НА ГОЛОВНУ

Аграрне право Росії || Адвокатура || Адміністративне право Росії || Адміністративне право України || Цивільне право Росії || Цивільне право України || Закордонне право || Інформаційне право || Історія політичних і правових вчень || Конституційне право зарубіжних країн || Конституційне право Росії || Конституційне право України || Криміналістика || Кримінологія || Міжнародне право. Європейське право || Муніципальне право || Навчання юристів || Правоохоронна діяльність || Сімейне право Росії || Судова психіатрія || Теорія та історія держави і права || Трудове право Росії || Кримінальне право Росії || Кримінальне право України || Кримінальний процес Росії || Фінансове право Росії || Господарське право || Екологічне право Росії
ГоловнаКримінальне право УкраїниКваліфікація злочинів → 
« Попередня Наступна »
Коржанський М. И.. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге-К.: Атіка, 2002,-640с., 2002 - перейти к содержанию учебника

11.11. Порушення Правил безпеки руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами



ЗО ЧР '°жн'и РУХ в Україні регулюється Законом від
Лазі!- ] р- <ПР° Д°Р°ЖНІЙ РУХ» (ВВР.- 1993-
38) та Правилами дорожнього руху, затверд-
389
I
.
I

женими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.1 '
Об'єктивна сторона злочину полягає в: а) порушенні Правил безпеки руху чи експлуатації транспорту, тобто в порушенні конкретного правила, передбаченого конкретним пунктом правил; б) настанні суспільне небезпечних наслідків - заподіяння смерті чи тілесних ушкоджень учасникам дорожнього руху і в) причинному зв'язку між порушенням правил безпеки руху чи експлуатації транспорту та спричиненими наслідками.
Кримінальна відповідальність за ст. 286 КК настає лише в разі наявності сукупності в діях особи усіх цих ознак. Якщо у заподіянні потерпілому смерті чи тілесних ушкоджень є вина чи груба необережність потерпілого, то водій транспортного засобу звільняється від кримінальної відповідальності лише у тих випадках, коли він порушення правил безпеки руху не припустився.
Порушення Правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту кваліфікується як злочин, якщо це порушення спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 286 КК), тяжке тілесне ушкодження або смерть (ч. 2 ст. 286 КК) або призвело до загибелі кількох осіб (ч. З ст. 286 КК).
Вчинення цього злочину можливе лише при керуванні транспортним засобом. Згідно з приміткою до ст. 286 КК під транспортними засобами, зазначеними у статтях 286, 287, 289 і 290 КК, визнаються усі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.
Загальне поняття механічного транспортного засобу визначено у п. 1.10 Правил дорожнього руху: це транспортний засіб, що приводиться у рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми (крім мопедів). У цьому ж пункті мопед визначено як двоколісний транспортний засіб, що має двигун з робочим об'ємом до 50 куб. CM, a також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. Отже однією з важливих ознак
' Правила дорожнього руху України.- Харків: Світлофор.- 2001 2 Докладніше див.: Коржанський М. Й., Мисливий В. А. Кваліфікація автотранспортних злочинів.-К., 1996.
390
механічного транспортного засобу є робочий об'єм дви-їуНа який становить 50 куб. см і більше чи електродвигуна потужністю понад 3 кВт.1
За ст. 286 КК кваліфікуються порушення правил безпеки руху та експлуатації всіх транспортних засобів, що підпадають під ознаки механічного транспортного засобу тобто пасажирські і вантажні автомобілі, трамваї і тролейбуси, автобуси, електромобілі, мотоколяски, мо-тонарти та ін.
Поняття «інші самохідні машини» охоплює дорожні, будівельні, сільськогосподарські та інші подібні спеціальні самохідні машини (автокрани, екскаватори, скрепери, грейдери, дорожні котки, асфальтоукладачі, авто-і електрокари та навантажувачі, збиральні комбайни
та ін.).
Порушення Правил безпеки руху або експлуатації фунікулера теж кваліфікується за ст. 286 КК.
Винятком є засоби залізничного і повітряного транспорту, морського та річкового флоту, відповідальність за порушення Правил безпеки руху та експлуатації яких передбачена ст. 276 КК.
Не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 286 КК водії велосипедів, веломобілів, моторних човнів, катерів, залізничних дрезин та поїздів метрополітену.
Порушення Правил безпеки руху водіями велосипедів, моторних човнів та катерів, якщо воно спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, кваліфікується за ст. 291 КК, а якщо порушення призвело до інших наслідків - за відповідними статтями злочинів проти особи.
Залізничні дрезини і поїзди метрополітену належать до залізничного транспорту, і тому порушення водіями Цих транспортних засобів Правил безпеки руху кваліфікуються за ст. 276 КК.
Кримінальна відповідальність за ст. 286 КК настає
ьки в тих випадках, коли порушення Правил безпеки 'ху або експлуатації транспортних засобів зумовило
прдіяння наслідків, які прямо передбачені в диспозиції Ч»єі норми.
«лих випадках такі дії утворюють склад адмініст-*> го правопорушення або належать до сфери цивіль-
2002 р' ІИЛа д°Р°жнього руху України: Введені в дію з 1 січня
391


но-правових відносин. Останнє має місце при заподіянні матеріальної шкоди.
Тяжкість тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому, та причину смерті визначає судово-медична експертиза. '
Порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту полягає в дії або бездіяльності, пов'язаній з невиконанням однієї чи кількох вимог Правил дорожнього руху або інших нормативних актів, що регламентують безпеку руху та експлуатацію транспорту, з боку особи, яка керує транспортним засобом. Інструкції та інші нормативні акти, що стосуються особливостей перевезення спеціальних вантажів, експлуатації окремих видів транспортних засобів, руху на закритих територіях, повинні ґрунтуватися на вимогах Закону України «Про дорожній рух» та Правил дорожнього руху. Не можна розглядати як такі різні правила, що випливають з життєвого чи професійного досвіду водіїв, але не зафіксовані у відповідних нормативних актах.
Діяння кваліфікується за ст. 286 КК лише в тому випадку, коли факт порушення водієм транспортного засобу Правил дорожнього руху встановлено та доведено. З'ясувати наявність факту такого порушення - головне питання, яке має бути вирішене в кожній кримінальній справі. Якщо факт порушення не встановлений і не доведений, притягнути особу, яка керувала транспортним засобом, до кримінальної відповідальності неможливо.
Наприклад, Григорович був визнаний винним у порушенні Правил безпеки руху транспортних засобів, що потягло за собою смерть Сувака В. і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень Сухович. Григорович їхав на мотоциклі по дорозі в село. На задньому сидінні знаходився його родич Сувак А., а в колясці - Сувак В. і Сухович. Побачивши зустрічний автомобіль, Григорович на порушення Правил дорожнього руху не зменшив швидкість, виїхав на ліву смугу, де зіткнувся з автомобілем, яким керував Білоус. Внаслідок аварії Суваку В. були заподіяні тілесні ушкодження, від яких він наступного дня помер, а Сухович одержала тяжкі тілесні ушкодження.
Розглянувши справу, Верховний Суд СРСР зазначив, що висновок суду першої інстанції про винність Григоровича в порушенні Правил безпеки руху транспорту зроблений на основі матеріалів слідства, яке неможливо визнати повним і всебічним. Суд послався у вироку на
392
по зіткнення мотоцикла і автомобіля сталося на смузі автомобіля і що, згідно з висновками експерта, ви-
даний ррИГоровичем поворот з виздом на лву смугу
У не був технічно виправданий, оскільки у нього була
оясливість роз'їхатися із зустрічним автомобілем по
правому боці дороги. Але суд при цьому не взяв до уваги
всі дані про фактичні обставини дорожньо-транспортної
пригоди, які є в матеріалах справи.
Не визнавши себе винним, Григорович послідовно стверджував, що зробити лівий поворот і виїхати на ліву смугу руху він був змушений внаслідок порушень Правил дорожнього руху водієм автомобіля. Григорович, рухаючись зі швидкістю до 20 км за годину, приблизно за 100 м попереду побачив зустрічний автомобіль. Коли відстань між ними скоротилася до ЗО м автомобіль раптово звернув на його смугу руху. Щоб уникнути лобового зіткнення, Григорович зробив лівий поворот, але в цей же момент і Білоус повернув машину на свою смугу руху, внаслідок чого сталося зіткнення. Уникнути його Григорович не мав можливості, тому що далі на узбіччі були огорожа з металевих прутів і купи землі.
Ці показання Григоровича підтвердили і свідки Су-вак А. та Сухович. Свідок Білоус також підтвердив, що при зближенні з мотоциклом він виїхав на смугу руху мотоцикла, а потім повернувся на праву сторону дороги. Ці свої дії пояснив тим, що на дорозі з'явився хлопчик. У подальшому Білоус заявив, що версія про появу хлопчика є неправдивою, але підтвердив, що рухався лівою стороною дороги назустріч мотоциклу.
Пленум Верховного Суду також відмітив, що прото-
л огляду місця події та схема до нього складені з по-
рушенням норм КПК. У протоколі відсутні два аркуші,
ких мають бути відображені усі основні відомості
РО результати огляду місця події. Прикладені до прото-
ЛУ схема та її чернетка складені недбало. У схемі не
зражені дані, які мають суттєве значення для вис-
5 про обставини дорожньо-транспортної пригоди
MOT ^ ЛЗД' в'дстань ВІД місця початку гальмівного сліду
правлг 1 Д° узбіччя)- У чернетці схеми зроблені неви-
ШЛЯХУ ШпРавлення відстані від початку гальмівного
втомашини до узбіччя на смузі руху мотоцикла
"ших даних.
и автотехнічна експертиза була проведена на
393
підставі схеми дорожньо-транспортної пригоди, яка має неточності, то правильність висновку експерта викликає сумніви.
На підставі викладеного Пленум Верховного Суду СРСР усі судові рішення у справі Григоровича скасував і справу направив на нове розслідування. При цьому Пленум вказав, що при новому розслідуванні треба:
встановити дійсне розташування транспортних за собів на проїзній частині дороги і конкретні дії Білоуса і Григоровича перед зіткненням;
встановити причини виникнення аварійної ситуації;
провести повторну автотехнічну експертизу;
дати оцінку діям Білоуса і Григоровича залежно від одержаних результатів.1
При кваліфікації діяння за ст. 286 КК необхідно встановити і в процесуальних документах обов'язково зазначити, у порушенні яких Правил безпеки руху чи експлуатації транспорту визнається винною особа, у чому конкретно виявилося порушення. Без такої конкретизації обвинувачення кримінальна справа за ст. 286 КК не може розслідуватися і підлягає поверненню на нове розслідування.
Але, незважаючи на цю цілком зрозумілу вимогу, деякі працівники органів попереднього розслідування та суду її не виконують. Подібна помилка була допущена у справі С., який, керуючи у стані алкогольного сп'яніння автонавантажувачем на території керамічного заводу, внаслідок порушення Правил безпеки руху вчинив наїзд на працівника складу. У пред'явленому С. обвинуваченні не було зазначено, які саме вимоги цих правил він порушив. Районний же суд, засуджуючи С. за ч. 2 ст. 286 КК, вказав у вироку на порушення ним вимог п. На, який забороняє керувати транспортним засобом у стані сп'яніння. Хоч така позиція суду грунтується на наявних у справі доказах, її не можна визнати до кінця послідовною. По-перше, сам факт перебування підсудного в стані сп'яніння в момент вчинення протиправного діяння ше не є достатнім для вичерпної оцінки останнього, по друге, за наявності такої прогалини попереднього слід ства суд мав надіслати справу на додаткове розслідуван ня для виправлення помилки.2
1 Бюллетень Верховного Суда СССР.- 1987.- № 1.
2 Радянське право- 1984.-№ 1.-С. 35.
394
В іншому випадку у справі Ісмаїлова суд вказав на те,
ні органи слідства, ні суд першої інстанції не встано-
ви в чому конкретно виявилися порушення Ісмаїло-
*им Правил безпеки руху, які спричинили смерть по-
пілого. Ісмаїлов був визнаний винним у порушенні вимог правил, згідно з якими забороняється керувати транспортним засобом без посвідчення водія. У якому зв'язку перебував наслідок, що настав, з відсутністю у Ісмаїлова посвідчення водія, ні слідство, ні суд не з'ясували. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд СРСР скасував вирок і всі інші рішення у справі Ісмаїлова і направив справу на нове розслідування.1
При кваліфікації діяння за ст. 286 КК завжди необхідно встановити причинний зв'язок між порушенням Правил безпеки руху чи експлуатації транспорту і наслідками, що настали. Причинний зв'язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали (такий зв'язок є у більшості цих злочинів), а між порушеннями Правил дорожнього руху та наслідками, що настали. Якщо такого зв'язку немає, водій не може нести кримінальну відповідальність за ті наслідки, що настали.
Характерною з цього погляду є кримінальна справа, порушена проти Ш. Він був обвинувачений у тому, що їхав на тракторі без заднього габаритного освітлення, чим порушив Правила дорожнього руху. Г., який їхав за ним на легковому автомобілі в тому ж напрямку з чотирма пасажирами, був засліплений світлом зустрічного автомобіля, але не зменшив швидкості руху, не вжив інших запобіжних заходів, і його автомобіль зіткнувся з трактором, яким керував Ш. Троє пасажирів автомобіля Дістали тілесні ушкодження.
Якщо поставити питання, чи є причинний зв'язок між
Діями водія Ш. і наслідками, що настали, то напевно від-
буде позитивною. Але причинного зв'язку між
Іеннями Правил дорожнього руху, яке допустив
-»- відсутність заднього габаритного освітлення
г°рі, і наслідками, що настали, немає. Враховуючи
ВерхоІ ЭНИ!^ постановлений Пленума и определений коллегии 1 981,- ? 67-72 Д3 СССР "° УГОЛОВНЫМ делам- 1971-1979.- М,
395
це, кримінальну справу щодо III. було закрито за ністю в його діях складу злочину.1
При кваліфікації діяння за ст. 286 КК за вину можуть ставитися тільки ті наслідки порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту, які перебувають у причинному зв'язку з цим порушенням, а не всі наслідки, які фактично настали. Тому порушення Правил дорожнього руху, яке призвело до заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому, кваліфікується за ч. 1 ст. 286 КК, якщо немає причинного зв'язку між заподіяними ушкодженнями і смертю потерпілого.
Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення Правил безпеки руху, яке спричинило смерть потерпілої, водій О. На закріпленому за ним автомобілі під час руху заднім ходом з однієї вулиці на іншу він не вжив усіх заходів обережності і вчинив наїзд на М., яка переходила вулицю, заподіявши їй легкі тілесні ушкодження. У результаті цих тілесних ушкоджень у М. виникло запалення, некроз тканин правого стегна і сепсис, від якого вона через місяць померла в лікарні.
Засудження О. за ч. 2 ст. 286 КК було визнано безпідставним, оскільки відповідно до висновку судово-медичного експерта «ушкодження підшкірних тканин правої ноги, заподіяне М. під час дорожньо-транспортної пригоди, не було небезпечним для життя, за відсутності несприятливого фону не повинно було потягти за собою розлад здоров'я більш ніж на 21 день, і тому є легким тілесним ушкодженням». Експерти дійшли висновку, що між цими легкими тілесними ушкодженнями і виникненням у подальшому запалення та некрозу тканин правої ноги, які призвели до смерті від сепсису, причинний зв'язок є, але він не прямий, оскільки основне значення для несприятливого кінця мав стан травмованої кінцівки та загальне захворювання потерпілої гіпертонічною хворобою.
Отже, оскільки заподіяні М. тілесні ушкодження не стали прямою причиною її смерті, О. повинен нести від; повідальність за заподіяння легких тілесних ушкоджень І його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 125 КК.
1 Сборник постановлений Президиума и определений ной коллегии по уголовным делам Верховного Суда РСч 1974-1979.-М., 1981.-С. 24-25.
396
Важливе значення для кваліфікації транспортного почину мають первинні документи, які складають слідчі 5 працівниками ДАІ на місці події: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схема місця події, тпотоколи огляду транспортних засобів та інші документи без яких немає змоги відтворити обстановку події та її 'обставини, провести судово-автотехнічну, судово-трасологічну та інші експертизи, встановити механізм дорожньо-транспортної пригоди. У багатьох випадках протоколи огляду місця пригоди і схеми до них, як показує вивчення матеріалів практики, складаються недбало, в них часто не зафіксовано розташування транспортних засобів, сліди їх гальмування, місце їх зіткнення, наявність світлофорів, дорожніх знаків, стан покриття дороги. Не завжди фотографуються місце пригоди, транспортні засоби.
Так, безпідставно був засуджений за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту С. Він був визнаний винним у тому, що під час керування автомобілем не вжив заходів до зниження швидкості руху, внаслідок чого на проїзній частині наїхав на Л. На попередньому слідстві і в суді С. не визнавав своєї вини і стверджував, що пішохід вийшов на проїзну частину дороги несподівано, а тому він не мав технічної можливості зупинити автомобіль, що схема дорожньо-транспортної пригоди не відповідає реальній обстановці. Схему дійсно було складено неякісне. До того ж з нею С. не був ознайомлений. З урахуванням такої неповноти попереднього слідства і судового слідства судова колегія Верховного Суду СРСР скасувала вирок і справу повернула на додаткове розслідування.1
При кваліфікації діяння за ст. 286 КК необхідно ретель-кревірити, встановити і довести, у чому саме полягає порушення водієм Правил безпеки руху. Для цього оно максимально з'ясувати всі обставини дорож-
о-транспортнрї пригоди. Тут не може бути якихось ^Р ниць, бо всі вони мають у багатьох випадках важли-ення для висновку про склад злочину та його ква-визн- Як свідчить практика, частіше недостатньо засобі' ТЬ°^ ' Ф'ксуються розташування транспортних І зіткненні чи наїзді, смуга руху транспортно-
юллетень Верховного Суда СССР.- 1989.- № 4.- С. 41.
397
го засобу, місцезнаходження потерпілих, конкретна дорожньо-транспортна обстановка, що склалася перед пригодою. У свою чергу, це, як правило, тягне за собою кримінально-правові помилки в оцінці ситуації та кваліфікації діяння.
Так, водій Нуждін, керуючи автомобілем ГАЗ-52, при виїзді з двору житлового будинку на вулицю проявив злочинну неуважність до обстановки, що склалася, та забезпечення безпеки руху. Він бачив, що у дворі гралися діти, але не врахував цього, не подав звукового сигналу з метою попередити дітей, у процесі керування машиною розмовляв з Лук'яновим, який стояв ліворуч на підніжці автомобіля. Внаслідок порушення Правил дорожнього руху Нуждін наїхав на 6-річного хлопчика, який під час гри вибіг на проїзну частину під аркою. Від заподіяних ушкоджень дитина померла.
Районний суд виправдав Нуждіна, визнавши його невинним у порушенні Правил дорожнього руху. Судова колегія Верховного Суду СРСР визнала таке рішення неправильним, вирок суду першої інстанції скасувала і справу направила на новий судовий розгляд.
У своїй ухвалі судова колегія вказала, що органи слідства та суд встановили, що Нуждін бачив у дворі малолітніх дітей, які гралися на близькій відстані від автомобіля, і почав рух, не впевнившись у безпеці. Оцінюючи дії Нуждіна, суд не врахував того, що об'єктивною стороною цього злочину є необережна вина, оскільки психічне ставлення особи до можливості настання суспільно небезпечних наслідків при порушенні Правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів характеризується їх не передбаченням за наявності можливості й обов'язку передбачити та відвернути їх. Суд не взяв до уваги тієї обставини, що з моменту, коли Нуждін побачив малолітніх дітей, захоплених грою, які перебували на близькій відстані від джерела підвищеної небезпеки - керованого ним автомобіля, він повинен був виявити підвищену увагу до навколишньої обстановки і передбачити можливість того, що діти, захоплені грою, нездатні будуть усвідомити існуючу для них небезпеку. Ці обставини, як відзначено в ухвалі, не дістали належної юридичної оцінки в жодному із судових рішень.1
1 Бюллетень Верховного Суда СССР.- 1990.- № 7.- С. 15-16-

398
При появі малолітніх дітей поблизу автомобіля, що ру-вся водій повинен був виявити особливу уважність і -педбачити можливість настання суспільне небезпечних Невиконання цих вимог є порушенням Правил
(Орожнього руху, яке залежно вд наслдкв, що настали, кваліфікується за відповідною частиною ст. 286 КК.
До речі, у чинних Правилах дорожнього руху вперше нормативно закріплено положення про обов'язок водіїв бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як діти, люди похилого віку та особи з явними ознаками інвалідності (п. 1 .7).
Але значення небезпечної дорожньої обстановки, перешкод для руху значно ускладнюється, якщо в ситуації діють два або більше водіїв, які керують транспортними засобами. Як правило, це стосується випадків, коли один з водіїв має перевагу руху (проїзд перехрестя, обгін тощо).
Характерним з цього приводу такий приклад із судової практики. Водія Ф. було безпідставно визнано винним і засуджено за порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що потягло за собою загибель двох потерпілих. Керуючи вантажним автомобілем, він рухався по шосе. У цей час перед його автомобілем праворуч з другорядної дороги без зупинки виїхав на шосе і став перетинати йому дорогу на легковому автомобілі водій К., який перебував у стані сп'яніння. Ф. керував автомобілем зі швидкістю 74,5 км за годину замість установленої для даної ділянки дороги максимальної швидкості 70 км за годину. Побачивши виїжджаючий на шосе автомобіль, Ф. не вжив заходів до своєчасного галь-'вання, відвернув ліворуч, і за 1 ,5 м від лівого узбіччя i зіткнувся з ним. Внаслідок зіткнення К. і М. заги-WH, а Б., Є. і С. дістали різного ступеня тяжкості тілес-
11 Ушкодження.
KBajiVh-OBa .КОЛ(ґгія Верховного Суду СРСР визнала таку
ацію дій Ф. безпідставною. Висновок автотехніч-
'Пертів про те, що Ф. порушив вимоги Правил до-
прип°ГО Р^У' РУхаючись з» швидкістю 74,5 км замість
ходів ИМ°-1 км за Г°ДИНУ і несвоєчасно вживши за-
оскількЛ* Шдв <рРнення дорожньо-транспортної пригоди,
позбави" ' зап'зненням став гальмувати, внаслідок чого
' можливості відвернути автокатастрофу,
визнати обґрунтованим. Матеріали справи
399
свідчать, що причиною зіткнення транспортних засобів і наслідків, що настали, були неправильні дії водія К який виїхав з другорядної дороги і повернув ліворуч, на порушення Правил дорожнього руху не пропустивши автомобіль, що рухався головною дорогою, чим створив аварійну обстановку. Висновок автотехнічних експертів з яким погодився суд, про те, що якби Ф. не повернув ліворуч, а продовжував рух прямо, то зіткнення не сталося б, необгрунтований. Те, що Ф. не зміг уникнути зіткнення, не може бути поставлено йому за вину, тому що він не зобов'язаний був виходити з можливості грубого порушення Правил дорожнього руху іншим водієм; він не передбачав, не зобов'язаний був і не мав можливості передбачити, що легковий автомобіль не зупиниться перед виїздом на головну дорогу і не пропустить його автомобіль.
Дії Ф. щодо застосування гальмування і спроби відвернути зіткнення маневром були зумовлені обстановкою, що склалася, і відповідали вимогам Правил дорожнього руху. Що стосується перевищення швидкості на 4,5 км за годину, яке допустив Ф., то це, згідно з висновком експертів, не вплинуло на механізм зіткнення.
Отже, зіткнення автомобілів виникло внаслідок грубого порушення Правил дорожнього руху потерпілим К. Перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння і рухаючись другорядною дорогою, визначеною дорожнім знаком, що забороняє рух без зупинки, він виїхав на смугу зустрічного руху напереріз автомобілю, що рухався головною дорогою, водій якого, незважаючи на вжиті заходи, не зміг уникнути зіткнення.
Враховуючи викладене, судова колегія Верховного Суду СРСР усі рішення в цій справі скасувала і справу щодо Ф. закрила за відсутністю в його діях складу злочину.1
Таким чином, водій транспортного засобу може бути визнаний винним у порушенні Правил дорожнього руху тільки у тому випадку, якщо він не виконав якогось передбаченого цими правилами обов'язку. У тому разі, якШР такий обов'язок на нього не покладається, він не передбачає і не повинен передбачити виникнення аварійної обстановки, тобто не порушує Правил дорожнього руху-
1 Бюллетень Верховного Суда СССР.- 1987.- № 4.- С. 24-25.
400

Так, А., керуючи вантажним автомобілем, на порушення'п. 14.6 Правил дорожнього руху біля перехрестя е пропустив мотоцикл, яким керував К., що рухався в зустрічному напрямку, і провернув ліворуч, внаслідок чого сталося зіткнення транспортних засобів і водій мотоцикла дістав тяжкі тілесні ушкодження.
При розслідуванні і судовому розгляді цієї справи питання про притягнення до кримінальної відповідальності К. не поставало, оскільки він мав переважне право на проїзд перехрестя. Постановка питання про можливість уникнути зіткнення була б абсурдною.
У цьому сутність і призначення юридичного регулювання безпеки руху на дорогах. Якщо це положення не буде виконуватися, то рух стане неможливим, а у вирішенні справ про транспортні злочини пануватимуть хаос і свавілля.
Узагальнення слідчої та судової практики показує, що органи слідства та суди ще часто припускаються помилок при кваліфікації діянь, передбачених ст. 286 КК, притягуючи до кримінальної відповідальності водіїв, які не вчинили порушень Правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Формула такого звинувачення виражається переважно вказівкою на можливість запобігти аварії, зіткненню, наїзду тощо.1
При цьому зовсім не вирішуються питання, чи був зобов'язаний водій у конкретній обстановці, що склалася, вжити певних заходів, чи були перешкодою руху, наприклад, поява пішохода, наближення до перехрестя іншого транспортного засобу, що не має права переваги проїзду через нього тощо.
Обвинувачення водія за ст. 286 КК у тому, що він міг застосувати, але не застосував певні заходи, щоб запо-
ти наїзду, зіткненню тощо, без з'ясування питання про
з обов'язок у конкретній ситуації це зробити, не є
юридичним обвинуваченням. Відповідальність у такому
: випливає із закону. Якщо обґрунтовувати обви-
ення і відповідальність тільки можливістю запобіг-
Кож КІДливим наслідкам, то така можливість є завжди у
має в°ДЇя: не виїжджати з гаража. Але транспорт
возити^ №тне С°ЦІально-кономічне призначення - пере-
1асажирів і вантажі. Цільове призначення Правил
ГГ
етень Верховного Суда СССР.- 1984.- № 5.- С. 40.
401
дорожнього руху полягає саме в тому, що вони регулюють рух, надаючи одним водіям право проїзду і зобов'язуючи інших пропустити, дати дорогу.
Треба підкреслити, що кілька водіїв можуть бути визнані винними в одній дорожньо-транспортній пригоді лише за наявності в діях кожного з них усіх ознак складу злочину, передбаченого ст. 286 КК.
Заподіяння передбаченої ст. 286 КК шкоди кваліфікується за відповідною частиною цієї статті тільки в тому разі, коли такі наслідки є результатом порушення Правил безпеки руху транспортних засобів, коли вони використовувались для виконання транспортних робіт. Якщо така шкода була заподіяна при виконанні нетранспортних робіт (сільськогосподарських, вантажно-розвантажувальних та ін.), діяння кваліфікується за статтями про злочин проти особи.
Наприклад, Д., керуючи трактором у стані алкогольного сп'яніння, виконував роботу по закладанню та трамбуванню силосу. При черговому розвантаженні автомашини із силосом за допомогою волокуші з тросом, закріпленим до передньої частини трактора, Д. повів його вперед і наїхав на Ж., яка в цей час відчіпляла трос від трактора. Від заподіяних ушкоджень Ж. померла.
Кримінальна відповідальність за ст. 286 КК настає за порушення Правил безпеки руху транспорту. Що ж до даного випадку, то порушення було допущено хоч і під час руху транспортного засобу, але при виконанні сільськогосподарських робіт. У даному випадку Д. порушив Правила охорони праці та техніки безпеки, але оскільки він не є посадовою особою і не може нести відповідальність за ст. 271 КК, то його дії слід кваліфікувати за ст. 119 КК як заподіяння смерті з необережності.
Треба зазначити, що для кваліфікації діяння за ст. 286 КК не має значення місце порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Це може бути автомагістраль, інша дорога, вулиця, провулок, двір, TCJ риторія підприємства, поле та інші місця, де можливий рух транспортних засобів. Але іноді сам факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди у певному місці впливає на кваліфікацію дій винного.
Так, вироком Корецького районного суду Б. засуджен(
1 Бюллетень Верховного Суда РСФСР- 1980.- № 2 - С. 10.
402
ч 2 ст. 286 КК України до чотирьох років позбавлення !%і за те, що він, керуючи вантажним автомобілем, під не заїзду'в сінажну яму порушив Правила безпеки руху наїхав на відпочиваючого біля неї тракториста Т., смертельно травмувавши його.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Рівненського обласного суду вирок змінено, дії засудженого перекваліфіковано з ч. 2 ст. 286 КК на ст. 119 КК і призначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі.
За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України президія обласного суду скасувала ухвалу і направила справу на новий касаційний розгляд з таких підстав.
Сумніви касаційної Інстанції щодо обґрунтованого засудження Б. за порушення Правил безпеки руху були зумовлені місцем, де стався наїзд - сінажною ямою. Проте судова колегія не взяла до уваги, що потерпілий хоч і був травмований у цьому місці, але, як свідчать матеріали справи, сталося це під час руху автомобіля, в процесі використання його як транспортного засобу, а не як механізму для роботи у сінажній ямі. Виходячи з цього, президія зазначила, що вирок у частині кваліфікації дій засудженого потребує ретельної перевірки щодо його законності та обгрунтованості.
При новому касаційному розгляді вирок суду в частині кваліфікації дій заслуженого за ч. 2 ст. 286 ІСК України було залишено без змін.1
Таким чином, місце вчинення автотранспортного злочину не може впливати на юридичну оцінку скоєного, якщо транспортний засіб не використовувався для проведення певних нетранспортних робіт.
Але органи попереднього слідства та суди не завжди
вують це положення. Наприклад, безпідставно був
Ісуджений за порушення Правил безпеки руху та екс-
гації транспорту Ж. На стоянці техніки він запустив
<гун трелювального трактора і, не впевнившись у без-U їхав до іншого трактора та став заднім ходом на й ЙОГ°' -об ^пус™™ Двигун. У цей час І. стояв о гусениці і закріплював електропровід до старте-проміїк Ш™ВХУ трактор рушив і гусеницею І. затягло у : між нею та кабіною. І. дістав тяжкі тілесні ^ення, від яких помер.
83.
Радянське право.- 1987.-№ 8.-С. 82-;
403
Судова колегія Верховного Суду визнала таку кваліфікацію неправильною. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини» особа, яка керує трактором чи іншою самохідною машиною, може нести відповідальність за ст. 286 КК у тому разі, коли транспортна подія пов'язана з порушенням Правил безпеки і експлуатації транспорту. Якщо ця особа порушила правила проведення певних робіт, правила техніки безпеки чи інші правила охорони праці, хоч би ці порушення і були допущені під час руху транспортного засобу, то дії винного слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за порушення даних правил, а у відповідних випадках - за злочини проти життя чи здоров'я громадян, чи злочини проти власності.1
Ж. виконував на трелювальному тракторі нетранспорт-ні роботи, безпека яких не регулюється Правилами дорожнього руху, а тому він не може нести відповідальності за ст. 286 КК. Він виявив злочинну неуважність, необережність, і його дії слід кваліфікувати за ст. 119 КК.
Тому, підкреслимо ще раз, при кваліфікації діяння за ст. 286 КК дуже важливо з'ясувати, які саме правила порушив водій транспортного засобу: Правила виконання певних робіт, Правила техніки безпеки чи інші Правила охорони праці, Правила дорожнього руху тощо.
Якщо трактор або інша самохідна машина використовувались як транспортний засіб, то вчинений водієм через неуважність наїзд на потерпілого є порушенням Правил безпеки руху, а не правил охорони праці. Наприклад, районний суд за ч. 2 ст. 286 КК засудив Г., якого визнано винним у порушенні Правил дорожнього руху, що призвело до заподіяння смерті Ф. Злочин стався за таких обставин. Г. на тракторі з причепом возив пісок. Увечері він зустрівся із своєю знайомою Ф., з якою вони пили вино, після чого вирішили поїхати на тракторі ночувати на турбазу. По дорозі Ф. попрохала зупинити трактор І вийшла з кабіни. Скориставшись зупинкою, Г. вирішив тут же, на дорозі, розвантажити пісок, що залишився в
1 П. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Пр° практику застосування судами України законодавства у справ про транспортні злочини» від 24 грудня 1982 р. // Збірник поста нов Пленуму Верховного Суду України- С. 299.
404
КУЗОВІ причепа. Не впевнившись у безпеці руху, Г. рушив трактор вперед і наїхав на Ф.
Суд ДРУГ°Ї інстанції відмінив вирок І справу направив на нове розслідування для уточнення обставин наїзду та з'ясування, чи не були дії Г. пов'язані з порушеним Правил охорони праці і чи непотрібно кваліфікувати їх як злочин проти життя і здоров'я громадян.
Судова колегія Верховного Суду РРФСР визнала цю ухвалу неправильною і скасувала її, зазначивши, що Г. вчинив наїзд на потерпілу не під час роботи трактора як механізму, а при його використанні як транспортного засобу. Він почав рух, не впевнившися, що поряд нікого немає, чим порушив Правила дорожнього руху, згідно з якими водій перед початком руху повинен впевнитися, що це безпечно. Наїзд на потерпілу вчинено не на об'єкті під час роботи, а на дорозі під час руху трактора як транспортного засобу, тому дії Г. слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 286 КК.
Дуже часто судові помилки з приводу відмежування транспортних злочинів від інших виникають при розгляді пригод, які трапляються в сільському господарстві. Так, вироком Яворівського районного суду В. засуджено за ч. 2 ст. 286 КК за те, що під час оранки трактором колгоспного поля він, всупереч вимогам п. 9.6 Правил дорожнього руху, допустив неуважність і вчинив наїзд на Б., яка збирала картоплю. Він заподіяних травм Б. померла. Розглянувши справу за протестом заступника Голови Верховного Суду України, судова колегія вирок та ухвалу судової колегії обласного суду змінила з таких підстав.
Суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, дав їм, проте, неправильну юридичну оцінку. З'ясо-
ю, що через неуважність В. не забезпечив безпечної
Інки поля трактором, який у даному разі використову-І не як транспортний засіб. Тому вимоги п. 9.6 Правил
РОЖНЬОГО руху, в порушенні яких суд визнав В. вин-
;им, не мають ніякого відношення до події, що сталася.
лив 'д?ать матеріали справи, В. не передбачав мож-
наїзду на потерпілу, хоч повинен був і міг це пе-
Іити-, Відповідно до роз'яснень, що вже наводили-
'г,^1146' ди ^' СЛ'Д кваліфікувати як заподіяння смерті з
Обережності за ст. 119КК1
Радянське право.- 1984.-№ 12.-С. 68.
405
Діяння кваліфікується за відповідною частиною ст. 286 КК і в тих випадках, коли Правила безпеки експлуатації транспортних засобів були порушені на місці будівництва Так, правильною є кваліфікація як порушення Правил безпеки експлуатації транспорту за ч. 2 ст, 286 КК дій водія, який автомобілем перевозив бетон на греблю водосховища. Зупинивши автомобіль, але не вживши заходів, що виключали б рух транспортного засобу в його відсутність, він пішов відмітити накладну. Автомобіль рушив і, розвинувши швидкість, смертельно травмував робітника, який приймав бетон.1
Якщо водій не допустив порушень Правил дорожнього руху, а аварія сталася через будь-які інші причини (наприклад, через дефекти ділянки дороги або через несправність транспортного засобу, що виникла раптово), то водій у такому випадку кримінальній відповідальності не підлягає.
Відповідальність за ст. 286 КК настає тільки за наявності вини, тобто в тому разі, коли водій транспортного засобу за відповідних обставин передбачав або міг передбачити виникнення небезпечної ситуації.
Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення Правил дорожнього руху та експлуатації транспорту М. Він їхав містом на легковому автомобілі, тримаючись ближче до центру дороги, із швидкістю 35-40 км за годину. Назустріч йому лівою стороною дороги рухався вантажний автомобіль, якого обганяв таксомотор. З-поза нього несподівано для М. вибіг пішохід. М. швидко загальмував, але уникнути наїзду не зміг, тому що не мав для цього технічної можливості. Коли потерпілий почав перебігати дорогу, він був закритий вантажним автомобілем, а потім його затулив таксомотор, який обганяв вантажну машину. Отже М. не бачив потерпілого до його наближення до середини дороги. Згідно з висновком експертів, потерпілий з'явився у зоні видимості М. за 2 м від смуги руху його автомобіля і пробіг цю відстань за 1,2 секунди. Водієві ж на повну зупинку автомобіля потрібно не менше як дві секунди. Тому в цій ситуації він не міг запобігти наїздові.
Враховуючи зазначені обставини, кримінальну справу
'Бюллетень Верховного Суда РСФСР- 1972- № И" С. 9-Ю.
406
щодо обвинувачення M. було закрито за відсутністю в його діях вини.1
При встановленні вини в діях особи, яка під час керу-
ання транспортним засобом заподіяла передбачені
ст 286 КК наслідки, треба враховувати, по-перше, що
ний злочин вчинюється тільки з необережності і, по-Іпуге, що особа, яка керує транспортним засобом, в усіх випадках зобов'язана, повинна передбачати можливість настання таких наслідків. Такий обов'язок покладається законом на кожного, хто береться за керування транспортним засобом. Тому, щоб визнати наявність у діях такої особи вини, необхідно встановити, чи могла ця особа за конкретних обставин передбачити можливість настання злочинних наслідків. Якщо, виходячи з конкретних обставин пригоди, не можна зробити висновок про те, що така можливість у неї була, то в заподіянні шкоди ця особа невинна.
Так, безпідставно був засуджений за порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту В. На власному автомобілі «Жигулі» він їхав автотрасою у сонячний день, при добрій видимості і по сухому асфальту. Але на одній ділянці шляху виявилась ожеледиця, подув сильний вітер, і машину раптово розвернуло. Вона вдарилася в огорожу, внаслідок чого дружина водія, що сиділа поруч, дістала легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.
Пізніше цей вирок був скасований, а кримінальну справу закрито за відсутністю в діянні В. вини, оскільки він за цих конкретних обставин не міг передбачити можливості настання таких наслідків.2
Визначення суб'єктивної сторони даного злочину 'ановить деякі складності. Справа в тому, що психічне
влення суб'єкта до наслідків, що настали, може бути льки необережним. Тому судова практика виходить з
ро, що в злочини, передбачені ст. 286 КК, кваліфікую-
* як учинені з необережності.3
борник постановлений Пленума и определений коллегии С. 694^698° СУДа СССР "° Уголовным делам- 1971-1979.-
з Ц°*летень Верховного Суда СССР.- 1983.- № 6.- С. 14.
від
24
туп.
ІЛГ ДНЯ
Пленуму Верховного Суду України . // Постанови...- С. 182.
407


Але з цього зовсім не випливає, що при порушенні Правил безпеки руху або експлуатації транспорту не може бути вчинене умисне вбивство або заподіяні умисні тілесні ушкодження, або умисне пошкодження чи знищення чужого майна. Якщо настання таких наслідків охоплювалось умислом водія, то вчинене кваліфікується як злочин проти особи чи власності.
Щоб запобігти судовим помилкам у таких ситуаціях, треба ретельно аналізувати об'єктивні та суб'єктивні обставини вчиненого злочину, обгрунтованість доказів, з яких випливають ті чи інші висновки.
За вироком Куп'янського міського суду, що його залишила без змін ухвала судової колегії у кримінальних справах Харківського обласного суду, К. засуджено за ч. 1 ст. 115 КК. Він визнаний винним у тому, що, вважаючи, ніби б'ють його приятеля Б., направив вантажний автомобіль на групу молоді з тим, щоб при його розвороті Б. міг вискочити з гурту і на ходу сісти в автомобіль. Коли ж К. наблизився до гурту і хлопці почали розбігатись, при виконанні лівого повороту він вчинив наїзд на Д., який помер від заподіяних травм.
Перший заступник Голови Верховного Суду України поставив у протесті питання про зміну вироку та ухвали судової колегії обласного суду і перекваліфікацію дій К. на ч. 2 ст. 286 КК. Президія Харківського обласного суду протест задовольнила з таких підстав.
Кваліфікуючи дії К. як умисне вбивство, суд виходив з того, що він їхав автомобілем на гурт молоді, тобто діяв з побічним умислом на позбавлення Д. життя. Такий висновок суперечить показанням К. і свідків. На попередньому слідстві і в судовому засіданні К. заперечував наявність у нього умислу на позбавлення Д. життя. Виконуючи маневр автомобілем, він мав на меті забрати з гурту молоді Б., і вся його увага була спрямована праворуч, оскільки саме з цього боку той міг на ходу сісти в машину, а Д. потрапив під автомобіль ліворуч. Ряд свідків підтвердили, що Б. дійсно погрожували побиттям і що К. почав виконувати лівий поворот, не доїхавши до гурту людей близько 10 м. З цього випливає, що К. не мав умислу наїхати на будь-кого, у тому числі й на Д. Разом з тим, як свідчать обставини справи, К. всупереч вимогам Правил дорожнього руху при виконанні лівого повороту був недостатньо уважний до навко-
408
лишньої обстановки і обрав швидкість, яка за даних умов не відповідала вимогам безпеки руху, що й стало причиною загибелі потерпілого. Тому дії К. необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 286 КК України.1
У тих випадках, коли винний послідовно вчинив два самостійні злочини, один з яких автотранспортний, а другий проти особи або власності, діяння утворює сукупність злочинів.
Автотранспортні злочини можуть бути вчинені у сукупності і з іншими злочинами, зокрема зі злочинами проти порядку управління, проти громадського порядку та ін. У слідчій та судовій практиці трапляються випадки хуліганства, пов'язаного з грубим порушенням Правил безпеки руху транспортних засобів.
Якщо злісне хуліганство супроводилося порушенням Правил безпеки руху транспорту, то ці дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 296 і 286 КК.
Так, М. був визнаний винним у злісному хуліганстві та порушенні Правил безпеки руху, що спричинилися до заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим. Керуючи вантажним автомобілем у нетверезому стані, він наздогнав на дорозі автомобіль ГАЗ-53, яким керував T., перевозячи кавуни. У кузові були також пасажири. М. зажадав, щоб йому дали кавунів, а коли йому відмовили, став нецензурно лаятися та переслідувати автомобіль ГАЗ-53, заважаючи рухові, заїжджаючи то наперед, то ліворуч, то праворуч і погрожуючи зіткненням. При черговому обгоні М. ударив у лівий борт автомобіль ГАЗ-53, від чого той з'їхав у кювет, пасажири, що були у кузові, дістали легкі і середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Часто передбачені ст. 286 КК наслідки настають при
одночасному порушенні Правил безпеки руху кількома
учасниками дорожнього руху (водіями, пішоходами, па-
;&жирами та іншими особами). У такому випадку всі
°би, винні в порушенні Правил безпеки руху, під-ягають кримінальній відповідальності за ст. 286 або г- 291 КК. Вина потерпілого у таких випадках не звільняє
2 Радянське право.- 1986.- № 6.- С. 80.
ной к рник постановлений Президиума и определений судеб-1974-1970ГИИ "° УГШЮВНЬІМ Делам Верховного Суда РСФСР. -~С. 262-263.
409

іншого порушника Правил безпеки руху від кримінальної відповідальності.
Наприклад, Ч., під'їжджаючи на легковому автомобілі до пішохідного переходу, регульованого світлофором, на якому горів червоний сигнал, не зменшив швидкості і не зупинився, а виїхав у другий ряд і продовжив рух, чим грубо порушив п. 6.4 Правил дорожнього руху. Побачивши М. з дитиною на руках, яка переходила вулицю на відстані 28-30 м від пішохідного переходу, Ч. на порушення п. 9.6 Правил дорожнього руху не вжив заходів до зупинки, не справився з керуванням і вчинив наїзд на М. Від заподіяних травм дитина загинула, а М. були завдані тілесні ушкодження.
Дії водія в такому випадку підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 286 КК, незважаючи на вину потерпілої М., яка переходила вулицю на значній відстані від переходу, що певною мірою ускладнювало дорожню обстановку і сприяло транспортній пригоді. Але головною причиною того, що сталося, були дії Ч., який рухався на червоний сигнал світлофора.1
При порушенні Правил безпеки іншими учасниками руху водій транспортного засобу звільняється від кримінальної відповідальності лише в тому випадку, якщо сам він не порушив Правил безпеки руху та експлуатації або якщо порушення не перебувало у причинному зв'язку з наслідками. Водій не підлягає відповідальності, якщо шкідливі наслідки настали не через порушення ним Правил безпеки руху, а через грубу необережність потерпілого.
Так, безпідставно був засуджений Д., визнаний судом винним у заподіянні У. тяжких тілесних ушкоджень. Д. на легковому автомобілі їхав по вулиці і поблизу зупинки транспорту побачив, як У. переліз через металеву огорожу і став переходити вулицю. Д. знизив швидкість і подав сигнал. На середині проїзної частини У. зупинився. Вважаючи, що У. пропускає його машину, Д. продовжив рух. Але коли відстань скоротилася до 7-8 м, У-раптово став перебігати дорогу. Щоб запобігти наїздові, Д. загальмував і відвернув машину праворуч, але лівим переднім крилом зачепив У., заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, У судовому засіданні судово-технічний експерт зробив висновок, що відстань 10-12 м
Бюллетень Верховного Суда РСФСР.- 1985.- № 5.- С. 5.
410
недостатньою для зупинки автомобіля при швидкості його руху ЗО км за годину. Таким чином, у даному випадку наслідки настали не через порушення Правил безпеки руху Д., а через грубу необережність потерпілого. Тому Д- за ці наслідки не може нести кримінальної відповідальності.
Якщо внаслідок порушення Правил дорожнього руху потерпілим виникла аварійна обстановка, а водій не мав технічної можливості відвернути шкоду, то він не підлягає кримінальній відповідальності.
Так, Г. був визнаний винним і засуджений за порушення Правил безпеки руху в ситуації, коли він в ожеледицю рухався на автомашині з підвищеною швидкістю - 35 км за годину, у зв'язку з чим застосоване ним гальмування з метою відвернути наїзд на М. було безрезультатним.
Це рішення було скасовано судом другої інстанції, який визнав кваліфікацію дій Г. неправильною і закрив кримінальну справу за відсутністю в його діях складу злочину, оскільки наїзд на потерпілого виник внаслідок грубого порушення Правил дорожнього руху самим потерпілим. Перебуваючи в нетверезому стані і не впевнившись у безпеці, М. став перебігати дорогу в місці, де немає переходу, перед самим автомобілем Г. За таких обставин у водія не було можливості уникнути наїзду.2
Суб'єктом злочину, що аналізується, може бути фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 16-річного віку і фактично керувала транспортним засобом, допустивши порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту. Особа є такою, що керує транспортним засобом незалежно від того, чи вона професіонал, чи аматор, чи працює за наймом, є його власником чи орендарем, керує ним за дорученням чи самовільно захопивши або угнавши його. Не мають значення обста-ини, пов'язані з відсутністю в особи прав на керування транспортним засобом або факт позбавлення такого пра-1 в адміністративному чи іншому порядку.
лід зазначити, що інколи у практиці трапляють-Іеправильні рішення щодо суб'єкта цього злочину.
ной к ЭОРНИК постановлений Президиума и определений судеб-легии по уголовным делам Верховного Суда. РСФСР-*/4-І 979.- с. 20-21.
юллетень Верховного Суда РСФСР.- 1980.-№ 1.-С, 15-16.
411
Становить певний інтерес такий випадок. За вироком Антрацитівського районного суду, що його залишила без змін судова колегія у кримінальних справах Донецького обласного суду, Ш. засуджено за ст. 119 КК за вбивство з необережності П.
Розглянувши справу за протестом заступника Генерального прокурора України, судова колегія Верховного Суду України вирок та ухвалу судової колегії обласного суду скасувала, а справу закрила за відсутністю в діях Ш. складу злочину. Районний суд установив, що Ш., не маючи посвідчення на керування автомобілем, без дозволу взяв автомобіль, що належав його батькові. Рухаючись людною вулицею, Ш. розраховував об'їхати людей, але, не маючи досвіду керування автомобілем, наїхав на П., яка при цьому загинула.
Правильно з'ясувавши фактичні обставини події, суд помилково кваліфікував дії Ш. за ст. 119 КК як вбивство з необережності, оскільки своїми діями він порушив Правила безпеки руху. Відповідальність за їх порушення, внаслідок чого настала смерть потерпілої, передбачена ч. 2 ст. 286 КК. Суд, кваліфікуючи дії Ш. як необережне вбивство, взяв до уваги лише суспільне шкідливі наслідки, не врахувавши об'єктивної сторони вчинених ним дій, яка полягає саме в порушенні Правил дорожнього руху, що забороняють особі, яка не має навичок керування транспортними засобами і спеціального посвідчення, керувати такими засобами.
Дії Ш. підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Але на час вчинення зазначених дій Ш. не досяг 16-річного віку і тому, відповідно до ст. 22 КК, не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК.1
Таким чином, у даному випадку особа, яка не досягла 16-річного віку і порушила Правила дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої, фактично не може бути притягнута до кримінальної відповідальності.
За порушення Правил безпеки руху під час практичної їзди на автомашині з подвійним керуванням відповідальність несе майстер навчання, а не особа, яка навчається, якщо він не вжив своєчасних заходів до відвернення суспільне небезпечних наслідків. Це положення узгод-
Радянське право.- 1987.-№ 9.-С. 87.
412
жується з п. 24.6 Правил дорожнього руху, де сказано, що майстер навчання несе відповідальність як водій згідно з чинним законодавством.
Дії винного, які потягли за собою одночасно наслідки, передбачені різними частинами ст. 286 КК, кваліфікуються за тією з них, яка передбачає найбільш тяжкі з наслідків, що настали. Дії особи, яка, керуючи транспортним засобом, двічі порушила в різний час Правила безпеки руху та експлуатації транспорту і в кожному з цих випадків загинула одна людина, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 286 КК, а в тому разі, коли смерть двох і більше осіб є наслідком тієї самої транспортної події, тобто одного чи пов'язаних між собою кількох порушень Правил безпеки руху та експлуатації транспорту,- за ч. З ст. 286 КК.1
Винний у порушенні Правил безпеки руху та експлуатації транспорту водій, який заподіяв потерпілому тілесні ушкодження та завідомо залишив його без допомоги, якщо потерпілий перебував у небезпечному для життя стані, повинен нести відповідальність за сукупністю злочинів (статті 286 і 135 КК). При цьому відповідальність водія за ч. З ст. 135 КК настає незалежно від того, чи могли інші особи надати потерпілому допомогу.
Якщо в діях водія немає складу злочину, передбаченого ст. 286 КК, але життя потерпілого було поставлено під загрозу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яку вчинив водій, то залишення потерпілого без допомоги за інших необхідних ознак кваліфікується за ст. 135 КК.
Кримінальна відповідальність водіїв за ч. З ст. 135 КК виключається у випадку, якщо у наданні допомоги не було необхідності, тобто коли потерпілий не потребував допомоги і сам пішов з місця пригоди, або в разі миттєвої загибелі потерпілого.
Суб'єктом цього злочину може бути тільки особа, яка
воіми діями поставила потерпілого у небезпечний для
киття стан. Неврахування цього положення призводить
3 помилок у слідчій та судовій практиці. Так, Ш. і С.
'ом угнали автобус. Керував ним Ш. Він порушив ви-
ги Правил дорожнього руху і вчинив наїзд на пішохо-1 -» К. і А., чим поставив їх у небезпечний для життя
24 гп ^ постанови Пленуму Верховного Суду України від <п*ї,№ ч_ L982 Р- M Збірник постанов Пленуму Верховного Суду
413
стан, але допомогу не надав І з місця пригоди втік. У результаті К. померла на місці аварії, А. - в лікарні, а Г. були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. За вироком районного суду С. і Ш. були засуджені, зокрема, і за ч. З ст. 135 КК. Але таке рішення щодо С. є безпідставним, оскільки під час аварії він перебував у салоні автобуса і ніякими діями не сприяв вчиненню злочину.1
При кваліфікації дій водія, який порушив Правила дорожнього руху, внаслідок чого поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, слід враховувати певні обставини, що впливають на його поведінку. Слідча і судова практика свідчать про те, що нерідко водій перебуває під впливом переляку від скоєного або побоюється насильства з боку осіб, які знаходяться на місці дорожньо-транспорт-нрї пригоди. Тому при розслідуванні цих злочинів необхідно встановити всі фактичні обставини, що мали місце в конкретному випадку, а також їх можливий вплив на дії водія. Сам факт залишення ним місця дорожньо-транспортної пригоди або відсутність його короткий проміжок часу після аварії і надання після цього допомоги потерпілому не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 135 КК.
За вироком Новоград-Волинського районного суду Житомирської області Г. засуджено за ч. 2 ст. 286 КК і ч. 2 ст. 135 КК до п'яти років позбавлення волі з позбавленням на три роки права керувати транспортними засобами. Рухаючись по шосе на легковому автомобілі, він не обрав швидкості, яка б забезпечувала безпеку руху, внаслідок чого під час обгону попутніх транспортних засобів виїхав на смугу зустрічного руху, де вчинив наїзд на пішохода С., заподіявши йому тілесні ушкодження, від яких настала смерть.
Касаційна інстанція цей вирок змінила, перекваліфікувавши дії засудженого з ч. З на ч. 1 ст. 135 КК та призначивши йому за сукупністю злочинів чотири роки і шість місяців позбавлення волі в колонії-поселенні для осіб, що вчинили злочини з необережності, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України судові рішення частково скасовано з таких підстав.
Вина Г. у порушенні Правил безпеки руху, яке спри-
Огляд Київського міськсуду за 1992 р.
414
чинило смерть потерпілого, повністю доведена наявними у справі доказами, і його дії за ч. 2 ст. 286 КК кваліфіковано правильно.
Щодо засудження Г. за ч. 1 ст. 135 КК, то висновок судових інстанцій про доведеність його вини не відповідає фактичним обставинам, встановленим у судовому засіданні. Кваліфікуючи дії підсудного за зазначеною статтею, суд виходив з того, що після наїзду на С. і заподіяння йому тілесних ушкоджень Г. з місця пригоди зник, залишивши потерпілого у небезпечному для життя стані, без допомоги, хоч мав можливість її надати.
Проте суд не врахував такі обставини. У стадії розслідування і у судовому засіданні Г. пояснив, що, наїхавши на пішохода, перелякався й одразу не зупинився, але через короткий проміжок часу повернувся на місце події і відвіз потерпілого до лікарні. Свідки С., Б., Л. і Ю. підтвердили, що саме Г. надав потерпілому допомогу, доставивши його до лікарні.
Як свідчать матеріали справи, С. був доставлений у лікарню через півгодини після події і помер там через два місяці. Отже, фактично Г. надав потерпілому допомогу після наїзду. Та обставина, що він одразу не зупинився, не може в даному випадку розглядатися як залишення потерпілого у небезпеці, оскільки Г. не лише повернувся через короткий проміжок часу на місце наїзду на потерпілого, а й фактично надав йому допомогу.
Такі дії не містять складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК. Оскільки Г. визнано винним у цьому злочині необґрунтовано, судові рішення в цій частині скасовано і справу закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК. Г. засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до чотирьох років позбавлення волі.1
У цій праці не розглядаються питання, що стосуються призначення покарання за транспортні злочини, але на одному з них доцільно зупинитися. Йдеться про додаткову міру покарання у вигляді позбавлення права керу-Іти транспортними засобами. У процесі розслідування
'бхідно встановити, якими видами транспортних засо-
Ів мав право керувати обвинувачений чи підсудний.
-права в тому, що у разі застосування до засудженого
ро додаткового покарання йому забороняється керу-
будь-якими механічними транспортними засобами.
Радянське право.- 1991.-№ 9.-С. 91.
415

А чи може бути позбавлений цього права засуджений, який не мав права керувати транспортними засобами і вчинив транспортний злочин? І хоч існують різні точки зору з цього приводу, здоровий глузд підказує: неможливо позбавити суб'єкта того, чого він не має.
За вироком Кам'янсько-Дніпровського районного суду К. засуджено за ч. 2 ст. 286 КК, крім основного покарання, до трьох років позбавлення права керувати транспортними засобами. Касаційна інстанція залишила цей вирок без змін.
К. засуджено за те, що він керував мотоциклом, не маючи відповідних прав, і у складних дорожніх умовах не обрав швидкості, яка б забезпечувала безпеку руху, внаслідок чого не впорався з керуванням і вчинив наїзд на залізобетонну опору, що призвело до загибелі пасажира.
За протестом заступника Голови Верховного Суду України судові рішення змінено з таких підстав.
Вина К. у порушенні Правил безпеки руху, що спричинило смерть потерпілого, повністю доведена зібраними у справі доказами, і його дії правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК. Призначене основне покарання відповідає даним про особу засудженого і тяжкості наслідків, що настали. Але додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами суд призначив засудженому безпідставно. У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини» від 24 грудня 1982 р. роз'яснено, що у кожному випадку судам належить обговорювати питання про доцільність застосування чи незастосування до винного додаткової міри покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або займати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.
При цьому слід враховувати, що позбавлення права керувати транспортними засобами може бути призначено і особам, позбавленим цих прав в адміністративному порядку, крім тих, які таких прав не мали. А у К. таких прав не було.
Погодившись із протестом, президія обласного суДУ виключила із судових рішень додаткове покарання.1
1 Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.' С. 298; Радянське право.- 1990- Ха З- С. 86.
416
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "11.11. Порушення Правил безпеки руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами"
  1. 1.3. Кримінальне право та суміжні галузі права
    порушення (КАП), мають тісний зв'язок з кримінально-правовими нормами. Багато з них суміжні з нормами, що міститься в КАП. Різниця між ними полягає в ступені суспільної небезпеки, який у злочинах значно вищий, ніж в адміністративних деліктах. Детальне дослідження правопорушення дає підстави віднести його або до злочину, або до адміністративного проступку. Наприклад, суміжними є злочин "Порушення
  2. 6.3. Суспільно небезпечні наслідки злочинного діяння
    порушення таємниці голосування (ст. 159 КК), організаційної - втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК) тощо. Наслідки матеріальні можуть бути зафіксовані й описані в диспозиції статті Особливої частини КК або випливати з тексту диспозиції (тяжкі тілесні ушкодження, зараження венеричною хворобою, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, крадіжка,
  3. 13.3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим
    порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ч. 1 ст. 286 КК) тощо. Примирення означає, що потерпіла особа повністю вибачає винній особі вчинене нею діяння, не має до неї будь-яких претензій і просить в письмовій формі державні органи і суд закрити справу. Мотиви примирення можуть бути будь-які. Ініціатива примирення може
  4. 11.16. Порушення чинних на транспорті правил
    порушення правил безпеки руху, які діють на залізничному, повітряному, водному, автомобільному, електричному й іншому транспорті. Порушення діючих на транспорті правил безпеки руху цими особами кваліфікується за ст. 291 КК тільки у випадку, якщо це порушення потягло за собою загибель людей (смерть хоча б однієї людини) або інші тяжкі наслідки. 1 Постанова президії Миколаївського обласного суду
  5. 11.1. Порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту
    порушенні правил безпеки руху та експлуатації транспорту, в недоброякісному ремонті транспортних засобів, засобів сигналізації та зв'язку; б) створенні небезпеки для життя людей або настанні інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 276 КК), у спричиненні потерпілому середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень чи у заподіянні великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 276 КІС), у спричиненні загибелі
  6. 11.12. Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів
    порушення правил їх експлуатації, що забезпечують безпеку руху, яке вчинює особа, відповідальна за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів. За ст. 287 КК кваліфікується будь-який усний чи письмовий дозвіл на експлуатацію технічно несправного транспортного засобу, а також допуск до керування транспортним засобом особи, яка не має або позбавлена посвідчення водія, грубе порушення
  7. 11.13. Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху
    порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху при будівництві, реконструкції, ремонті або утриманні шляхів, вулиць, залізничних переїздів та інших шляхових споруд; 2) настання суспільне небезпечних наслідків, передбачених ст. 288 КК України; 3) встановлення причинного зв'язку між порушенням правил, норм і стандартів та суспільно небезпечними наслідками. Таким
  8. 11.14. Незаконне заволодіння транспортним засобом
    порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту за ч. 2 ст. 286 КК. Щодо його дій, пов'язаних із самовільним використанням державного транспортного засобу без доручення або дозволу адміністрації, то вони не утворюють складу злочину, передбаченого ст, 289 КК, Як свідчить судова практика, не визнаються злочинними аналогічні дії посадових або інших осіб, які у зв'язку зі своїми посадовими
  9. 4. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ КОНКУРЕНЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ
    порушення разом з головними. Такими є здоров'я при розбої (стаття 187 КК), життя чи здоров'я при посяганні на життя державного діяча (ст. 112КК), власність при 75 диверсії (ст. 113 КК), пошкодженні шляхів і транспортних засобів (ст. 277 КК), життя і здоров'я при порушенні правил охорони праці (ч. 2ст. 271 КК) та деякі інші. Особливість додаткового об'єкта полягає в тому, що він у багатьох
  10. 5. КВАЛІФІКАЦІЯ ГРУПОВИХ ЗЛОЧИНІВ
    порушення жорстоко караються. По-третє, не позначив Пленум і такої ознаки організованої злочинної групи, як мета її створення. Будь-яка організація починається з мети створення (для вчинення не взагалі злочинів, а конкретних, певних злочинів - контрабанди, викрадень транспортних засобів, вимагання грошей, цінностей (рекет), вчинення нападів тощо). Отже, організована група - це стійке об'єднання
  11. 2.1. Кваліфікація тілесних ушкоджень
    порушення анатомічної цілісності або фізіологічної функції тканин чи органів потерпілого. Особливість тілесних ушкоджень полягає в тому, що вони мають зовнішні прояви заподіяної здоров'ю шкоди (рани, переломи кісток, розриви шкіри і тканин, кровотечу) і ця шкода може бути певно визначена. Характер і тяжкість тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою на основі Правил
  12. 17.3. Посадова недбалість
    порушення вимог Інструкції, затвердженої правлінням Центроспілки, не опечатав і не опломбував приміщення, де зберігалися товари, не контролював правильність цін, за якими вони відпускалися, не перевірив додержання правил зачинення магазину. Це створило можливість для завідуючої магазином Ч. приховати на момент перевірки недостачу товарів на 10 000 крб. і зло-чинно діяти далі протягом трьох років.
  13. 6.4. Причиновий зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками
    порушенні яких правил безпеки руху та експлуатації транспорту визнаний винним підсудний, у чому конкретно виявилися ці порушення і чи перебувають у причиновому зв'язку наслідки, які настали, із цими порушеннями" (ч. 2 п. 13). У ч. 1 п. 2 постанови від 10 жовтня 1982 р. №№ 6 (зі змінами, внесеними постановою від 3 грудня 1997 р. № 12) "Про судову практику в справах, пов'язаних із порушеннями вимог
  14. 11. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ
    порушеннями на транспорті має правильне застосування кримінального законодавства. У чинному Кримінальному кодексі України відповідальність за злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту передбачена статтями 276-292 (розділ XI). Більшість із них існує в законі давно, але, незважаючи на це, як свідчить аналіз слідчої, судової та прокурорської практики, при застосуванні цих норм
  15. 17.2. Перевищення влади або посадових повноважень
    порушення охоронюваних законом політичних, трудових, житлових, особистих і майнових прав та інтересів громадян, підрив престижу представників влади та управління, створення обстановки, що утруднює установі, організації, підприємству здійснення основних функцій, порушення громадського порядку та ін.1 Якщо внаслідок перевищення влади або посадових повноважень посадова особа протиправне заволоділа
  16. 5.2. Види об'єктів злочину та їх значення
    порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (від- миванню) доходів, одержаних злочинним шляхом". Вона була вміщена у розділ VII Особливої частини КК "Злочини у сфері господарської діяльності", бо саме родовим об'єктом цієї групи злочинів охоплюється об'єкт злочину, передбаченого у вказаній статті. Здійснення другого етапу кваліфікації злочину (встановлення конкретної
  17. 8.1. Поняття й ознаки суб'єктивної сторони складу злочину
    порушені правила безпеки дорожнього руху). Отже, вина розглядається законодавцем як категорія психологічна. Одночасно вона розглядається і як категорія соціальна, бо особа, яка вчиняє злочин, нехтує вимогами суспільства, посягає на його інтереси, завдає суттєвої шкоди особі, суспільству, державі. Щодо мотиву, мети, емоціонального стану, то вони є факультативними ознаками суб'єктивної сторони.
  18. 8.3. Вина у формі необережності
    порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 320 КК), розголошення державної таємниці (ст. 328 КК) тощо, й отже, форму вини тут треба встановлювати відносно конкретного діяння. При злочинній самовпевненості інтелектуальний момент цього виду необережності полягає в тому, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних
  19. 3. КВАЛІФІКАЦІЯ СУКУПНОСТІ ЗЛОЧИНІВ
    порушення законодавства про охорону природи по садовою особою (статті 248 і 364 КК); д) втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 304 КК), поєднане із заподіянням потерпілому тілес них ушкоджень (статті 121-125 КК) або з мордуванням (ст. 126 КК), або з погрозою вчинити вбивство (ст. 129 КК).2 Ідеальна сукупність злочинів відрізняється від одиничного злочину множиною об'єктів
енциклопедія  овочева  вершковий  риба  пунш