НА ГОЛОВНУ

Аграрне право Росії || Адвокатура || Адміністративне право Росії || Адміністративне право України || Цивільне право Росії || Цивільне право України || Закордонне право || Інформаційне право || Історія політичних і правових вчень || Конституційне право зарубіжних країн || Конституційне право Росії || Конституційне право України || Криміналістика || Кримінологія || Міжнародне право. Європейське право || Муніципальне право || Навчання юристів || Правоохоронна діяльність || Сімейне право Росії || Судова психіатрія || Теорія та історія держави і права || Трудове право Росії || Кримінальне право Росії || Кримінальне право України || Кримінальний процес Росії || Фінансове право Росії || Господарське право || Екологічне право Росії
ГоловнаКримінальне право УкраїниЗагальні питання кримінального права → 
« Попередня Наступна »
Александров Ю. В.. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. - К.: МАУП,2004. - 328 с., 2004 - перейти к содержанию учебника

12.2. Необхідна оборона



Поняття необхідної оборони дається в ч. 1 ст. 36 КК: "Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охо- ронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони".
Необхідна оборона - найбільш поширена на практиці обставина, що виключає злочинність діяння. Бо це дійовий засіб боротьби зі злочинністю, який закон дає можливість застосувати кожній людині, незалежно від її соціального статусу і спеціальної підготовки. Ще стародавні юристи вказували на те, що самозахист є природним правом людини, яке вже потім було відбито у праві писаному.
Згідно з ч. 3 ст. 27 Конституції "Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань".
"Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань", - зазначається у ч. 5 ст. 55 Конституції).
"Закріплене ст. 36 КК право кожного на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання є важливою гарантією реалізації конституційних положень про непорушність прав та свобод людини і громадянина, про невід'ємне право кожної людини на життя, недоторканість її житла й майна, а також забезпечує умови для захисту суспільних інтересів та інтересів держави" - наголошується в преамбулі постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. №№ 1 "Про судову практику у справах про необхідну оборону".
Необхідна оборона є суб'єктивним правом людини, а не її обов'язком. Людина може реалізувати його (право) у межах вимог закону, виходячи зі своєї оцінки реалій конкретної ситуації.
У частині 2 ст. 36 КК зазначено, що: "Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути сус-
пільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади".
У той же час для певних осіб необхідна оборона є обов'язком, ухилення від якого тягне відповідальність. Так, працівник міліції зобов'язаний захищати осіб, на яких чиниться напад, суспільні й державні інтереси, самого себе згідно із Законом України "Про міліцію", даною Присягою, Статутом патрульно- постової служби міліції. Військовослужбовець, який перебуває на варті, повинен захищати об'єкт, що охороняється, згідно зі Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, даною Присягою й отриманим наказом. При цьому, відповідно до вказаних нормативних актів, працівники міліції та військовослужбовці мають право у випадках, передбачених законом, застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю (дивись, наприклад, розділ III Закону України "Про міліцію").
Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону мають право застосовувати в установленому порядку заходи фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захисту та самооборони.
Отже, необхідна оборона є вимушене заподіяння тому, хто посягає, шкоди для правомірного захисту особи, суспільних і державних інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Необхідна оборона є діянням, яке оцінюється як суспільно корисне, адже завдання шкоди тому, хто посягає компенсується запобіганням подальшої злочинної поведінки особи, а отже, відверненням шкоди, яку міг нанести закінчений злочин. Випадки застосування необхідної оборони мають також великий профілактичний вплив. Водночас частина випадків необхідної оборони знаходиться в межах суспільно прийнятних діянь, а отже, також правомірних. Так, позбавлення життя озброєного ножем нападника буде знаходитись в межах необхідної оборони. Якщо той, хто захищався, міг реально уникнути цього посягання, скажімо, зачинившись в квартирі, або покликавши на допомогу, то рівень вказаного правомірного діяння також можна оцінити як суспільно прийнятний.

Теорія кримінального права, базуючись на законі й практиці його застосування судами, визначила певні умови правомірності необхідної оборони. Ці умови характеризують як посягання, так і захист від нього.
По-перше, посягання повинне бути суспільно небезпечним. Це означає, що за своїм характером і можливими наслідками воно відповідає ознакам певного злочину, передбаченого КК. Але подібні діяння можуть виходити і від особи, що не є суб'єктом злочину (людина, відома як божевільна, явно малолітня тощо). Від їх дій теж можлива необхідна оборона, та соціально схвальним тут буде намагання особи ухилитися від нападу.
Необхідна оборона можлива від очевидно неправомірних дій службових осіб.
В той же час не може бути необхідної оборони з боку особи, яку правомірно затримують за вчинення злочину без перевищення заходів, необхідних для її затримання. Не може бути також необхідної оборони, скажімо, при пред'явленні працівниками міліції винесеної відповідно із законом і санкціонованої суддею постанови про обшук приміщення тільки тому, що господар "не бачить за собою ніякої вини".
Не можна визнати наявність необхідної оборони в діях особи, яка спровокувала посягання, тобто з наміром викликала напад, щоб використати його як привід для вчинення протиправних дій, з метою розправитися з вимушеним нападником з мотивів помсти, ревнощів, заздрощів тощо.
Нарешті, не може бути необхідної оборони, коли посягання, хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11 КК). Як звичайне умисне вбивство або умисне нанесення тілесного ушкодження треба розглядати заподіяння такої шкоди особі, яка збирала яблука в чужому саду, їла чужу їжу на загальній кухні тощо.
По-друге, посягання повинно бути наявним. Це означає, що мають бути визначені початковий та кінцевий моменти здійснення посягання, протягом часу між якими і можлива необхідна оборона. Закон визнає наявність необхідної оборони тоді, коли шкода наноситься для негайного відвернення посягання чи припинення посягання. Тобто, наявна ситуація, коли напад з очевидністю і неминучістю має статися в даний момент, або вже почав
вчинятися, і отже, наявний замах на злочин. Подібний стан речей визначає початковий момент посягання.
"Слід також мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну" (ч. 2 п. 2 вказаної постанови).
Згідно з ч. 2 ст. 151 Закону України "Про міліцію": "Спроба особи, яка затримується працівником міліції з вогнепальною зброєю в руках, наблизитись до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, чи доторкнутись до зброї дає працівникові міліції право застосовувати вогнепальну зброю".
Кінцевий момент посягання визначається тим, що загроза небезпеки минає повністю й остаточно: напад припинено самим посягаючим чи йому покладено край захистом (затримання, втеча нападника тощо). Але при цьому необхідно, щоб така ситуація адекватно оцінювалася тим, хто веде необхідну оборону. Він повинен усвідомлювати, що посягання дійсно закінчено.
При вирішенні питання, чи не із запізненням застосовано оборону, слід виходити з того, що для особи, яка обороняється, за обставинами повинно бути очевидним, що в застосуванні заходів захисту відпала необхідність. Якщо таке переконання було відсутнє і той, хто захищався, допустив помилку щодо необхідності продовжувати захист, то треба вважати, що він перебував у стані необхідної оборони. "Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання" (ч. 3 п. 2 постанови).
Передчасна і запізніла "оборона" не може розглядатись як обставина, що виключає злочинність діяння. Відповідальність за нанесену в таких умовах шкоду настає на загальних підставах. Адже подібні дії носять характер самочинної розправи, бо є очевидним, що посягання можливе тільки у майбутньому або остаточно закінчилось.
Тому різні "охоронні" дії запобіжного характеру (закладання мін, застосування електроструму, встановлення самострілів тощо)
визнаються незаконними (тим більше, що потерпілими можуть стати абсолютно сторонні люди) і залежно від обставин справи, відповідальність настає за умисне або необережне нанесення шкоди.
По-третє, при необхідній обороні заподіяння шкоди можливе тільки тому, хто посягає. Тільки в разі суспільно небезпечного посягання виникає право на необхідну оборону. Шкода, що наноситься посягаючому, може характеризуватися позбавленням його життя, нанесенням тілесного ушкодження, знищенням або пошкодженням його майна. На практиці абсолютна більшість випадків нанесеної нападникові шкоди становить шкода фізична.
Шкода, нанесена посягаючому під час необхідної оборони, може бути рівною очікуваній від нього шкоді, а може бути і більшою. Реальні наміри посягаючого в багатьох випадках можуть бути встановлені тільки після закінчення нападу. Ось чому правомірним буде позбавлення життя посягаючого під час катування ним потерпілого, його зґвалтування, захоплення як заручника, терористичного акту.
"Якщо при необхідній обороні випадково заподіяно шкоду не причетній до нападу особі, відповідальність може настати залежно від наслідків за заподіяння шкоди через необережність" (ч. 3 п. 3 постанови).
По-четверте, шляхом необхідної оборони можливий захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави. Тобто громадянин має право захищати не тільки власні інтереси, але й інтереси інших громадян, суспільства та держави, а відповідні службові особи повинні це робити в межах своїх повноважень. Отже, у стані необхідної оборони можна діяти, захищаючи дуже широке коло охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин.
Деякі злочини за своєю суттю й спрямованістю не можуть припинятися шляхом необхідної оборони (обман покупців та замовників, давання хабара тощо).
По-п'яте, в ході необхідної оборони не повинно бути ексцесу оборони, тобто перевищення її меж.
Згідно з ч. 3 ст. 36: "Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди,
яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту".
"Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалась, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини" (п. 5 постанови).
"При розгляді справ даної категорії суди повинні з'ясувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання" (ч. 3 п. 2 постанови).
Отже, при вирішенні питання про наявність ексцесу оборони необхідно:
встановити наявність необхідної оборони як такої. Відсутність необхідної оборони знаменує відсутність можливості її ексцесу;
ексцес оборони може бути вчинений тільки умисно, необережне перевищення меж необхідної оборони не тягне кримінальної відповідальності;
згідно з ч. 3 ст. 36 КК ексцес оборони тягне кримінальну відповідальність тільки при нанесенні посягаючому тяжкої шкоди: смерті або тяжкого тілесного ушкодження (ст. ст. 118, 124 КК). За нанесення іншої шкоди кримінальна відповідальність не настає. Більше того, правомірним слід вважати застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від того, якої тяжкості шкода заподіяна тому, хто посягає, якщо вона здійснена для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення (див. ч. 5 ст. 36 КК). Тобто при вказаних обставинах нападу ексцес оборони взагалі неможливий;
ексцес оборони наявний, коли заподіяння тяжкої шкоди посягаючому явно не відповідає небезпечності посягання або об-
становці захисту. Це означає, що таке становище очевидне як для самої особи, що здійснює захист, так і для всіх інших, присутніх при цьому. Тут треба також враховувати, що у багатьох випадках особа, котра захищається, перебуває у стані, що заважає їй всебічно оцінити ситуацію. Тому "особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту" (ч. 4 ст. 36 КК).
Зауважимо також, що згідно зі ст. 1169 ЦК не підлягає відшкодуванню шкода, завдана в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "12.2. Необхідна оборона"
  1. 4. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ КОНКУРЕНЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ
    необхідної 1 Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступле ний.- С.249-250. 2 Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 13 груд ня 1988 р. у справі Я. // Практика...-С. 84-85. 3 Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 28 черв ня 1990р. у справі Р. // Там само- С. 105-106; ухвала судової колегії Верховного Суду України від 21 липня 1992р. у спра ві К.- Там само-С.
  2. 1.5. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини
    необхідну оборону від суспільне небезпечних посягань» від і червня 1991 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 89. 143 вбивство вчиняє матір під час пологів або відразу ж після них; вбивство спрямоване на життя новонародженої ди тини, яка ще тільки народжується чи щойно народилася. Усі ці ознаки вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини враховані законодавцем, і тому
  3. 1.6. Кваліфікація вбивства при перевищенні меж необхідної оборони
    необхідної оборони, але з перевищенням її меж, зумовлює труднощі у зв'язку з тим, що в законі не зовсім чітко визначені межі необхідної оборони і ознаки їх перевищення. За ст. 118 КК може кваліфікуватися вбивство лише в тих випадках, коли воно було вчинене в стані необхідної оборони, але винний явно, безсумнівно перевищив її межі. Злочинність убивства у стані необхідної оборони полягає в тому, що
  4. 2.5. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність
    необхідний елемент слідчо-судової діяльності. Тлумачення не може бути довільним, таким, що не рахується з волею законодавця й принципами права, воно має сприяти зміцненню законності. В процесі тлумачення враховується не тільки буква закону, але і його дух. Тлумачення законів, у тому числі й кримінальних, має кілька напрямів (видів). Тлумачення закону послідовно проходить дві стадії: тлума-
  5. 12.1. Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння
    необхідна оборона (ст. 36 КК), уявна оборона (ст. 37 КК), затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК), крайня необхідність (ст. 39 КК), фізичний або психічний примус (ст. 40 КК), виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК), діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42 КК), виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації
  6. 12.3. Уявна оборона
    необхідну оборону. На практиці мають місце випадки, коли неправильно оцінивши обстановку, що склалася, особа приходить до висновку про дійсність посягання і отже наявність у неї права на необхідну оборону, а тому завдає іншій особі, яка нібито вчинює суспільно небезпечне посягання, шкоду, хоча фактично посягання не було. Виникає ситуація уявної оборони. Згідно з ч. 1 ст. 37 КК, "Уявною обороною
  7. ЗМІСТ
    необхідність 199 Фізичний або психічний примус 202 Виконання наказу або розпорядження 204 Діяння, пов'язане з ризиком 206 Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації 208 Контрольні питання 210 Розділ XIII Звільнення від кримінальної відповідальності 212 Поняття та види звільнення від кримінальної
  8. 1.1. Кваліфікація вбивства
    необхідної оборони, під час війни) позбавлення життя не є вбивством. Вбивство - це заподіяння смерті комусь, іншому, не собі. Тому самогубство або замах на самогубство вбивством не визнається, оскільки об'єктом вбивства може бути тільки життя іншої людини. Але сприяння самогубству чи допомога самогубцеві вважається сприянням вбивству, бо в цьому випадку має місце сприяння запо- 1 До визначення
  9. 1.3. Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах
    необхідної оборони (ст. 118 КК), чи в стані фізіологічного афекту (ст. 116КК). Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності (п. 2 ч.2ст. 115КК). Для кваліфікації вбивства за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК не мають значення: а) взаємостосунки винного і потерпілої (чоловік чи жінка, знайомі, друзі, закохані чи зовсім незнайомі); б) звідки винному було відомо
  10. 2.1. Кваліфікація тілесних ушкоджень
    необхідної оборони при перевищенні меж необхідності - за ст. 124 КК.1 Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень під час відсічі суспільне небезпечного посягання, якщо при цьому не було перевищено меж необхідної оборони, не містить складу злочину. Тяжке тілесне ушкодження визнається вчиненим за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 121 КК), якщо воно: 1) вчинене способом, що має характер особливого мучення або
  11. 5.4. Потерпілий від злочину
    необхідної оборони, або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), передбачається максимум покарання два роки позбавлення волі, тоді як за вбивство без обтяжуючих і пом'якшуючих обставин - п'ятнадцять років позбавлення волі (ч. 1 ст. 115 КК). Подібний підхід відомий ще римському праву. Delinquens per iram provocatus puniri debet mitius - злочинець, що вчинив
  12. 6.5. Об'єктивні обставини, з якими пов'язане діяння (час, місце, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину)
    необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118, 124 КК). Спосіб вчинення злочину - це форми прояву суспільно небезпечної дії або бездіяльності. Саме за способом дії розрізняються один від одного злочини проти власності. Так корисливе посягання на власність, вчинюване шляхом крадіжки, кваліфікується за ст. 185 КК, шляхом грабежу - за ст. 186 КК,
  13. 12.4. Затримання особи, що вчинила злочин
    необхідної оборони, адже на відміну від стану необхідної оборони, де посягаючий є нападаючою, агресивною стороною, при затриманні особи, що вчинила злочин, остання демонструє тільки намір ухилитися від затримання, своєю поведін- кою вона не загрожує застосуванням сили будь-кому і шкода їй наноситься тільки з метою затримання. Згідно з ч. 1 ст. 38 КК "не визнаються злочинними дії потерпілого та
  14. 12.9. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації
    необхідними для виконання доручення". Ухилення вказаних осіб від участі у злочинній діяльності угрупування неминуче веде до викриття їх справжньої ролі, зриває виконання завдання і ставить під загрозу їх життя. Тому КК в інтересах боротьби з організованою злочинністю і для захисту життя і здоров'я вказаних осіб, вибираючи з "двох зол менше", вважає вибачальним, а отже, правомірним, вчинення ними
  15. 2.1. Историческое развитие задач и форм управления
    обороны республики. Князь в республике являлся простым должностным лицом - администратором, который заключал "ряд" (договор) с вечевым собранием по вопросу о его правах и обязанностях. Всего известно ученым, дошедшим до нас, около 30 таких договоров. Князю были запрещены какие-либо самоуправные действия в вопросах управления, и он клялся (целовал крест) в соблюдении договора и старинных городских
  16. 3.1. Становление административного права в РСФСР
    обороны (СРКО), ведавший обороной и хозяйством страны. Всем наркоматам (продовольствия, путей сообщения и т. п.) давалось право применять репрессивно-административные меры для эффективности в вопросах управления. В феврале и марте 1920 года ВЦИК принял Положение о сельских Советах и волостных, исполнительных комитетах, сформировав новое низовое звено советской системы, наделив их также
  17. 4.1. Факторы обусловливающие развитие административного права в Российской Федерации
    обороны и внешних сношений); е) совершенствование нормативного материала административного права требует крупных решений по кодификации процессуальных норм в сфере управления, кодификация потока административных правонарушений с последующим созданием процессуального Кодекса и многое другое. Таким образом, принятые в 1992 - 93 годы Законы и внесение в них в 1994 - 2001 годах изменения и
  18. ПРОГРАММА КУРСА «ЗЕМЕЛЬНОЕ ПРАВО»
    обороны и безопасности. Особенности правового режима земель специального назначения. Тема 14 Земли особо охраняемых территорий Понятие и состав земель особо охраняемых территорий. Особенности правового режима земель лечебно-оздоровительных местностей и курортов, природоохранного назначения, рекреационного назначения, историко-культурного назначения и особо ценных земель. Тема 15 Земли лесного
  19. Тема 8 Государственное управление использованием и охраной земель
    обороны РФ и др. Они отвечают за организацию рационального землепользования и внутриведомственного контроля за охраной земель. На закрепленных земельных территориях они организуют проведение мероприятий, связанных с рекультивацией и мелиорацией земель, внутрихозяйственным землеустройством; внутрихозяйственное управление могут осуществлять, например, общее собрание членов сельскохозяйственного
  20. Тема 13 Земли промышленности и иного специального назначения
    обороны, безопасности и земли иного специального назначения (ст. 87 ЗК). При рассмотрении темы, необходимо учитывать, что основная функция, которую выполняют земли специального назначения, выражается в их использовании в качестве пространственного операционного базиса, поэтому для объектов промышленности, транспорта, связи и прочих предоставляются в первую очередь несельскохозяйственные земли,
енциклопедія  овочева  вершковий  риба  пунш