НА ГОЛОВНУ

Аграрне право Росії || Адвокатура || Адміністративне право Росії || Адміністративне право України || Цивільне право Росії || Цивільне право України || Закордонне право || Інформаційне право || Історія політичних і правових вчень || Конституційне право зарубіжних країн || Конституційне право Росії || Конституційне право України || Криміналістика || Кримінологія || Міжнародне право. Європейське право || Муніципальне право || Навчання юристів || Правоохоронна діяльність || Сімейне право Росії || Судова психіатрія || Теорія та історія держави і права || Трудове право Росії || Кримінальне право Росії || Кримінальне право України || Кримінальний процес Росії || Фінансове право Росії || Господарське право || Екологічне право Росії
ГоловнаКримінальне право УкраїниЗагальні питання кримінального права → 
« Попередня Наступна »
Александров Ю. В.. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. - К.: МАУП,2004. - 328 с., 2004 - перейти к содержанию учебника

12.7. Виконання наказу або розпорядження



Питання кримінальної відповідальності виконавця злочинного наказу було вирішено Міжнародним військовим трибуналом в Нюрнбергу, який був створений після Другої Світової війни для суду над головними німецькими злочинцями. Оскільки вони у своє виправдання посилались на те, що не могли не виконувати злочинних наказів (а їх виконання коштувало людству мільйонів жертв), Трибунал в своєму Статуті вказав, що виконання злочинного наказу не звільняє особу від відповідальності, хоча може розглядатися в певних випадках як обставина, що пом'якшує покарання.
Згідно зі ст. 60 Конституції, "Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність".
Ст. 41 КК регулює питання кримінальної відповідальності, пов'язаної із виконанням особою злочинного наказу або розпорядження. Положення цієї статті стосуються без виключення всіх осіб, які можуть бути суб'єктами виконання наказу (розпорядження): військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, всіх категорій цивільних осіб, оскільки згідно зі ст. 24 Конституції всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Закони та підзаконні акти вимагають виконання наказів (розпоряджень), адже без цього неможливе саме функціонування держави та її органів. Так, згідно зі ст. 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконувати накази командира. Ст. 2 Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу виконувати накази начальників. Вимоги виконування наказів (розпоряджень) начальників зафіксовані в нормативних документах стосовно всіх категорій працівників: у Кодексі законів про працю (ст. 139), правилах внутрішнього трудового розпорядку тощо.
Щодо представників органів влади, то вони в межах своїх повноважень мають право віддавати накази (розпорядження) необмеженому колу осіб.

Так, згідно зі ст. 20 Закону України "Про міліцію", законні вимоги працівників міліції є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами.
Одночасно треба мати на увазі, що кожний суб'єкт, який має право віддавати накази (розпорядження) як підлеглим, так і необмеженому колу громадян, і суб'єкт, який ці накази (розпорядження) має виконувати, є громадянами України, які несуть кримінальну відповідальність за вчинення злочину.
Проблема відповідальності за виконання наказу (розпорядження) виникає у випадках, коли цим виконанням заподіяна шкода правоохоронюваним інтересам. Згідно із законом, "дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження" (ч. 1 ст. 41 КК).
Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 41 КК).
Основним завданням ст. 41 КК є вирішення питання наявності чи відсутності складу злочину у діях особи, яка виконувала злочинний наказ. Адже незаконний наказ не завжди є злочином, і тоді кримінально-правової проблеми не виникає.
Загальне положення закону полягає в тому, що при виникненні колізії між обов'язковим виконанням наказу (розпорядження), що обумовлено зазначеними вище нормативними актами і кримінальним законом, перевага завжди має бути на боці кримінального закону, бо він не може бути порушений наказом (розпорядженням) жодної службової особи в державі. Згідно з ч. 2 ст. 6 Конституції органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у межах, встановлених цією Конституцією і відповідно до законів України.
Отже, згідно з ч. 4 ст. 41 КК, "особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах".
Тобто повинно бути встановлено, що наказ носив для виконавця явно (завідомо, очевидно) злочинний характер. Так, нія-
кий начальник не може на законних підставах віддати наказ (розпорядження) працівникові міліції приховати факт злочину від державної реєстрації.
Отже, при усвідомленні злочинності наказу, той, хто віддав його, і той, хто його виконав, по суті, діють у співучасті за попередньою змовою (перший - як організатор, другий - як виконавець). Зауважимо, що для виконавця за певних умов розглядувана ситуація може бути оцінена як вчинення злочину через службову залежність, що є обставиною, яка пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).
Закон захищає осіб, що стоять на позиціях його суворого дотримання. Згідно з ч. 3 ст. 41 КК, "не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилась виконувати явно злочинний наказ або розпорядження".
Але далеко не завжди злочинний характер наказу (розпорядження) може бути зрозумілий виконавцю.
Тому, згідно з ч. 5 ст. 41 КК вибачальною є така ситуація: "Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження".
Скажімо, не може нести відповідальність працівник міліції, який, не будучи обізнаний з обставинами справи, виконав незаконний наказ начальника і затримав ту чи іншу особу в порядку ст. 106 КПК. Тут у ролі виконавця злочину буде виступати особа, яка віддала наказ.
Водночас невиконання працівником міліції законного наказу (розпорядження), якщо воно спричинило наслідки, передбачені статтями 364, 367 КК (для військовослужбовця - ст. ст. 402, 403, 425, 426 КК), є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "12.7. Виконання наказу або розпорядження"
  1. 12.1. Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння
    виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК), діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42 КК), виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК). Значення наявності цих обставин у КК полягає в тому, що вони: 1) чітко розрізняють злочинний прояв від правомірного діяння, яке схоже на нього, а, отже, забезпечують
  2. 12.9. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації
    виконання доручення". Ухилення вказаних осіб від участі у злочинній діяльності угрупування неминуче веде до викриття їх справжньої ролі, зриває виконання завдання і ставить під загрозу їх життя. Тому КК в інтересах боротьби з організованою злочинністю і для захисту життя і здоров'я вказаних осіб, вибираючи з "двох зол менше", вважає вибачальним, а отже, правомірним, вчинення ними певних діянь,
  3. ЗМІСТ
    виконання обвинувального вироку 278 Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання 280 Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким 284 Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років 286 Звільнення від покарання за хворобою 288 Амністія 291 Помилування 293 Контрольні питання 295 Розділ XVII Судимість 297 Поняття судимості та її
  4. 1.3. Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах
    виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) вчинюється у тих випадках, коли намір винного був викликаний службовою чи громадською діяльністю потерпілого. Наприклад, вбивство громадянина, який намагався припинити порушення громадського порядку, чи свідка за те, що він дав правдиві показання, і т. ін. Приводом до вбивства у таких випадках є службова чи
  5. 7.13. Видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку
    виконання їх усіма підпорядкованими підприємствами, установами чи організаціями. Якщо предметом діяння були бюджетні кошти в особливо великому розмірі, тобто на суму, яка у три тисячі Ільше разів перевищує неоподатковуваний мінімум 309 громадян (пункт 3 примітки до ст. 210 КК), або такі дії були вчинені повторно, то злочин кваліфікується за ч ' ст. 211 КК. Видання нормативних актів, які
  6. 3. КВАЛІФІКАЦІЯ СУКУПНОСТІ ЗЛОЧИНІВ
    виконання чи невиконання певних дій, які ця особа тільки і може виконати чи не виконати, зловживаючи своїми посадовими повноваженнями.2 Автор коментарю до ст. 368 КК України правильно відзначає, що вручення посадовій особі подарунків або інших підношень не за певні дії по службі, а з метою підлабузництва, для встановлення або підтримки з нею «добрих» стосунків, не є злочином.3 Тобто без
  7. 2.1. Кваліфікація тілесних ушкоджень
    виконання вимог
  8. 6.6. Кваліфікація привласнення, розтрати та розкрадання чином зловживання посадовими повноваженнями
    виконання технічних, виробничих функцій по керуванню 263 трактором. Отже X. не мав передбачених законом повноважень щодо викраденого з паливного бака трактора диз-палива, і воно може розглядатися за даних конкретних умов як майно, до якого X. мав доступ у зв'язку з дорученою роботою і яке викрав таємно. Президія зазначила, що на підставі викладеного вирок суду підлягає скасуванню з
  9. 12.1.4. Хуліганство
    виконання наполегливих, неодноразових вимог громадян, представників влади або громадськості припинити хуліганські дії не є опором і не визнається кваліфікуючою ознакою ч. З ст. 296 КК України. Згідно зі ст. 185 КпАП злісною непокорою є відмова 1 Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховног Суду України від 31 жовтня 1995 р. у справі К. і О- Практик* судів України у кримінальних
  10. 17. КВАЛІФІКАЦІЯ ПОСАДОВИХ ЗЛОЧИНІВ
    виконання чи неналежне виконання ними своїх посадових обов'язків. Всі посадові злочини посягають на державне чи громадське управління як певну систему суспільних відносин. Безпосередніми об'єктами цих злочинів можуть 18 2-75 545 бути, поруч з державним чи громадським управлінням, також відносини власності, система господарювання, особа, громадська безпека та деякі інші важливі суспільні
  11. 17.4. Одержання хабара
    виконання ними роботи чи надання послуг, що входять у коло їх службових обов'язків, кваліфікується за ст. 354 КК України. Незаконне одержання працівником державної установи чи організації, який не є посадовою особою, у будь-якому вигляді матеріальних благ чи вигід майнового характеру у значному розмірі (на суму, яка у два і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) за
  12. 19.4. Застосування зброї масового знищення
    виконання. Злочин визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах, якщо застосування зброї масового знищення спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки і кваліфікується за ч. 2 ст. 439 КК. Застосування зброї масового знищення вчинюється умисно, оскільки особа, яка віддає наказ чи виконує такий наказ, передбачає настання наслідків - масового знищення людей чи масових зруйнувань. Вольовий
  13. 6.5. Об'єктивні обставини, з якими пов'язане діяння (час, місце, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину)
    виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку. Місце вчинення злочину є певною територією, що пов'язана із вчиненням злочину, або його вчинення саме у цьому місці робить діяння кваліфікованим. Так, незаконне
  14. 10.2. Види співучасників
    виконанням якого він керував. Організатор другого виду усвідомлює, що він створює структуру організованої злочинності, керує нею, забезпечує її фінансування або приховування злочинної діяльності і бажає цього. Його умислом охоплюється загальне злочинне спрямування такої структури (заняття вимаганням, викраденням автомобілів, збутом наркотичних засобів тощо), результати її злочинної діяльності.
енциклопедія  овочева  вершковий  риба  пунш