загрузка...

женские трусы недорого
НА ГОЛОВНУ

Аграрне право Росії || Адвокатура || Адміністративне право Росії || Адміністративне право України || Цивільне право Росії || Цивільне право України || Закордонне право || Інформаційне право || Історія політичних і правових вчень || Конституційне право зарубіжних країн || Конституційне право Росії || Конституційне право України || Криміналістика || Кримінологія || Міжнародне право. Європейське право || Муніципальне право || Навчання юристів || Правоохоронна діяльність || Сімейне право Росії || Судова психіатрія || Теорія та історія держави і права || Трудове право Росії || Кримінальне право Росії || Кримінальне право України || Кримінальний процес Росії || Фінансове право Росії || Господарське право || Екологічне право Росії
« Попередня Наступна »

14.4. Окремі види покарань



А. Основні покарання
1. Громадські роботи. Вони полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 56 КК).
Строк громадських робіт встановлюється судом у межах від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбувається не більш як чотири години на день.
Громадські роботи передбачені в основному за злочини невеликої тяжкості. Вони відбуваються за місцем проживання засудженого і полягають здебільшого у виконанні фізичної малоква- ліфікованої роботи: прибирання вулиць та приміщень, виконання обов'язків помічника санітара в медичних закладах тощо.
Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які
досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.
Ухилення від відбування вказаного покарання тягне кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК.
2. Виправні роботи. Виправні роботи полягають у тому, що відносно засудженого за місцем його роботи здійснюється певне обмеження трудових і пов'язаних з ними економічних прав.
Обмеження полягає в тому, що із суми заробітку засудженого до виправних робіт протягом строку їх відбування (від шести місяців до двох років) провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків (ч. 1 ст. 57 КК).
В осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи (ч. 2 ст. 45 КВК). Особи, які не мають постійної роботи, до покарання у виді виправних робіт засуджуватися не повинні. Засудження до цього виду покарання не передбачає переміщення з будь-якої посади на іншу. Виправні роботи застосовуються в основному при вчиненні злочинів невеликої тяжкості. В деяких випадках вони передбачені і за злочини середньої тяжкості.
Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна чергова відпустка, час якої не зараховується до строку відбування покарання (ч. 2 ст. 42 КВК). Як захід заохочення час щорічної чергової відпустки може бути зарахований судом у строк відбування покарання (ч. 2 ст. 46 КВК).
Час відбування покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи (ч. 2 ст. 42 КВК).
Засудженим забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням, а також виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції (ч. 1, 4 ст. 42 КВК).
Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, до тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 57 КК).
Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку
трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (зараз один мінімум - сімнадцять гривень) за один місяць виправних робіт (ч. 3 ст. 57 КК).
Стосовно особи, яка після постановлення вироку суду досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція направляє подання до суду про звільнення такої особи від відбування покарання (ч. 6 ст. 42 КВК).
Ухилення від відбування виправних робіт тягне кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК.
Службові обмеження для військовослужбовців. Це - специфічний різновид виправних робіт, який застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк (ч. 1 ст. 58 КК).
Застосуванням такого виду покарання законодавець дає можливість військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), що вчинили злочини невеликої і в деяких випадках середньої тяжкості, продовжувати військову службу, в чому зацікавлені як вони самі, так і держава. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.
Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання (ч. 2 ст. 58 КК).
Арешт. Цей вид покарання полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановляється на строк від одного до шести місяців (ч. 1 ст. 60 КК).
Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах (ч. 1 ст. 50 КВК).
Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі.

На засуджених до арешту поширюються правообмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі (ч. 1, 2 ст. 51 КВК).
Військовослужбовці, засуджені до арешту, відбувають покарання на гауптвахті (ч. 2 ст. 60 КК, ч. 1 ст. 50 КВК).
Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей до семи років (ч. 3 ст. 60 КК).
Засуджені можуть залучатися без оплати праці до робіт з благоустрою арештних домів, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення арештних домів продовольством не більше як дві години на день (ст. 52 КВК).
Втеча з місця позбавлення волі особи, яка відбуває покарання у виді арешту, тягне кримінальну відповідальність за ст. 393 КК.
5. Обмеження волі. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах) без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці (ч. 1 ст. 61 КК). Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років (ч. 2 ст. 61 КК).
Як правило, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження (ч. 1 ст. 56 КВК).
Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою (ч. 1 ст. 60 КВК).
Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи (ч. 3 ст. 61 КК).
Самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського по-
рядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі, тягне кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 390 КК. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду, тягне кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 390 КК.
6. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців. Тримання в дисциплінарному батальйоні полягає у направленні засуджених за вчинення злочину військовослужбовців строкової служби до спеціального військового підрозділу - дисциплінарного батальйону, де вони відбувають покарання, продовжуючи проходити військову службу в умовах, порядку й режиму, встановлених Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 5 квітня 1994 р. № 139/94).
Тримання в дисциплінарному батальйоні має за мету виправлення засуджених у дусі точного виконання законів, військової присяги, військових статутів, наказів начальників, чесного ставлення до праці та служби, правил співжиття, а також попередження вчинення ними нових злочинів.
Основними засобами виправлення засуджених є встановлений для дисциплінарного батальйону порядок і режим відбування покарання, суспільно-корисна праця, виховна робота, бойова підготовка (ст. 5 Положення). Загальне керівництво дисциплінарним батальйоном здійснює Міністр оборони України (ч. 2 ст. 71 КВК)
Згідно з ч. 1 ст. 62 КК відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців встановлюється на строк від шести місяців до двох років.
Розглядуваний вид покарання передбачено у санкціях як альтернативний за вчинення частини військових злочинів невеликої або середньої тяжкості. Водночас, якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого військовослужбовця строкової служби, вважатиме за можливе замінити йому позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк, він вправі це зробити на підставі ч. 1 ст. 62 КК. Це може стосуватися не тільки військового, але й будь-якого іншого, вчиненого військовослужбовцем, злочину.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 62 КК).
Час тримання в дисциплінарному батальйоні до строку військової служби не зараховується. Командуючий військами оперативного командування і командуючий ВМС України мають право зарахувати час перебування в дисциплінарному батальйоні до строку військової служби особам, які оволоділи військовою спеціальністю, добре знають і чітко виконують вимоги військових статутів та бездоганно несуть службу після звільнення з дисциплінарного батальйону, а також особам, звільненим з дисциплінарного батальйону, якщо вони, відбуваючи покарання, твердо стали на шлях виправлення, виявили високу дисциплінованість і чесне ставлення до праці та військової служби (ст. 62 Положення).
У разі, якщо засуджений, що відбуває покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, самовільно залишить його або вчинить акт дезертирства, він несе відповідальність відповідно за ст. 407 або ст. 408 КК.
7. Позбавлення волі на певний строк. Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи.
Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років (ст. 63 КК).
Позбавлення волі на певний строк - одне з найбільш суворих покарань. Воно застосовується тоді, коли суд дійде висновку, що досягнення цілей покарання шляхом призначення іншого виду покарання неможливе.
Позбавлення волі пов'язане з покладанням на засудженого суворих правообмежень: він позбавляється права вільного пересування, суттєво обмежується в розпорядженні своїм часом, спілкуванні з особами, які йому до вподоби, у виборі характеру роботи тощо.
Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно-корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосо-
вуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання (ч. ч. 3 і 4 ст. 6 КВК).
Кримінально-виконавчими установами, які виконують покарання у виді позбавлення волі, є виправні колонії (де відбувають покарання повнолітні засуджені) і виховні колонії (в останніх відбувають покарання неповнолітні віком до вісімнадцяти років (ст. ст. 18, 19 КВК).
Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки (ст. 11 КВК).
Вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань (ст. 86 КВК).
Інструкція про порядок розподілу й направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003 р. № 26.
Позбавлення волі на певний строк як вид покарання найбільш широко представлений у санкціях статей Особливої частини КК. Це стосується частини злочинів невеликої тяжкості, а також всіх злочинів середньої тяжкості, тяжких і особливо тяжких. Тяжкі й особливо тяжкі злочини передбачають покарання у виді позбавлення волі на певний строк безальтернативно (крім випадків більш тяжкої альтернативи - довічного позбавлення волі).
Втеча з місця позбавлення волі особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, тягне кримінальну відповідальність за ст. 393 КК.
8. Довічне позбавлення волі. Довічне позбавлення волі, як і позбавлення волі на певний строк, полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально-виконавчої установи (виправної колонії максимального рівня безпеки), тільки не на певний строк, а безстроково.
Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 64 КК).
Довічне позбавлення волі передбачене в КК тільки за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч. 3
ст. 258, ст. 348, ст. 379, ст. 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443 КК). Це найтяжчий вид покарання, який передбачено тільки в альтернативі з позбавленням волі на певний строк.
Довічне позбавлення волі було введено в Україні з 2000 року, як покарання, що замінило смертну кару, яка була відмінена і зараз в нашій країні не існує.
Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка (ч. 1 ст. 151 КВК). До осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі, застосування амністії не допускається (ст. 3 Закону України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 року).
Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ч. 2 ст. 87 КК).
Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку (ч. 2 ст. 64 КК).
Втеча з місця позбавлення волі особи, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, тягне кримінальну відповідальність за ст. 393 КК.
Б. Додаткові покарання
1. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Цей вид додаткового покарання відсутній у санкціях статей Особливої частини КК. Він може призначатися за вироком суду у справах, де засуджуються особи, які мають відповідні звання, ранги, чини і класи. Рішення про таке позбавлення є правом суду. Воно є остаточним і не потребує узгоджень з відомствами, які присвоїли засудженому певне звання, ранг, чин, клас.
Закон (ст. 54 КК) обмежує можливість застосування цього виду покарання тільки випадками, коли винний вчинив тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Отже, при вчиненні особою злочину невеликої або середньої тяжкості ст. 54 КК застосовуватися не може.

Цей вид покарання має безстроковий характер. Він здійснює на засудженого негативний морально-психологічний вплив, позбавляє його певних службових перспектив і матеріальних привілеїв, що мають особи, яким присвоєні ті чи інші звання, ранги, чини, класи.
Військові звання встановлюються у Збройних Силах України, спеціальні звання - в МВС, у Податковій та Митній службах України, ранги встановлюються для державних службовців (спеціальні - для працівників дипломатичної служби), чини - для прокурорських працівників, класи - для суддів і судових експертів.
Державних нагород, почесних, наукових звань суд позбавляти не може.
2. Конфіскація майна. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (ч. 1 ст. 59 КК).
Згідно із законом (ч. 2 ст. 59 КК) конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК.
Отже, всі випадки покарання у виді конфіскації майна передбачені в законі і суд на свій розсуд призначити її не може. Закон також визначає можливість конфіскації майна тільки при засудженні за корисливі (тобто такі, що мають мету незаконного збагачення) тяжкі й особливо тяжкі злочини. Таким чином, конфіскація майна являє собою обмеження матеріальних прав засудженого.
В КК встановлено випадки обов'язкової конфіскації майна (скажімо, ч. 4 ст. 190 КК "Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою - карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна") і факультативної конфіскації майна (скажімо, ч. 2 ст. 369 КК "Давання хабара, вчинене повторно - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої"). При обов'язковій конфіскації вона може бути не застосована тільки на підставі ст. 69 КК (Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом).

Згідно з нормами КК, конфіскація майна буває повною (конфіскація всього майна, яке є власністю засудженого) і частковою (при якій конфіскується певна частина майна, скажімо: 1/2, 1/4 тощо, або перелічуються предмети, що конфіскуються, скажімо, автомашина, магазин тощо).
У КК знаходиться додаток, який містить перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.
Крім конфіскації, яка є видом додаткового покарання, існує так звана спеціальна конфіскація, що не є видом покарання. Таку назву вона отримала в теорії та практиці.
Так, у ст. 81 КПК зазначено, що знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються, а гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в дохід держави.
Норми про спеціальну конфіскацію, тобто конфіскацію речей, що є предметом злочину або знаряддям чи засобом злочину, є і в КК. Скажімо, незаконна порубка лісу (ст. 246 КК) передбачає, крім основного покарання, конфіскацію незаконно добутого; порушення законодавства про континентальний шельф (ч. 2 ст. 244 КК) передбачає, крім основного покарання, конфіскацію обладнання, з допомогою якого проводилися дослідження, розвідування, розробка природних багатств та інші роботи на континентальному шельфі України.
Санкція статті КК може одночасно передбачати конфіскацію як вид покарання і спеціальну конфіскацію. Скажімо, за вчинення контрабанди (ч. 2 ст. 201 КК), крім основного покарання, передбачається й конфіскація предметів контрабанди та конфіскація майна.
В. Покарання, що можуть призначатися і як основні і як додаткові (змішані покарання)
1. Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК (ч. 1 ст. 53 КК).
Штраф - найменш суворий вид покарання у системі покарань. Він передбачений як альтернативне покарання за вчинення більшості злочинів невеликої і середньої тяжкості. Каральний момент штрафу полягає в примусовому обмеженні майнових прав засудженого. Моральні переживання (як і у всякому іншо-
му аналогічному випадку) у засудженої особи має викликати і сам факт постановлення обвинувального вироку.
Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного. Його найбільша та найменша межа встановлюється ч. 2 ст. 53 КК у розмірі від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (зараз - при призначенні покарання один неоподатковуваний мінімум дорівнює 17 гривням). Але закон не забороняє встановлювати за конкретні злочини більш високі розміри штрафу. Так, умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (ч. 1 ст. 2091 КК) караються альтернативно штрафом від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Штраф може виступати як основне, так і як додаткове покарання. Як додаткове покарання він може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК (див., наприклад, ч. 2 ст. 367 КК). Одночасно бути призначеним і як основне і як додаткове покарання штраф не може.
У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити неспла- чену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами з розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років (ч. 4 ст. 53 КК).
Ухилення від сплати штрафу особою, засудженою до цього виду покарання, тягне кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК.
2. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Цей вид покарання полягає у забороні засудженому обіймати певні, конкретно визначені судом, посади у будь-яких підприємствах, установах і організаціях або займатися певною діяльністю на встановлений у вироку строк. Каральна властивість цього виду покарання полягає у тому, що засуджений обмежується на певний строк у праві обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Цим самим особа
втрачає або значно знижує свої професійні навички, позбавляється певних пільг і переваг, можливе також зниження реального рівня її заробітку.
Доцільність застосування цього виду покарання пов'язана з тим, що саме певна посада або певна діяльність, якою займалася особа, дала їй можливість вчинити злочин, за який вона засуджується. Крім каральної властивості це покарання має і важливе запобіжне значення - недопущення рецидиву аналогічних злочинів з боку засудженого.
Закон не містить переліку посад і видів діяльності, обіймати або займатися якими суд може заборонити, адже в кожному конкретному випадку вони можуть бути різними: це можуть бути посади на державній службі, в органах місцевого самоврядування, в будь-яких структурах незалежно від форм власності.
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років (ч. 1 ст. 55 КК).
У тих випадках, коли розглядуваний вид покарання зазначений у санкції статті як додатковий, він може бути або обов'язковим, або факультативним.
Так, у ч. 2, 3, 4, 5 ст. 191 КК (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю як додаткове покарання є обов'язковим, а в ч. 1 цієї статті - факультативним ("позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю або без такого").
Закон вказує на це покарання як додаткове у тих випадках, коли використання своєї посади, професії, роду занять для вчинення злочину є найбільш характерним: насильницьке донорство (ст. 144 КК), одержання хабара (ст. 368 КК) тощо. Але, походячи з того, що певні посади, професії, рід занять можуть у конкретних випадках сприяти вчиненню будь-якого злочину, в ч. 2 ст. 55 КК формулюється таке положення: "Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене у санкції статті Особливої частини КК за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи за-
судженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю".
Важливим моментом є початок строку дії розглядуваного покарання як додаткового. Очевидно, що ефективність дії цього покарання важлива тоді, коли особа має можливість реально використати посаду чи рід діяльності в злочинних цілях. Ось чому, коли основним видом покарання суд обирає арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні або позбавлення волі на певний строк, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили (тобто від одного до трьох років). При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання.
А при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового до інших основних покарань, а також у разі застосування ст. 77 КК (застосування додаткових покарань у разі звільнення від основного покарання з випробуванням) - з моменту набрання законної сили вироком. Тобто у таких випадках відбування строку додаткового покарання здійснюється одночасно з відбуванням основного покарання або в ході іспитового строку для звільнених від відбування покарання з випробуванням.
Ухилення від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю особи, яка засуджена до цього виду покарання, тягне кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК.
Умисне невиконання службовою особою вироку суду, що набрав законної сили, щодо позбавлення засудженого права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю або перешкоджання виконанню цього покарання тягне кримінальну відповідальність за ст. 382 КК.
Контрольні питання
1. Дайте визначення покарання і розкрийте його значення у системі державних заходів боротьби із злочинністю.
2. Назвіть ознаки покарання.
Що таке мета покарання і які основні теорії відносно неї відомі в історії дослідження цього питання?
Послідовно розгляньте сутність основних теорій покарання.
Які складові частини обумовлюють мету покарання у діючому кримінальному законодавстві?
Що таке система покарань, які її ознаки і значення?
Дайте класифікацію покарань за різними критеріями (підставами).
Послідовно охарактеризуйте окремі види покарання. 1.
загрузка...
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "14.4. Окремі види покарань"
  1. 14.3. Система покарань
    окремі види покарань, і, отже, система в цілому, встановлюються тільки законом про кримінальну відповідальність. Характер, зміст, межі, порядок і підстави застосування покарання визначаються тільки цим законом; б) перелік покарань в системі є вичерпним і обов'язковим для судів всіх інстанцій. Суди не мають право самі "творити" які- небудь інші види покарань, як би доцільно таке "новотворен- ня"
  2. 1. ПОНЯТТЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ
    окремі види злочинів вказувати судам на необхідність посилити увагу до кваліфікації злочинів. Зокрема, у постанові від 24 червня 1983 року № З «Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання продовольчих товарів, їх втрату і псування в системі державної торгівлі та споживчої кооперації» Пленум Верховного Суду зазначив, що судами допускаються помилки з
  3. 2. КВАЛІФІКАЦІЯ ПОВТОРНИХ ЗЛОЧИНІВ
    окремі діяння, що утворюють продовжуваний злочин, об'єднані єдністю умислу, єдністю мети; оскільки продовжуваний злочин має єдину суб'єктивну сторону 20 (умисел) і єдину мету для всіх діянь, що його утворюють, то він є одиничним злочином і кваліфікується за однією статтею Кримінального кодексу, не утворюючи повторності. Продовжуваним злочином може бути, зокрема, викрадення майна окремими
  4. 3. КВАЛІФІКАЦІЯ СУКУПНОСТІ ЗЛОЧИНІВ
    окремі об'єкти кримінально-правової охорони, відповідальність за посягання на які передбачені різними кримінально-правовими нормами. Жодна з цих норм не П. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-V-. 284, 59 передбачає сукупного посягання, жоден з цих злочинів не є способом вчинення іншого (вбивство може бути
  5. 4. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ КОНКУРЕНЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ
    окремі випадки вчинення загальних видів злочинів, і т. ін. Але недоцільно і безпідставно, як зауважує академік В. М. Кудрявцев, свавільно створювати нові норми.1 Конкуренція норм, яка не має відповідного обгрунтування, призводить лише до ускладнень кваліфікації злочинів і спричинюється до численних судових помилок. Як свідчить судова практика, такі помилки трапляються при конкуренції норм про
  6. 1.3. Кримінальне право та суміжні галузі права
    окремі з них із одної якості в іншу, здебільшого повністю або частково декриміналізуючи певні діяння. Скажімо, КК 2001 року у ст. 286 та 296 значно звузив зміст злочинних діянь порівняно зі статтями 215 та 206 КК 1960 року, виключивши відповідно кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому легкі тілесні ушкодження, та за просте хуліганство,
  7. 2.2. Чинне кримінальне законодавство. Кримінальний кодекс і його структура
    окремі норми, що записувалися на окремих табличках, зведені разом, набирали (звичайно, умовно) форму стовбура. Кримінальний кодекс - це законодавчий акт, що характеризується внутрішньою єдністю взаємозв'язаних між собою норм, які визначають принципи, загальні положення й інститути кримінального права, а також встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, які покарання застосовуються
  8. 3.1. Поняття злочину та його ознаки
    види діянь, суспільна небезпека яких не викликає сумніву, але доки законодавець не визнає їх злочином, кримінальна відповідальність за їх вчинення неможлива. Так, на початку 90-х років з'явилися такі діяння, як доведення до банкрутства, фіктивне банкрутство, приховування стійкої фінансової неспроможності тощо. Але поки ці види поведінки не були криміналізовані, кримінальна відповідальність за них
  9. ЗМІСТ
    види стадій вчинення умисного злочину 135 Готування до злочину 137 Замах на злочин 139 Закінчений злочин 142 Добровільна відмова при незакінченому злочині 144 Контрольні питання 148 Розділ X Співучасть у злочині 149 Поняття, значення й ознаки співучасті 149 Види співучасників 152 Форми співучасті 158 Відповідальність співучасників 162 Причетність до злочину 169 Контрольні питання 172 Розділ XI
  10. 5. КВАЛІФІКАЦІЯ ГРУПОВИХ ЗЛОЧИНІВ
    види групових злочинів. Ми розглянемо лише деякі загальні питання кваліфікації групових злочинів. Докладніше кваліфікація групових злочинів розглядатиметься при аналізі конкретних видів групових злочинів - розкрадання, зґвалтування, хуліганства, хабарництва та деяких інших. Першим і найпоширенішим груповим злочином визнається співучасть у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК). Співучастю
загрузка...
загрузка...
енциклопедія  овочева  вершковий  риба  пунш