загрузка...

женские трусы недорого
НА ГОЛОВНУ

Аграрне право Росії || Адвокатура || Адміністративне право Росії || Адміністративне право України || Цивільне право Росії || Цивільне право України || Закордонне право || Інформаційне право || Історія політичних і правових вчень || Конституційне право зарубіжних країн || Конституційне право Росії || Конституційне право України || Криміналістика || Кримінологія || Міжнародне право. Європейське право || Муніципальне право || Навчання юристів || Правоохоронна діяльність || Сімейне право Росії || Судова психіатрія || Теорія та історія держави і права || Трудове право Росії || Кримінальне право Росії || Кримінальне право України || Кримінальний процес Росії || Фінансове право Росії || Господарське право || Екологічне право Росії
« Попередня Наступна »

15.1. Принципи і загальні засади призначення покарання



Призначення покарання є кульмінацією судового розгляду справи у разі визнання особи винною і рішення суду про необхідність застосування цього заходу державного примусу. Саме цей акт суду повинен бути торжеством розуму й справедливості. Призначення покарання полягає у визначенні судом у вироку конкретної міри кримінального покарання особі, яка визнана винною у вчиненні злочину.
Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Отже, тільки суд вправі зробити остаточний висновок про винність особи у вчиненні злочину і призначити їй покарання. При цьому суд в обвинувальному вироку визначає його вид і розмір.
Для того щоб покарання було справедливим, воно повинно базуватися на всіх принципах кримінального права, розгляну-
тих раніше: законності, рівності громадян перед законом, індивідуальної юридичної відповідальності, наявності вини в діянні засудженої особи, індивідуалізації покарання, гуманізму.
Ці кримінально-правові принципи, які лежать в основі справедливого вироку, тісно переплітаються з кримінально-процесуальними принципами обґрунтованості вироку (суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні - ст. 323 КПК), мотивування вироку (ст. 334 КПК), визначеності вироку (у вироку визначається кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом, - ст. 335 КПК) та інших.
Закон визначає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів (ч. 2 ст. 65 КК). Можна сказати, що це стратегічна мета призначення покарання.
Одначе, наявності й дотримання тільки принципів, наведених вище, недостатньо. КК містить в собі ще певні вимоги закону, які суд обов'язково повинен враховувати при призначенні покарання, виходячи саме із приписів, зафіксованих у кримінально- правових принципах. Ці вимоги закону зафіксовані в ст. 65 КК, якою починається розділ XI Загальної частини КК ("Призначення покарання" - ст. 65-73), і які названі - загальні засади призначення покарання.
Загальні засади призначення покарання - це основоположні вимоги про порядок і межі призначення покарання, якими зобов'язаний керуватися суд, призначаючи покарання по кожній кримінальній справі.
Вказані засади викладені в ч. 1 ст. 65 КК. Суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Перша загальна засада обумовлює те, що суд не може при призначенні покарання: а) призначати більш суворі види покарання, ніж ті, що передбачені в санкції статті, яка застосовується (скажімо, призначити позбавлення волі на певний строк, якщо
цей вид покарання відсутній у санкції); б) призначати наявний у санкції вид покарання, але у розмірі, що перевищує його максимум, вказаний у цій санкції (скажімо, призначити два роки виправних робіт при зазначеній в санкції верхній межі - один рік).
Йдеться про призначення покарання за один вчинений злочин, або за кожний з декількох вчинених злочинів. При призначенні покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків згідно зі ст. 70 та 71 КК останнє покарання може бути більш суворим, ніж передбачене в санкціях окремих статей, що створюють цю сукупність (ч. 4 ст. 65 КК).
Закон також допускає призначення за підставами, вказаними в ст. 69 КК, більш м'якого покарання, ніж те, яке передбачене в санкції статті, яку застосовує суд.
Друга загальна засада вказує на обов'язок суду при призначенні покарання враховувати всі положення Загальної частини КК, які пов'язані з призначенням покарання.
Наприклад, це стосується застосування норм, які регламентують призначення покарання за незакінчений злочин (ч. 1 ст. 68 КК), за співучасть у злочині (ч. 2 ст. 68 КК), особливості застосування покарання до неповнолітніх (ст. 98-103 КК), застосування санкцій статей, в яких вказана лише верхня межа покарання, тощо.
Третя загальна засада зобов'язує суд при призначенні покарання враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Ступінь тяжкості вчиненого злочину визначається за класифікацією злочинів, поданою в ст. 12 КК. Однак і в межах злочину одного виду суд має враховувати особливості конкретного діяння, яке є предметом його розгляду: об'єкт, предмет, кількість потерпілих, загальна вартість заподіяної шкоди, спосіб вчинення злочину, його мотиви тощо. Враховується також ступінь і характер участі особи у вчиненому злочині.
При врахуванні даних, що характеризують особу винного, суд досліджує його соціально-демографічні ознаки (вік, характер занять, сімейний стан тощо), кримінально-правові чинники (наявність попередніх судимостей, підстави звільнення від відбування попереднього покарання тощо), поведінку особи до і після вчи-
нення злочину (ставлення до роботи або навчання, поведінка в побуті, наявність антисоціальних пристрастей тощо), стан здоров'я (наявність хронічних хвороб, інвалідність тощо), вплив покарання, яке може бути призначено, на подальше буття близьких особі засудженого людей (скажімо, засуджений - єдиний годувальник сім'ї, де є малолітні діти, і навпаки, засуджений - алкоголік, який постійно тероризує своє оточення).
Отже, суд, призначаючи покарання, встановлює не тільки наявність ознак, що характеризують особу як суб'єкт злочину (без чого взагалі не можна вести мову про призначення покарання), а й як конкретну людину, з усіма притаманними їй позитивними та негативними якостями і властивостями.
Крім врахування всіх особливостей вчиненого злочину й особи, яка його вчинила, закон зобов'язує суд враховувати при призначенні покарання й обставини, що його пом'якшують або обтяжують.
Ці обставини не впливають на кваліфікацію діяння, але можуть суттєво впливати на вид і розмір покарання.
Ст. 66 КК дає перелік обставин, що пом'якшують покарання, а ст. 67 КК - обставин, що обтяжують покарання.
При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:
з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;
добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
вчинення злочину неповнолітнім;
вчинення злочину жінкою в стані вагітності;
вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;
вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;
вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;
виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної
організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК.
Наявність обставин, що пом'якшують покарання, свідчить про менший ступінь небезпеки винного і дає підстави суду призначати йому покарання, близьке до мінімуму того виду покарання, яке передбачене в санкції статті, а при альтернативній санкції - призначити більш м'який вид покарання серед наявних. У виключних випадках засудженому може бути призначене більш м'яке покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).
Суд не вправі не визнати будь-яку із вказаних в законі обставин як таку, що не пом'якшує покарання. Більше того, він може й інші обставини, не зазначені в законі, визнати такими, що пом'якшують покарання (ч. 2 ст. 66 КК). Це, як правило, заслуги перед Батьківщиною, позитивні характеристики за місцем роботи, навчання, проживання, благородні вчинки тощо.
Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує (ч. 3 ст. 66 КК). Наприклад, при вчиненні умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК) не може розглядатися як обставина, що пом'якшує покарання, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого (п. 7 ч. 1 ст. 66 КК).
При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:
вчинення злочину особою повторно та рецидив злочину;
вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28 КК);
вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;
вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;
тяжкі наслідки, завдані злочином;
вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;
вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;
вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;
вчинення злочину з особливою жорстокістю;
вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;
вчинення злочину загальнонебезпечним способом;
вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.
Наявність обставин, вказаних вище, свідчить про підвищену небезпеку вчиненого злочину й особи винного, що дає підстави суду призначити засудженому покарання, близьке до максимуму, а при альтернативній санкції - призначити більш суворий вид покарання серед наявних.
На відміну від переліку обставин, які пом'якшують покарання, перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним (ч. 3 ст. 67 КК), й інші обставини, не зазначені в ньому, не можуть бути визнані обтяжуючими (скажімо, відмова підсудного давати показання, його нетактовна поведінка в ході судового процесу тощо).
Більше того, суд може не визнати обставини, зазначені у пунктах 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК, такими, що обтяжують покарання, навівши мотиви такого рішення у вироку (ч. 2 ст. 67 КК). Скажімо, давання або одержання хабара в стані алкогольного сп'яніння навряд чи слід визнавати обставиною, що обтяжує покарання.
Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує (ч. 4 ст. 67 КК). Наприклад, при вчиненні злочину, пов'язаного з порушенням вимог законодавства про охорону праці, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 271 КК), не може розглядатися як обставина, що обтяжує покарання, вчинення злочину із завданням ним тяжких наслідків (п. 5 ч. 1 ст. 67 КК).
Отже, третя загальна засада призначення покарання орієнтує суд на врахування всіх обставин, що стосуються вчиненого зло-
чину, злочинця й обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, у їх сукупності. Закон не встановлює якихось формалізованих вказівок для оцінки всіх обставин, наявних у конкретній справі. Дати їм мотивовану оцінку і прийняти остаточне рішення щодо покарання - прерогатива суду.
загрузка...
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "15.1. Принципи і загальні засади призначення покарання"
  1. ЗМІСТ
    принципи кримінального права України. Наука кримінального права 3 Поняття й завдання кримінального права 3 Система і принципи кримінального права 6 Кримінальне право та суміжні галузі права 9 Наука кримінального права 11 Контрольні питання 14 Розділ ІІ Закон про кримінальну відповідальність 15 Поняття і значення закону про кримінальну відповідальність 15 Чинне кримінальне законодавство.
  2. 1.2. Система і принципи кримінального права
    принципи, інститути і поняття, в яких закріплені загальні положення, підстава та межі кримінальної відповідальності, застосування покарання, а також порядок і умови звільнення від кримінальної відповідальності й покарання, правові наслідки судимості тощо. Всі ці положення зазначено в розділах Загальної частини КК. Особлива частина містить у собі визначення конкретних діянь, які є злочинами, їх
  3. 2.2. Чинне кримінальне законодавство. Кримінальний кодекс і його структура
    принципи, загальні положення й інститути кримінального права, а також встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили, а також підстави, за наявності яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності й покарання. Зазначені норми становлять систему, що охоплює все чинне кримінальне законодавство. Структура кримінального
  4. 7.2. Суб'єкт злочину - фізична особа
    принцип індивідуальної особистої відповідальності. Так, за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК), за випуск або реалізацію недоброякіс- ної продукції (ст. 227 КК) тощо відповідальність мають нести не підприємства, установи, організації, а їх керівники. Щодо матеріальної відповідальності, то юридичні особи можуть нести її в повному обсягові на базі норм
  5. 2. КВАЛІФІКАЦІЯ ПОВТОРНИХ ЗЛОЧИНІВ
    загальній частині кримінального закону одну загальну норму про посилення покарання за повторне вчинення злочину. Ця норма могла б мати таку редакцію: «У разі вчинення особою злочину вдруге (повторно) покарання їй призначається у подвійному розмірі. Враховуючи обставини вчинення злочинів, суд може зменшити призначене покарання, але не більше як на чверть» (1+1=2-1/2-1,5). На кваліфікацію злочинів
  6. 1.4. Наука кримінального права
    принципи кримінального права України (ці питання розглянуто вище); 2) Вчення про закон про кримінальну відповідальність; 3) Вчення про злочин; 4) Вчення про покарання, його призначення і звільнення від покарання. Особлива частина курсу будується (крім вступної частини) за окремими розділами Особливої частини КК, які об'єднують у собі злочини, що мають єдиний родовий об'єкт. Контрольні питання У
  7. 9.3. Замах на злочин
    принципом суб'єктивного ставлення за вину необхідно визнати, що обидва різновиди непридатного замаху мають всі ознаки злочину і тягнуть за собою відповідальність на загальних підставах як за замах на злочин. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає
  8. 10.2. Види співучасників
    засадами призначення покарання, в тому числі обставинами, що пом'якшують і обтяжують покарання (ст. ст. 65-57 КК), враховує характер і ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 68
  9. 14.2. Мета покарання
    принцип. Воно повинно настигнути злочинця будь-що, як Божа кара. Fiat justitia et pereat mundes - "Хай торжествує справедливість (через покарання злочинця), хоча б загинув світ". До абсолютних теорій належать теологічні (богословські), згідно з якими кримінальне (людське) покарання є лише матеріалізацією Божої кари. Історично так склалось, що перші теологічні теорії базувалися на постулатах
  10. 15.2. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті
    загальні засади призначення покарання (ст. 65-67 КК), розглянуті вище. Водночас у ст. 68 КК даються вказівки щодо обставин, які слід враховувати при призначенні покарання за вказаних обставин. Зазначимо, що ніяких формалізованих меж покарання особі, яка вчинила незакінчений злочин або злочин у співучасті, КК не встановлює. Тобто закон не вимагає обов'язкового пом'якшення покарання особам, які,
  11. 15.3. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом
    принципів гуманізму й індивідуалізації покарання, робить виняток з першої загальної засади призначення покарання, проголошуючи: При наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий або злочин серед- ньої тяжкості призначити основне покарання
  12. 15.4. Призначення покарання за сукупністю злочинів
    принципів: 1) принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим (здебільшого цей принцип застосовується, коли між злочинами, що входять у сукупність, пройшов значний проміжок часу або коли є велика різниця у ступеню тяжкості цих злочинів); 2) принцип повного чи часткового складання призначених покарань. За загальним правилом, при складанні покарань, остаточне покарання за сукупністю
  13. 15.6. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення
    загальні засади призначення покарання? Дайте характеристику першої загальної засади призначення покарання. Дайте характеристику другої загальної засади призначення покарання. Дайте характеристику третьої загальної засади призначення покарання. Що таке обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, і як вони враховуються при його призначенні? Які чинники враховуються судом при призначенні
  14. 19.3. Види покарань, що застосовуються до неповнолітніх, і особливості їх призначення
    загальні межі штрафу встановлюються від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а деякими статтями Особливої частини КК передбачено і вищий розмір штрафу (ч. 2 ст. 53 КК). Значно менший розмір порівняно з розміром загальним мають для неповнолітніх і такі види покарань, як громадські роботи, виправні роботи, арешт. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у
  15. 19.5. Особливості погашення та зняття судимості щодо неповнолітніх
    загальні засади КК щодо погашення та зняття судимості залишаються незмінними і відносно вказаної категорії осіб, але строки припинення стану судимості у них є пільговими. Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні: засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання; засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо
  16. ПЕРЕДМОВА
    принципи і правила кваліфікації злочинів.3 У цій праці автор зробив спробу поєднати теорію і практику кваліфікації злочинів, застосувати вже відомі й запропонувати деякі нові правила кваліфікації найбільш поширених злочинів. Практика судів України в кримінальних справах.- К., 1993.-С. 63-85. 2 Автор тут і далі за текстом вживає загальноприйняті терміни «кримінальне право», «кримінальна
загрузка...
загрузка...
енциклопедія  овочева  вершковий  риба  пунш