Головна
Аграрне право Росії || Адвокатура || Адміністративне право Росії || Адміністративне право України || Цивільне право Росії || Цивільне право України || Закордонне право || Інформаційне право || Історія політичних і правових вчень || Конституційне право зарубіжних країн || Конституційне право Росії || Конституційне право України || Криміналістика || Кримінологія || Міжнародне право. Європейське право || Муніципальне право || Навчання юристів || Правоохоронна діяльність || Сімейне право Росії || Судова психіатрія || Теорія та історія держави і права || Трудове право Росії || Кримінальне право Росії || Кримінальне право України || Кримінальний процес Росії || Фінансове право Росії || Господарське право || Екологічне право Росії
ГоловнаКримінальне право УкраїниКваліфікація злочинів → 
« Попередня Наступна »
Коржанський М. И.. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге-К.: Атіка, 2002,-640с., 2002 - перейти к содержанию учебника

6.1.1. Загальні засади кваліфікації розкрадань



Розкраданням у кримінальному праві називається корисливе, протиправне і неоплатне заволодіння чужим майном або іншими предметами з метою звернути їх у свою власність. Немає ніяких підстав вважати ознакою розкрадання вилучення майна у власника, оскільки така його властивість визначається заволодін-ням майна, яке без вилучення неможливе.
Суспільна сутність розкрадання полягає в тому, що злочинець ставить себе на місце власника. І якщо злочин не буде викрито, то злочинець володітиме і використовуватиме чуже майно як своє власне. Він може ним також і розпорядитися як власник. При вдалому для злочинця випадку він стає фактичним володарем майна і його фактичним власником, а право власності залишається у законного його власника. Останній не позбавляється права на своє майно, і тому він завжди може примусово (через суд) вимагати повернення йому його речі, а коли це вже неможливо,- відшкодувати йому збитки. Саме в цьому і полягає суспільна небезпечність розкрадань - вони позбавляють власника можливості володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Так по-
230
ПУШУЮТЬСЯ одні з головних суспільних відносин - відно сини власності. При з'ясуванні суспільної сутност. роз-коадань необхідно розрізняти економічні відносини власності і право власності як їх юридичне закріплення, юридичне оформлення.
Суспільна сутність злочинів проти власності полягає в тому, що вони руйнують, пошкоджують або навіть і зовсім знищують економічні відносини власності, позбавляють власника можливості володіти, користуватися і розпоряджатися майном (грішми, цінними паперами тощо).
Головне в економічних відносинах власності - це належність певного майна (речі) конкретній особі. Належність майна закріплює панування власника над річчю (речами), що вимагає від усіх інших осіб додержуватися і не порушувати це панування, не заподіювати йому шкоди Право власності лише юридичне закріплює цю суспільну належність речей і охороняє (захищає) її. Тому право власності як державно-правова форма закріплення економічних відносин власності злочином не пошкоджується. Злочини проти власності права власності не порушують, не руйнукггь і не знищують. Право власності не можна ні викрасти, ні знищити. Власник завжди має право вимага ти повернення йому викраденого майна. Власник завжди має право на викрадене майно, тобто право власності завжди залишається у нього цілим і непошкодженим.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 р. (п. 4) роз'яснюється, що згідно зі ст. 50 Закону України «Про власність» і ч. З ст. 145 Цивільного кодексу України власник у будь-якому випадку має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, безоплатно набутого володарем, від особи, яка не мала права його відчужувати.1
Отже, право власності злочином не руйнується, не знищується і не анулюється, тобто воно від злочину не страждає і шкода йому не заподіюється, а тому право
.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від '5 року «Про судову практику у справах за позовами їахист права приватної власності» // Збірник постанов Пле-т Верховного Суду України- С. 440-441.
231
власності не є об'єктом посягання. Злочини проти власності руйнують, пошкоджують на час чи назавжди економічні відносини власності, які і є об'єктом посягання.
Безпосереднім об'єктом розкрадання є власність певної особи (фізичної чи юридичної). Для кваліфікації розкрадання треба визначити безпосередній об'єкт, оскільки дії особи, яка, звертаючи на свою користь майно, припускала, що воно може належати як громадянину, так і державній чи колективній організації, слід кваліфікувати як злочин проти приватної чи державної або колективної власності залежно від фактичної належності майна.1
Якщо ж, помиляючись щодо фактичної належності майна, винний звернув на свою користь приватне майно, бажаючи викрасти державне чи колективне майно, маючи намір викрасти приватне майно, його дії кваліфікуються незалежно від того, чиє майно стало предметом злочину.
Належність певного майна тому чи іншому власникові на кваліфікацію розкрадання не впливає, оскільки законом (статті 185-198 КК) всі форми власності охороняються рівним чином - однаково.
Предметом розкрадання можуть бути:
1) майно, 2) гроші, 3) цінні папери, які вже перебува* ють у власності певної особи.
Предметом розкрадання може бути майно:
а) яке вже знаходилося у майнових фондах організа ції, установи чи підприємства, уже перейшло у власність особи на законних підставах чи фактично було в її воло дінні. Не може бути предметом розкрадання те майно (речі), яке ще не надійшло у фонди організації, а лише має бути їй передане (податок, мито тощо), або такі речі, які вже вибули з цих фондів на законних підставах;
б) передане організацією-власником для тимчасового користування посадовим особам або приватним особам для користування, перевезення, переробки, ремонту тощо;
в) вилучене з фондів організації чи іншої особи без законних підстав (викрадене, тому розкрадання викраде ного теж є розкраданням);
1 П. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України,- С. 207.
232
г) вилучене з природного стану із застосуванням і за тратами праці, яке має грошову вартість та ціну (видобу те з надр, виготовлене, вирощене і т. ін.). Не можуть бу ти предметом розкрадання дикоростучі рослини та їхні плоди, не вилучені з природного стану корисні копали ни, дикі тварини, птахи;
д) речі, які перебувають у приватній власності грома дян і були передані на зберігання, для перевезення або іншої мети організації чи установі, яка несе за них мате ріальну відповідальність.
Предметом шахрайства і вимагання може бути не тільки майно, а й право на нього (право вимагати виконання зобов'язань, документи, які дають право на отримання майна, тощо), а вимагання - і будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод або відмова від них, відмова від права на майно тощо).
Не можуть бути предметом розкрадання:
речі, які власник викинув через відсутність потреби в них, тобто речі, непотрібні (деякі відходи виробництва, не здатні задовольнити якусь потребу в них тощо), такі, що не мають ніякої економічної, господарської, культур ної чи іншої цінності. Заволодіння такими речами роз краданням не визнається, оскільки воно не порушує від носин власності. Тут ми не торкаємося тієї точки зору, згідно з якою немає відходів виробництва, які б не мож на було використати (безвідходне виробництво), бо це питання не юридичне, а господарське, економічне;
документи, які не є цінними паперами,- квитанції, накладні, чеки, вимоги тощо. Викрадення такого доку мента може бути готуванням до розкрадання майна. За відповідних умов викрадення документа кваліфікується за ст. 357 КК;
речі, вилучені з цивільного обігу,- зброя, наркоти ки, радіоактивні матеріали, а також предмети, що міс тяться у могилі чи на могилі.
Викрадення цих предметів утворює самостійний злочин і кваліфікується за статтями 262, 297, 308 КК. Таким чином, предметом розкрадання може бути майно
З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про су-практику в справах про корисливі злочини проти приватної яості» від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму верховного Суду України.- С. 200.
233
як сукупність речей, що мають матеріальну цінність грошову оцінку (ціну) і перебувають у цивільному обігові, а також гроші та цінні папери.1
Важливою ознакою об'єктивної сторони розкрадання є настання злочинних наслідків - зменшення майна власника і збагачення за його рахунок злодія, тобто обов'язковою об'єктивною ознакою розкрадання є заподіяння майнової шкоди власникові.
Об'єктивно розкрадання являє собою протиправне і неоплатне привласнення чужого майна. Ознака протиправ-ності розкрадання свідчить про те, що винний не мас ні дійсного, ні уявного права на заволодіння цим майном. Він усвідомлює при розкраданні, що це майно чуже, що воно йому не належить і він захоплює його протиправне.
Не можуть кваліфікуватися як розкрадання дії особи, яка має право на отримання певного майна, але порушує встановлений порядок його передачі - отримання. Не утворюють розкрадання і випадки помилки.
Наприклад, неправильно були кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК дії 3., засудженого за те, що він за попередньою змовою з С. викрав пиломатеріали на суму 766 крб., які відвіз собі на дачу.
Судова колегія Верховного Суду України, розглягіув-ши справу, у своїй ухвалі від 16 травня 1985 р. зазначила, що суд не зібрав достатньо доказів того, що 3. мав намір викрасти пиломатеріали. В ході попереднього слідства і в судовому засіданні 3. послідовно твердив, що не знав, яким чином буде оформлено одержання пиломатеріалів, не знав їхньої вартості. Ще до початку робочого дня він приїхав до С. і в службовому кабінеті вручив йому 700 крб. для оплати зазначених матеріалів. У справі встановлено, що всі дії по одержанню і списанню пиломатеріалів проведено за вказівкою С., а 3. лише придбав їх з порушенням встановленого порядку оплати, що не може свідчити про наявність у нього умислу на розкрадання їх за змовою з С. Інших доказів причетності 3. до розкрадання зазначених матеріальних цінностей у справі немає. Отже в діях 3. немає складу злочину.2
Заволодіння чужим майном визнається неоплатним,
1 Докладніше про предмети злочину див.: Коржанский Н. Й. Предмет преступления.- Волгоград, 1976.
Практика...- С. 69-79.
234
якщо воно не було оплачене зовсім або була оплачена лише його частина чи оплата була значно нижчою від його дійсної вартості. Коли була оплачена частина привласненого майна, то викраденою визнається неоплачена частина.
Неоплатним визнається привласнення і тоді, коли винна особа замінила майно на менш цінне з метою привласнити більш цінне майно. З неоплатністю розкрадання тісно пов'язана корислива мета цих злочинів.
Користю у кримінальному праві називається прагнення до матеріального надбання, бажання винного звернути майно у свою власність назавжди, без наміру колись повернути його власникові чи відшкодувати його вартість.
Корисливий мотив - обов'язкова ознака розкрадання. Без корисливості немає розкрадання. Корисливий мотив не виключається і тоді, коли викрадене майно передається іншим, третім особам, а також тоді, коли інші особи (при викраденні групою осіб) діяли за іншими спонуканнями.
Розкрадання вважається закінченим з моменту заподіяння майнової шкоди власникові, тобто з того моменту, коли власник втрачає можливість володіти, користуватися та розпоряджатися майном.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. (п. 6) зазначається, що крадіжка і грабіж вважаються закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам тощо).1
Вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з погрозою застосувати насильство, пошкодити чи знищити майно, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.2
Якщо розкрадання чиниться з території, що охороняється, то воно вважається закінченим з того моменту, коли викрадене майно було винесене за межі території, оскільки воно вже вилучене з володіння власника, і винна особа має реальну можливість ним скористатися чи розпорядитися (продати, віддати, поміняти і т. ін.).
Безпідставно, зокрема, були кваліфіковані дії О. і П.
г -> ™б'рник постанов Пленуму Верховного Суду України-V'. ^00-201.
Там само.- С. 201.
235

як закінчений злочин за ч. 2 ст. 191 КК. Вони були визнані винними у тому, що, працюючи операторами підприємства по забезпеченню нафтопродуктами, зловживаючи своїм посадовим становищем, за попередньою змовою з Ш., пізно ввечері викрали на території підприємства 120 л пального вартістю 12 400 крб., до сховища якого мали доступ у зв'язку з виконанням посадових обов'язків. Але, коли винесли шість каністр, були затримані працівниками міліції. Президія обласного суду, розглянувши справу, визнала кваліфікацію дій О. і П. неправильною і вказала, що двоє обвинувачених були затримані з викраденим на території підприємства, коли ще не дійшли до воріт прохідної. Отже вони не мали реальної можливості розпоряджатися вилученим пальним або користуватися ним. Згідно зі ст. 15 ІСК, якщо злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного, такі дії кваліфікуються як замах на злочин. За таких обставин, як вказала президія, дії засуджених підлягають перекваліфікації з ч. 2 ст. 191 на ст. 15 і ч. 2 ст. 191 КК.1
Доки можливість використати майно, розпорядитися ним не настала, суб'єкт не може вважати, що він уже виконав усі дії, необхідні для досягнення наслідків - збагатитися за рахунок чужого викраденого майна.
Якщо ці наслідки не настали за обставин, від винного не залежних, то його дії кваліфікуються як незакінчений замах за ч. 1 ст. 15 КК і відповідною статтею Особливої частини КК.
Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.2
Таким чином, у всіх випадках, крім розбою, розкрадання визнається закінченим за наявності двох умов:
1) заподіяння власникові майнової шкоди (майна немає, немає можливості його використовувати чи розпоряджатися ним);
1 Постанова президії Хмельницького обласного суду від 14 січ ня 1994 р. у справі О. і П. // Практика...- С. 77-78.
2 П. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України- С. 201.
236
2) незаконного збагачення винного за рахунок чужого (викраденого) майна.
Розкрадання можна визнати закінченим тоді, коли винний повністю реалізував свій намір - заволодіти чужим майном і привласнити його. Саме тоді він і має можливість розпорядитися ним чи використати його. Якщо винний не зміг здійснити свій намір з обставин, від нього не залежних, то його дії кваліфікуються як замах на розкрадання. Наприклад, за відсутності майна чи певної суми грошей або коли він не зміг подолати перешкод (відчинити двері, виламати ґрати, знайти сховище, відкрити сейф тощо), чи йому перешкодили здійснити намір інші особи (охоронці, власники і т. ін.).
Так, неправильно були кваліфіковані дії П. за ч. 4 ст. 185 КК. Органи попереднього слідства і суд визнали, що П. вчинив крадіжку державного майна у великих розмірах. Але їх висновки, що крадіжка була закінченою, не підтверджуються доказами у справі. Як зазначила президія обласного суду, матеріали справи свідчать, що П. був затриманий працівниками міліції, коли перебував у приміщенні магазину. Частину викрадених товарів було знайдено у нього, а частину - біля магазину. Оскільки П. був затриманий на місці злочину і не встиг розпорядитися викраденим, його дії не можна визнати як закінчену крадіжку, на підставі цього президія обласного суду перекваліфікувала дії П. з ч. 4 ст. 185 КК на ст. 15 і ч. З ст. 185 КК як замах на крадіжку державного майна у значних розмірах з проникненням у приміщення.
Якщо особа вчинила замах на розкрадання і від закінчення злочину добровільно відмовилась, то вона не підлягає відповідальності за замах на розкрадання. Неправильно, зокрема, кваліфікував міський суд за ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК дії В., який намагався викрасти товари з магазину, але не зміг довести свій намір до кінця з не залежних від нього причин. На попередньому слідстві і в судовому засіданні В. пояснив, що дійсно мав намір вчинити цю крадіжку, але, дійшовши до прилавка, злякався їідповідальності і вийшов з магазину. Суд визнав ці по-Ізання правдивими. Проте всупереч цьому у вироку зазначено, що В. залишив магазин, не довівши злочину до шця тому, що почув шум автомобіля, який наближався, лякався, що його затримають. Такий висновок суду, як азначила у своїй ухвалі судова колегія Верховного Суду
237
України, нічим не обґрунтований і суперечить показанням свідків Ч. і М. про те, що В. залишив магазин до прибуття автомашини з працівниками міліції. Він був затриманий лише через деякий час і не біля магазину, а за 300 м від нього.
Таким чином, показання В. про те, що він добровільно відмовився від вчинення злочину, нічим не спростовані. Відповідно ж до ст. 17 КК особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності тільки в тому разі, коли фактично вчинене нею містить склад іншого злочину. На підставі цього судова колегія Верховного Суду України вирок про засудження В. за замах на вчинення крадіжки скасувала і справу закрила за відсутністю у його діях складу злочину.1
З урахуванням усіх розглянутих ознак розкрадання може бути визначене як протиправне, корисливе і неоплатне заволодіння чужим майном з метою звернути його у свою власність і стати його фактичним володарем, фактичним власником.
Поняття «розкрадання» є родове, що поєднує спільні ознаки цілої низки посягань на чужу власність: крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення тощо. Різні види розкрадань відрізняються способом їх вчинення. Способи розкрадань визначені кримінальним законом:
крадіжка - таємно (стаття 185 КК);
грабіж - відкрито та із застосуванням насильства (стаття 186 КК);
розбій - способом нападу (стаття 187 КК);
шахрайство - обманом (стаття 190 КК);
привласнення чи розтрата - способом зловживання довір'ям відносно чужого майна (стаття 191 КК);
вимагання - способом психічного насильства - по гроз та шантажу (ст. 189 КК);
7) привласнення, розтрата - способом зловживання посадовими повноваженнями (ст. 191 КК).
Чинне кримінальне законодавство України передбачає кваліфікуючі ознаки, за наявності яких розкрадання визнається вчиненим за обтяжуючих обставин. Зазначені ознаки можна поділити на дві групи: 1) загальні, прита-
1 Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 16 травня 1986 р. у справі В. // Практика...- С. 18-19.
238
манні всім розкраданням; 2) особливі, властиві тільки деяким, окремим способам розкрадань.
Загальними кваліфікуючими ознаками розкрадань є:
а) повторність;
б) вчинення розкрадання за попередньою змовою групою осіб;
в) у великих розмірах;
г) вчинення розкрадання у особливо великих розмі рах, або
д) організованою групою.
Особливими чи спеціальними кваліфікуючими ознаками розкрадання є вчинення їх:
а) з проникненням у житло, приміщення чи інше схо вище - ч. З ст. 185, ч. З ст. 186 та ч. З ст. 187 КК;
б) із застосуванням насильства - ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187,ч. Зет. 189КК;
в) розкрадання, поєднане із заподіянням тяжких тілес них ушкоджень - ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189 КК;
г) розкрадання, яке завдало великої шкоди потерпіло му,- ч. З ст. 185, ч. З ст. 186, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 190 КК;
д) розкрадання в особливо великих розмірах - ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191 КК;
е) розкрадання, вчинене організованою групою,- ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 5 ст. 191, ч. 4ст. 189КК.
Повторність як кваліфікуюча ознака розкрадання передбачена частинами 2 статей 185-187, 189, 190, ч. З ст. 191 КК.
Поняття повторності наводиться у примітці 1 до ст. 185 КК. Розкрадання, вчинене способом крадіжки (ст. 185 КК), грабежу (ст. 186 КК), розтрати, привласнення чи зловживання посадовим повноваженням (ст. 391 КК), та шахрайство (ст. 190 КК) визнаються вчиненими повторно, якщо їм передувало вчинення цією особою будь-якого з цих злочинів або злочинів, передбачених статтями 187, 262 КК.
Згідно із законом розкрадання визнається повторним:
у випадках закінченого попереднього злочину, го тування до нього чи замаху на нього;
як тоді, коли винна особа була виконавцем поперед нього злочину, так і тоді, коли вона брала у ньому участь У ролі пособника, підмовника чи організатора;
239

3) незалежно від того, чи була особа притягнута до відповідальності за попередній злочин, чи була вона за нього засуджена, чи відбувала за нього покарання і чи відбула його.
Розкрадання визнається повторним незалежно від того, від різних чи від одного власника вилучалося майно (гроші), крім випадків, коли розкрадання було продовжуваним.
Продовжуваним розкраданням визнається неодноразове незаконне безоплатне вилучення чужого майна, що складається з кількох тотожних злочинних дій, які мають загальну мету - незаконне заволодіння майном, охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин.1
Повторність розбою має особливості. Розбій (ст. 187 КК) вважається повторним тільки тоді, коли йому передувало вчинення такого самого злочину (передбаченого ст. 187 КК) чи бандитизму (ст. 257 КК).
Не утворюють повторності:
розкрадання, щодо якого закінчилися строки дав ності (статті 49 і 80 КК) чи за яке судимість знято або погашено (ст. 88 КК);
продовжуване розкрадання, яке утворюють кілька тотожних дій, поєднаних єдиним умислом;
замах на розкрадання з наступною добровільною відмовою від закінчення злочину (ст. 17 КК);
повторення раніше невдалої спроби викрасти те саме майно чи ту саму річ.
Як вчинене за попередньою змовою групою осіб розкрадання кваліфікується тоді, коли у його вчинені брали участь двоє або більше осіб, які заздалегідь, до початку розкрадання чи під час нього, домовилися вчинити його спільно. Крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство і вимагання кваліфікуються як вчинені за попередньою змовою групою осіб тоді, коли у вчиненні відповідного злочину брали участь за домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.
1 П. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 ве ресня 1981 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 150-151.
2 П. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності».- Там само- С. 208-209.
240
Розкрадання не може кваліфікуватися як вчинене за попередньою змовою групою осіб, якщо розкрадання було вчинене безпосередньо однією особою, а інші були підмовниками чи пособниками. Неправильно, зокрема, були кваліфіковані дії М-кова за ч. 2 ст. 185 КК, а дії М-за ст. 27 та ч. 2 ст. 185 КК. Вони були засуджені за крадіжку державного майна за попередньою змовою. Водій автомашини М-ков на прохання М. продав йому 400 л бензину під час його перевезення з нафтобази до радгоспу. Як свідчать матеріали, і суд визнав це встановленим, що бензин вкрав М-ков, а М. безпосередньої участі у злочині не брав, він лише підмовив М-кова вчинити крадіжку і купив у нього цей бензин. Президія обласного суду, розглянувши цю справу, зазначила, що під розкраданням, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, розуміється таке розкрадання, в якому брали участь двоє або більше осіб, які заздалегідь домовилися про це. Оскільки М. безпосередньої участі у злочині не брав, його дії і дії М-кова не можуть кваліфікуватися як крадіжка державного майна, вчинена за попередньою змовою групою осіб.
На підставі наведеного президія обласного суду вирок змінила і кваліфікувала дії М-кова як крадіжку державного майна у значних розмірах за ч. 1 ст. 185 КК, а дії М.- як підмову до вчинення зазначеного злочину за ч. 4 ст. 27 і ч. 1ст. 185КК.1
Вчинення розкрадання за попередньою змовою групою осіб характеризується двома головними ознаками:
1) вчинення розкрадання групою, що складається не менше як з двох осіб, які безпосередньо брали участь у цьому злочині. Співучасть у розкраданні, яке було вчи нене одним виконавцем злочину, не утворює групи. Для визнання групи в даному випадку не потрібно доводити н' стійкість, міцну згуртованість та особливу організо ваність.
Розкрадання кваліфікується як вчинене групою осіб незалежно від того, що інші учасники злочину на підста-н ст. 22 чи ст. 19 КК не підлягають кримінальній відпо-идальності, незалежно від притягнення до такої відповідальності інших членів групи;
2) наявність попереднього, досягнутого до початку
Постанова президії Луганського обласного суду від 12 вересня !4 Р- у справі М-кова і М. // Практика...- С. 24.
241
розкрадання чи під час його вчинення зговору між членами групи про вчинення розкрадання.
За наявності сукупності цих двох ознак розкрадання кваліфікується як вчинене за попередньою змовою групою осіб за статтями 185, 190, ч. З ст. 191 КК без застосування ст. 27 КК.
Згідно з приміткою 2 до ст. 185 КК розкрадання визнається вчиненим у значних розмірах і вважається таким, що завдало значної майнової шкоди, якщо воно вчинене однією особою чи групою осіб на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених законодавством України.
Приміткою 3 до ст. 185 КК великим розміром викрадання чужого майна визнається сума, яка у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Для визначення розміру розкрадання застосовують державні роздрібні ціни, а за їх відсутності - ціни на аналогічні товари.
Крім вартості викраденого майна, враховуються також вага, обсяг, кількість викраденого та значущість йо*-го для власника. Але вирішальною є грошова вартість викраденого майна, оскільки в ній відбиваються і всі інші ознаки.
У справах про розкрадання державного майна, коли заподіяні матеріальні збитки стягуються у кратному обчисленні (наприклад, при розкраданні м'яса та м'ясопродуктів), дії винних за ознакою значного, великого або особливо великого розміру розкрадання у всіх випадках кваліфікуються, виходячи з вартості викраденого, яка визначається залежно від виду продукції за роздрібними, закупівельними або іншими державними цінами.1
Вартість викраденого майна, визначена із застосуванням коефіцієнта, має враховуватися як при обчисленні розміру матеріальних збитків, так і при кваліфікації злочину.
У тих випадках, коли збитки заподіюються розкраданням або нестачею м'яса, молока, м'ясних і молочних продуктів, розмір сум, що підлягають стягненню на відшкодування збитків, визначається за державними роз-
1 П. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня 1981 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 152.
242
дрібними цінами на ці товари із застосуванням коефіцієнтів- м'ясо і м'ясні продукти - 3, молоко і молочні продукти - 2,5. Кваліфікуючи дії осіб, винних у розкраданні або втраті м'яса, молока, м'ясних і молочних продуктів, необхідно виходити з одноразової вартості викраденого або втраченого майна.1 Вартість викраденої продукції і товарів на підприємствах громадського харчування і в комісійній торгівлі визначається за цінами, встановленими для реалізації цієї продукції і товарів.
У тих випадках, коли роздрібні ціни нижчі за оптові, для визначення розміру розкрадання застосовують оптові ціни незалежно від того, майно викрадене в організацій, які займаються роздрібною торгівлею, чи в інших організаціях.
Якщо немає роздрібних цін на викрадене майно і не можна визначити його вартість за порядком, передбаченим Державним комітетом по цінах (тепер - Державна інспекція з контролю за цінами Мінекономіки України), то вартість викраденого встановлюють експерти.
При викраденні майна та інших цінностей, відносно яких законодавством встановлено особливий порядок визначення розміру заподіяної шкоди (дорогоцінні метали, каміння тощо), вартість викраденого визначається за цим порядком. Кваліфікація розкрадання при цьому проводиться, виходячи з однократної вартості викраденого, без урахування додаткових коефіцієнтів.
При кваліфікації викрадень іноземної валюти, платіжних документів, фондових цінностей в іноземній валюті їхню вартість визначають за курсом Держбанку на день вчинення злочину, а розмір відшкодування заподіяних злочином збитків - за відповідними цінами на час вирішення справи в суді.
При розкраданні з контейнерів товарів, на які є роздрібна ціна, їхню вартість визначають за цими цінами, а вартість майна громадян - виходячи з ціни, яка була зазначена в товарних документах при відправленні вантажу.
Пункти 10 і 11 постанови Пленуму Верховного Суду Украї-
<Про практику застосування судами України законодавства в
равах про розкрадання продовольчих товарів, їх втрату і псу-
л в системі державної торгівлі та споживчої кооперації» від
f/ червня 1983 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду
України.- С. 157-158.
243
Вартість сільськогосподарської продукції визначається за середньоринковими цінами, що існували на день розкрадання.
Розмір шкоди, заподіяної розкраданням квитків до театрів, сплачених талонів єдиного державного фонду на паливні та мастильні матеріали, одноразових проїзних автобусних чи тролейбусних квитків, визначається за їхньою номінальною вартістю, і такі дії кваліфікуються як закінчений злочин.
При визначенні розміру викраденого враховується:
все майно, викрадене з одного і того ж місця, од ним і тим же способом;
все майно, викрадене групою осіб, незалежно від частки кожного із співучасників;
все майно (та гроші), використане, реалізоване чи повернуте.
У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на викрадення у великому розмірі, але фактично розкрадання було вчинене лише на незначну суму, дії винного кваліфікуються як замах на розкрадання у великому розмірі за ст. 15 і відповідною частиною статей Особливої частини (ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186, ч. З ст. 189 або ч. З ст. 190, ч. 4 ст. 191 КК).
У разі вчинення винною особою кількох злочинів проти власності, одні з яких були закінченими, а інші -ні, незакінчені злочини кваліфікують окремо з посиланням на відповідну частину ст. 15 КК.1
Вартість викраденого майна має бути повністю обґрунтована і доведена. За вину може бути поставлена лише така сума викраденого, яка не викликає ніяких сумнівів і доведена всіма доказами у справі.
Неправильно, зокрема, були кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК дії П. Він був засуджений за те, що проник до магазину і викрав звідти матеріальні цінності та гроші на суму 5133 крб. У стадії розслідування і в суді П. пояснив, що відразу після вчинення злочину його було затримано і все викрадене майно на суму 1343 крб. (грошей, за словами підсудного, він не викрадав) у нього було вилучене. У викраденні цінностей саме на таку суму П. визнав себе винним. Ці пояснення засудженого
1 Постанова президії Дніпропетровського обласного суду від 12 жовтня 1988 р. у справі Ч. // Практика...- С. 64.
244
об'єктивно підтверджуються описом вилученого у нього майна та рапортом працівника міліції, який безпосередньо затримав П. з викраденим майном. Під час обшуку П. і його квартири ніяких інших викрадених речей чи грошей не знайдено. Висновок суду, що П. викрав матеріальні цінності на значно більшу суму, а саме на 5133 крб., цілком побудований на даних інвентаризації матеріальних цінностей, згідно з якою саме на таку суму в магазині виявлено нестачу. Проте наявність нестачі сама по собі не свідчить, що вона виникла у зв'язку із злочинними діями винного. Як вказала судова колегія Верховного Суду України, за таких обставин необхідно визнати, що П. викрав з магазину матеріальні цінності на суму 1343 крб., а тому його дії належить кваліфікувати не за ч. 4 а за ч. Зет. 185КК.1
У тих же випадках, коли винна особа мала намір викрасти певну суму грошей чи майна на певну суму, а фактично викрала більше, то її дії кваліфікуються, виходячи з тієї суми, яку фактично було викрадено.
Правильно, зокрема, були кваліфіковані за ч. 5 ст. 185 КК дії Т. Його було засуджено за те, що він вночі, зламавши замок, проник до магазину і викрав грошову виручку в сумі 10 528 крб. У поданій на вирок суду касаційній скарзі засуджений просив перекваліфікувати його дії зі ч. 5 ст. 185 КК на ч. З ст. 185 КК, виходячи з того, що, проникаючи до магазину, мав намір вкрасти одноденну виручку, тобто 500-700 крб., але, знайшовши більшу суму, грошей не перелічував.
Судова колегія Верховного Суду України не знайшла підстав для задоволення скарги, а тому його дії за ч. 5 ст. 185 КК кваліфіковано правильно.2
Таке рішення судової колегії Верховного Суду України є правильним, оскільки винність особи, яка вчинила злочин, визначається її психічним ставленням до злочину не взагалі, а лише під час і саме в момент вчинення злочинних дій. Тому вирішальне значення мають не думки, міркування чи наміри, які були у особи напередодні, а ті, які вона мала під час вчинення злочину. В даному
Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 28 січ-я 1992 р. у справі П. // Практика...- С. 65-66.
Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 13 бе-> ня 1986 р. у справі T.- Там само.- С. 71-72.
245
випадку Т. заздалегідь, до вчинення злочину, мав намір викрасти одноденну виручку (500-700 крб.). Але коли він відчинив шафу, де були сховані гроші, і побачив, що там лежить значно більше грошей, у нього негайно намір змінився, і він захопив їх усі - 10 528 крб. Отже у момент викрадення грошей Т. вже мав намір викрасти саме цю суму, про що свідчить і те, що він грошей не перелічував. Якби у нього був інший намір, то він діяв би інакше. Тому за викрадення цієї суми він і повинен відповідати, а значить, його дії правильно кваліфіковано за ч. 5 ст. 185 КК.
Згідно -з приміткою 4 до ст. 185 КК розкрадання чужого майна визнається вчиненим в особливо великих розмірах, якщо воно вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка у шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, встановлений законодавством України.
При визначенні особливо великого розміру розкрадання враховуються:
усі розкрадання, вчинені винним, незалежно від міс ця, способу, форми і часу вчинення злочинів;
уся вартість викраденого групою осіб незалежно від частки, отриманої кожним співучасником (вирішальним є не розмір прибутку кожного злодія, а розмір майнової шкоди, заподіяної власникові внаслідок їх спільних дій).
Разом з тим при вчиненні викрадення в особливо великих розмірах групою осіб дії окремого співучасника кваліфікуються за ч. 5 ст. 185 КК тільки в тому разі, якщо ця особа брала безпосередню участь у викраденні чи допомагала в цьому іншим співучасникам.
До загальної суми викраденого не зараховують вартість викраденого в результаті злочинів:
за які особа вже була засуджена чи щодо яких ми нули строки давності притягнення до кримінальної від повідальності (ст. 49 КК);
які були вчинені одним із співучасників самостій но, незалежно від інших.
У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на викрадення в особливо великих розмірах, але з не залежних від нього причин він не зміг досягти цих наслідків, його дії кваліфікуються як замах на викрадення майна в особливо великих розмірах за ст. 15 і статтею КК, яка передбачає відповідальність за викрадення чужого майна таким способом.
246

Згідно зі ст. 28 КК розкрадання визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК).
Розкрадання визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч. З ст. 28 КК).
Розкрадання визнається вчиненим злочинною організацією, якщо воно скоєне стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28 КК).
Розкрадання чужого майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб, кваліфікується за частинами 2 статей 185-190 та ч. З ст. 191 КК, а розкрадання чужого майна, вчинене організованою групою,- за частинами 5 статей 185, 186, ч. 4 ст. 190 і ч. 5 ст. 191 КК.
Найбільше значення для кваліфікації розкрадання має спосіб його вчинення як найважливіша його ознака. Залежно від способу розкрадання закон диференціює кримінальну відповідальність за різні види цих злочинів.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "6.1.1. Загальні засади кваліфікації розкрадань"
  1. ПЕРЕДМОВА
    загальні засади, принципи і правила кваліфікації злочинів.3 У цій праці автор зробив спробу поєднати теорію і практику кваліфікації злочинів, застосувати вже відомі й запропонувати деякі нові правила кваліфікації найбільш поширених злочинів. Практика судів України в кримінальних справах.- К., 1993.-С. 63-85. 2 Автор тут і далі за текстом вживає загальноприйняті терміни «кримінальне право»,
  2. 2. КВАЛІФІКАЦІЯ ПОВТОРНИХ ЗЛОЧИНІВ
    загальній частині кримінального закону одну загальну норму про посилення покарання за повторне вчинення злочину. Ця норма могла б мати таку редакцію: «У разі вчинення особою злочину вдруге (повторно) покарання їй призначається у подвійному розмірі. Враховуючи обставини вчинення злочинів, суд може зменшити призначене покарання, але не більше як на чверть» (1+1=2-1/2-1,5). На кваліфікацію злочинів
  3. 3. КВАЛІФІКАЦІЯ СУКУПНОСТІ ЗЛОЧИНІВ
    загальній масі злочинів реальна сукупність становить 94%, ідеальна - приблизно 5%.2 Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- с- 170-171. Яковлев А. М. Совокупность преступлений по советскому уголовному праву- С. 82; Мешков В. П. Совокупность преступлений.- С. 22-23. 49 Для реальної сукупності характерне різночасне вчинення злочинів. Але тривалість перерви між злочинами юридичного
  4. 4. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ КОНКУРЕНЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ
    загальні положення кваліфікації різних частин однієї й тієї ж статті стосуються і кваліфікації багатьох інших злочинів: одержання хабара - ст. 368 КК, хуліганства - ст. 296 КК, порушення правил безпеки руху -ст. 286 КК та деяких інших. Виняток Пленум Верховного Суду України зробив лише для кваліфікації зґвалтування, передбаченого різними частинами ст. 152 КК.2 У постанові від 27 березня 1992 р.
  5. 5. КВАЛІФІКАЦІЯ ГРУПОВИХ ЗЛОЧИНІВ
    загальні питання кваліфікації групових злочинів. Докладніше кваліфікація групових злочинів розглядатиметься при аналізі конкретних видів групових злочинів - розкрадання, зґвалтування, хуліганства, хабарництва та деяких інших. Першим і найпоширенішим груповим злочином визнається співучасть у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК). Співучастю називається умисне спільне вчинення злочину двома чи
  6. 6. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ ПОМИЛКАХ ЗЛОЧИНЦЯ
    загальні правила кваліфікації злочинів при помилці злочинця у родовому об'єкті посягання: 1. При помилці злочинця у родовому об'єкті посягання діяння належить кваліфікувати як замах на заподіяння шкоди тому об'єктові, що охоплювався умислом винної особи. 1 Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 327-328. 108 2. Якщо обстановка вчинення злочину не давала можливості визначити родову
  7. 17. КВАЛІФІКАЦІЯ ПОСАДОВИХ ЗЛОЧИНІВ
    засадах. Посадовою особою визнаються і керівники, наприклад, самодіяльної туристської групи за умови, що вони були затверджені керівниками походу відповідною організацією (установою), яка проводить такий похід чи мандрівку. 1 Постанова президії Чернігівського обласного суду від 1 березня 1988 р. у справі P.- Практика судів України в кримі нальних справах.-К., 1993.-С. 158-159. 2 Ухвала
  8. 8.6. Помилка та її кримінально-правове значення
    загальні закономірності розвитку причинового зв'язку. Але якщо і їх винний уявляє неправильно, наявна помилка. Скажімо, винний підпалив будинок з метою його знищення, але пішов дощ, і пожежа була погашена з самого початку. Йдеться про замах на знищення майна; ґ) різновидом помилки у розвитку причинового зв'язку є відхилення дії (aberratio ictus), коли з причин, незалежних від волі винного,
  9. 10.2. Види співучасників
    засадами призначення покарання, в тому числі обставинами, що пом'якшують і обтяжують покарання (ст. ст. 65-57 КК), враховує характер і ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 68
  10. 1. ПОНЯТТЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ
    загальніше визначені окремі ознаки злочину, чим важче їх конкретизувати, тим більше припускається помилок при виявленні, оцінці і використанні цих ознак. Так, наприклад, кримінальне каране хуліганство у ч. 1 ст. 296 КК визначене такими занадто загальними, здебільшого оцінковими і не досить конкретними ознаками, як «грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що
  11. 1.1. Кваліфікація вбивства
    загальні норми кримінального закону, які цих особливостей потерпілого не враховують. Тобто посягання на життя чи здоров'я державного або громадського діяча, представника влади, працівника міліції та інших, якщо винний переконливо не знає, що потерпілий є такою особою, належить кваліфікувати як злочин проти особи.1 Для кваліфікації вбивства і відмежування його від аборту важливе значення має