НА ГОЛОВНУ

Аграрне право Росії || Адвокатура || Адміністративне право Росії || Адміністративне право України || Цивільне право Росії || Цивільне право України || Закордонне право || Інформаційне право || Історія політичних і правових вчень || Конституційне право зарубіжних країн || Конституційне право Росії || Конституційне право України || Криміналістика || Кримінологія || Міжнародне право. Європейське право || Муніципальне право || Навчання юристів || Правоохоронна діяльність || Сімейне право Росії || Судова психіатрія || Теорія та історія держави і права || Трудове право Росії || Кримінальне право Росії || Кримінальне право України || Кримінальний процес Росії || Фінансове право Росії || Господарське право || Екологічне право Росії
ГоловнаКримінальне право УкраїниКваліфікація злочинів → 
« Попередня Наступна »
Коржанський М. И.. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге-К.: Атіка, 2002,-640с., 2002 - перейти к содержанию учебника

2.1. Кваліфікація тілесних ушкоджень



Найпоширенішими злочинами проти здоров'я є тілесні ушкодження. Тілесним ушкодженням називається протизаконне і винне заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи, внаслідок порушення анатомічної цілісності або фізіологічної функції тканин чи органів потерпілого. Особливість тілесних ушкоджень полягає в тому, що вони мають зовнішні прояви заподіяної здоров'ю шкоди (рани, переломи кісток, розриви шкіри і тканин, кровотечу) і ця шкода може бути певно визначена.
Характер і тяжкість тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17 січня 1995 р. і зареєстрованих Міністерством юстиції України 26 липня 1995 р. під №255/791. Згідно з Правилами характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень визначають за трьома критеріями:
1) патологічний (головний) - визначає небезпечність тілесних ушкоджень для життя в момент їх заподіяння, а також характер і ступінь порушень цілісності і функцій
Далі - Правила.
155
тканин чи органів та тривалість впливу цих порушень на стан здоров'я;
економічний (додатковий) - визначає ступінь втра ти працездатності;
естетичний (додатковий) - визначає знівечення об личчя потерпілого.
Відповідно до закону (ч. 1 ст. 121 КК) тяжкими тілесними ушкодженнями визнаються такі з них, які були небезпечними для життя в момент заподіяння їх або спричинили втрату будь-якого органа чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.
1. Небезпечними для життя визнаються такі ушкодження життєво важливих органів людини, які самі по собі загрожують життю потерпілого в момент заподіяння їх чи при звичайному перебігу закінчуються смертю.
Можливе чи дійсне відвернення смерті у таких випадках не береться до уваги при оцінці небезпечності таких ушкоджень для життя.
До таких ушкоджень належать:
проникаючі рани черепа, хребта, грудної клітки, живота, горла;
перелом кісток черепа, довгих трубчастих кісток, кісток таза, переломи-вивихи шийних хребців, грудних, поперекових хребців, переломи хрящів гортані і трахеї;
закриті ушкодження органів грудної та черевної порожнин; %
ушкодження основних кровоносних судин: аорти, сонної артерії, плечової, стегнової і підколінної артерій чи їхніх вен;
стискування органів шиї або інші види механічної асфіксії, що загрожують життю;
хімічні, термічні або інші опіки НІ і IV ступеня, що становлять 15% поверхні тіла, а також опіки II ступеня, що становлять 30% поверхні тіла, чи опіки менших роз мірів, які супроводилися шоком тяжкого ступеня.
Тяжке тілесне ушкодження буде небезпечним для життя за наявності хоч би однієї із зазначених ознак.
Незагрозливі для життя ушкодження, що належать до тяжких за кінцевим результатом та наслідками,- це втрата будь-якого органа чи втрата органом його функції
156
(втрата зору, слуху, язика, руки, ноги і репродуктивної здатності).
Під втратою зору треба розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані 2 м і менше (гострота зору на обидва ока - 0,04 і нижче).
Ушкодження сліпого ока, що призвело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я.
Під втратою слуху треба розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вушної раковини.
Оцінка ступеня тяжкості у випадках встановлення наслідку травми органів зору і слуху проводиться відповідно до документів, якими керуються у своїй роботі меди-ко-соціальні експертні комісії.
2. Втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій визнається тяжким тілесним ушкодженням при повному фізичному відокремленні органа від тіла людини, а також тоді, коли настав повний або частковий параліч цього органа. Це може бути втрата язика, ока, руки, ноги, мови, голосу або їх параліч, втрата здатності народжувати дітей та ін.
Як свідчить слідча та судова практика, при тілесних ушкодженнях частіше за інші органи втрачаються очі, ніс, вуха, руки та ноги. Згідно з Правилами втрата зору, здатності бачити світ визнається тяжким тілесним ушкодженням, якщо настала повна сліпота на обидва ока або такий стан зору, що людина не бачить на відстані 2 м (гострота зору на обидва ока - 0,04 і менше).
Втрата зору на одне око або втрата одного ока також визнається тяжким тілесним ушкодженням, бо в цьому разі настає втрата працездатності більше ніж на одну третину, або непоправне знівечення обличчя, якщо це поєднано з вилученням ока.
Повна втрата зору на одне око вважається тяжким ушкодженням незалежно від того, чи ока зовсім немає, чи воно є і має здоровий вигляд, так само від того, коли око було втрачено -- в момент заподіяння тілесного ушкодження чи при лікуванні. Ушкодження сліпого ока, Що призвело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я.
Втрата потерпілим голосу, слуху, мови визнається
157
тяжким тілесним ушкодженням, якщо він не може спілкуватися з іншими людьми без допомоги технічних чи спеціальних засобів або не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вуха.
3. Заподіяння душевної хвороби визнається тяжким тілесним ушкодженням у всіх випадках, коли потерпілий внаслідок посягання на його здоров'я захворів на тимча сову чи хронічну душевну хворобу, коли таке посягання спричинило розлад його психічної діяльності.
Психічне захворювання може статися внаслідок тяжкої травми голови, мозку або в результаті переляку, сильного психічного струсу (хвилювання). Будь-яка за характером і тяжкістю душевна хвороба є ознакою тяжкого ушкодження. Не визнається тяжким тілесним ушкодженням нервова хвороба, що виникла внаслідок посягання.
4. Ознакою тяжкого тілесного ушкодження визнаєть ся стійка втрата працездатності не менше ніж на одну третину (не менше як 33%). При цьому йдеться не про професійну, а про загальну працездатність. Визначення групи інвалідності потерпілому не впливає на ступінь тяжкості тілесних ушкоджень. Ступені тяжкості тілесних ушкоджень, що були заподіяні дітям, інвалідам, визна чаються на загальних підставах за тими ж Правилами.
Втрата працездатності вважається стійкою, якщо її не можна поновити, або якщо її можна поновити лише частково, або якщо для її поновлення потрібен тривалий строк.
5. Тілесне ушкодження вважається тяжким, якщо во но спричинилося до переривання вагітності. Строк ва гітності при цьому значення не має. Не впливають на відповідальність за таке посягання на здоров'я потерпі лої її стосунки з винним. Це може бути власна дружина і зовсім незнайома жінка.
Кримінальна відповідальність за переривання вагітності настає лише в тих випадках, коли воно сталося внаслідок дій винного, а не патологічних властивостей організму потерпілої, а також лише тоді, коли винний безсумнівно знав, шо потерпіла була вагітною.
6. Тілесне ушкодження визнається тяжким, якщо воно невиправне знівечило обличчя. Знівеченим обличчя вважається тоді, коли воно має неприємний, огидний зов нішній вигляд (наприклад, відсутність носа або губ).
Тяжкість шкоди при знівеченні обличчя зумовлена не тільки і не стільки фізичною шкодою, скільки психічною
158
травмою, оскільки ця обставина принижує потерпілого, викликає у нього тяжкі душевні переживання, муки. Знівеченим при тілесних ушкодженнях може бути лише обличчя, а не інші частини тіла, тобто тільки передня частина голови і верхня частина шиї.
Питання про те, чи не знівечено обличчя, вирішують органи слідства і суд, бо це питання не медичне, а юридичне (етичне).
Непоправним вважається таке знівечення обличчя, яке не можна виправити звичайними засобами лікування або якщо його зовсім не можна усунути. Якщо для усунення знівеченості потрібна пластична операція, то знівечення також визнається непоправним.
Поправними чи непоправними є знівечення обличчя певного потерпілого, визначає судово-медична експертиза, бо це питання цілком медичне. Відповідальності за тяжке тілесне ушкодження підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло 14 років (ч. 2 ст. 22 КК).
Тілесне ушкодження визнається тяжким і кваліфікується за ч. 1 ст. 121 КК за наявності хоч би однієї з передбачених у ній ознак. Тобто для цього досить, щоб тілесне ушкодження було небезпечним для життя потерпілого в момент його заподіяння, чи потерпіла була вагітною, чи внаслідок ушкодження потерпілий втратив будь-який орган або функцію якогось органа. Наявність у вчиненому винним кількох з цих ознак на кваліфікацію його дій не впливає, але враховується при визначенні міри покарання.
Тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, кваліфікується не за ч. 1 ст. 121 КК, а за ст. 123 КК, а заподіяне у стані необхідної оборони при перевищенні меж необхідності - за ст. 124 КК.1
Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень під час відсічі суспільне небезпечного посягання, якщо при цьому не було перевищено меж необхідної оборони, не містить складу злочину.
Тяжке тілесне ушкодження визнається вчиненим за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 121 КК), якщо воно:
1) вчинене способом, що має характер особливого мучення або мордування;
Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного С 132-ІНИ ВЩ 12 жовтня 1945 Р- в спРаві Н- 7/ Практика...-
159
було вчинене групою осіб;
було вчинене на замовлення;
було вчинене з метою залякування потерпілого;
спричинило смерть потерпілого.
Тяжке тілесне ушкодження визнається кваліфікованим (ч. 2 ст. 121 КК), якщо воно було вчинене способом мучення, мордування чи тортур. Слід мати на увазі, що тяжкі тілесні ушкодження самі по собі завдають потерпілому мук і страждань. Кваліфікованим тяжке тілесне ушкодження визнається в тих випадках, коли винний завдає потерпілому особливо тяжких страждань і спеціально діє таким чином, щоб заподіяти особливі муки, нестерпний фізичний біль.
Мучення може бути заподіяне тим, що потерпілому не дають їжі, води, використовують вплив низької чи високої температури, а також застосуванням інших засобів, якими спричиняється надзвичайний фізичний біль та страждання.
Згідно з Правилами мордуванням називають такі дії, які пов'язані з багаторазовим чи тривалим заподіянням особливого фізичного болю (щипання, биття батогами чи нагайками, заподіяння багатьох невеликих ушкоджень тупими чи гострими предметами і т. ін.).
Верховний Суд України у справі М. ухвалив, що мучення і мордування - це такі дії, спеціальною метою яких було заподіяти тяжкі тілесні ушкодження, поєднані з особливо сильним болем чи тяжкими фізичними та моральними стражданнями потерпілого.1
Тяжке тілесне ушкодження має оцінюватися як кваліфіковане (ч. 2 ст. 121 КК) не тільки тоді, коли мучення або мордування чинилося в момент заподіяння тілесного ушкодження, а й тоді, коли потерпілому завдавалися систематичні побої чи легкі тілесні ушкодження, внаслідок яких настало тяжке тілесне ушкодження. Про систематичність таких дій свідчить те, що вони вчиняються часто і тривало. Саме по собі нанесення багатьох ударів чи побої ще не є мученням або мордуванням. Для цього треба довести, що винний умисне діяв таким чином, маючи за мету завдати потерпілому особливих страждань, заподіяти особливий фізичний біль.
Питання про те, чи були певні дії мученням або мор-
Радянське право- 1979-№ 12-С. 66.
160
дуванням, вирішує не судово-медична експертиза, а органи слідства і суд.
Тяжке тілесне ушкодження визнається кваліфікованим (ч. 2 ст. 121 КК), якщо внаслідок нього сталася смерть потерпілого.
Тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, характеризується тим, що воно посягає на два об'єкти і одночасно спричиняє два дуже різні за тяжкістю злочинні наслідки: шкоду здоров'ю і смерть потерпілого.
Щодо кожного з цих наслідків у винного було різне психічне ставлення - заподіяння тяжких тілесних ушкоджень було умисним, а смерть - необережною. Так, за ч. 2 ст. 121 КК були кваліфіковані дії Д., який, побачивши на другому поверсі міської лазні неповнолітнього Ф., що підглядав у жіноче відділення, схопив його за голову і з великою силою повернув її, заподіявши при цьому ушкодження шийного відділу хребта і спинного мозку (що належать до тяжких тілесних ушкоджень), від яких настала смерть потерпілого.
Вказані дії Д. вчинив щодо 10-річного хлопця. Отже, діючи таким чином, він свідомо допускав, що може заподіяти тяжке тілесне ушкодження, тобто вчинив їх навмисно. Що стосується смерті потерпілого, то її настання Д. не передбачав, хоч повинен був і міг передбачити, тобто заподіяв її необережно.1
Злочин може кваліфікуватися за ч. 2 ст. 121 КК лише тоді, коли тяжкий характер ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, охоплювався наміром винного, коли цей наслідок винний передбачав. У тих випадках, коли смерть потерпілого сталася" внаслідок необережного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, злочин не може бути кваліфікований за ч. 2 ст. 121 КК.
Так, безпідставно за ч. 2 ст. 121 КК були кваліфіковані дії T., який кулаком вдарив П. в обличчя, від чого П. упав і вдарився головою об бруківку. Внаслідок цього удару стався перелом кісток черепа, крововилив у мозок, від чого потерпілий помер. Як було доведено, смерть П. сталася не від удару рукою в обличчя, а внаслідок удару головою при падінні об бруківку. У справі не було доказів,
Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 26 груд-1989 р. в справі Д. // Практика...- С. 101.
б 2-75 \?\
які б свідчили про те, що, б'ючи кулаком в обличчя, Т" мав намір заподіяти потерпілому тяжке тілесне ушкодження. Тому дії Т. були перекваліфіковані за ст. 119 КК як вбивство з необережності.
Склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 121 КК, становить особливий, окремий вид необережного заподіяння смерті. Оскільки за самою суттю, природою речей єдиним способом заподіяти смерть є лише вчинення тілесних ушкоджень. Іншого способу заподіяти смерть немає.
Всі види тілесних ушкоджень, внаслідок яких сталася смерть, поділяють на три групи:
всі умисні тілесні ушкодження, внаслідок яких ста лася смерть потерпілого, яку винний передбачав і бажав чи погоджувався з її настанням, утворюють умисне вбивство (статті 115-118 КК);
умисні тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть з необережності, утворюють необережне вбивство (ч. 2 ст. 121 КК);
всі інші види тілесних ушкоджень - тяжкі необе режні, а також середньої тяжкості як умисні, так і необе режні, так само як і умисні легкі, внаслідок яких сталася смерть з необережності, утворюють необережне вбивство (ст. 119КК).
У тих випадках, коли тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть, були заподіяні в стані сильного душевного хвилювання, їх кваліфікують за ст. 123 КК.
Заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень і залишення його в небезпечному для життя стані, якщо внаслідок цього сталася смерть особи, залишеної без допомоги, кваліфікується лише за ч. 1 чи 2 ст. 121 КК. Додаткова кваліфікація таких злочинів ще й за ч. 2 ст. 135 КК буде зайвою, бо залишення в небезпеці у такому разі є лише продовженням злочину проти особи, а тому воно не утворює сукупності злочинів.
Тяжке тілесне ушкодження визнається кваліфікованим, якщо воно було заподіяно групою осіб або на замовлення чи було вчинене з метою залякування потерпілого.
К

1 Радянське право.- 1971.- № П.- С. 109; ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України у справі Я. // Судебная практика. Убийства, изнасилования и другие преступления против личности: Сб. судебных решений по уголовным делам.-К., 1993.-С. 165.
162

Умисне тяжке тілесне ушкодження за багатьма ознаками подібне до замаху на вбивство. Відмінність між цими злочинами полягає в їхніх суб'єктивних ознаках: у спрямованості умислу і в змісті його інтелектуального моменту. Складність у розмежуванні замаху на вбивство і тілесного ушкодження має місце лише в тих випадках, коли тілесні ушкодження були вчинені з прямим умислом, оскільки замах на вбивство з побічним умислом неможливий.
Щоб з'ясувати зміст умислу винного, враховують усі обставини злочину, засоби і знаряддя, кількість, характер і місця поранень, спрямованість ударів у життєво важливі органи людини, причини припинення злочинних дій, а також попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини тощо.
Якщо між тілесними ушкодженнями та настанням смерті пройшов якийсь час, навіть тривалий, то це ще не свідчить про те, що смерть заподіяно необережно.
При умисному тілесному ушкодженні (легкому, середньої тяжкості і тяжкому), на відміну від замаху на вбивство, настання смерті не охоплюється умислом винного. Він або не передбачає її настання або розраховує на те, що зможе її відвернути.
Але найважливішою ознакою, що розмежовує ці злочини, є передбачення чи не передбачення винним смерті потерпілого. Якщо він, заподіюючи тілесні ушкодження, передбачає настання смерті, то, незалежно від фактичних наслідків, його дії утворюють посягання на життя -вбивство чи замах на вбивство.
Кримінальна відповідальність за тілесні ушкодження середньої тяжкості передбачена статтями 122, 123 та 128 КК.
Умисні тілесні ушкодження середньої тяжкості мають такі ознаки:
а) у момент їх заподіяння вони не є небезпечними для життя потерпілого;
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду
країни в ухвалі у справі М. вказала, що значна перерва в часі
Існим заподіянням поранення і смертю потерпілого сама
Іе виключає можливості умислу винного на позбавлення
терпілого // Судебная практика. Убийства, изнасилова-
163
б) не мають наслідків, передбачених ст. 121 КК;
в) спричиняють тривале порушення функцій будь- якого органа;
г) призводять до іншого тривалого розладу здоров'я.
Порушенням функцій будь-якого органа Правила називають ослаблення функцій органів людини (мови, зору, слуху, рук, ніг і т. ін.). Це можуть бути і випадки повної, але тимчасової втрати органом його функцій.
До іншого тривалого розладу здоров'я належать випадки заподіяння шкоди здоров'ю, якщо вона не була пов'язана з порушенням функцій будь-якого органа, але спричинила втрату працездатності менше ніж на одну третину (наприклад, зараження якоюсь хворобою).
Тривалим вважається таке порушення функцій органів чи інший розлад здоров'я, для відновлення яких необхідно більше як 3 тижні (більше як 21 день). Згідно з Правилами тривалими визнаються і такі тілесні ушкодження, які зумовили тимчасову втрату працездатності на строк, більший за 21 день, або постійну втрату працездатності менше ніж на одну третину (від 10 до 33%).
Умисне тілесне ушкодження середньої тяжкості, внаслідок якого сталася смерть, настання якої винний не передбачав, кваліфікується за ст. 119 КК як необережне вбивство. Якщо в заподіяних тілесних ушкодженнях є ознаки як тяжкого, так і середньої тяжкості тілесного ушкодження, вчинене кваліфікується за статтею КК, що передбачає відповідальність за найбільш тяжкий їх вид. Наприклад, за ч. 1 ст. 121 КК, якщо тілесне ушкодження має ознаки тяжкого і середньої тяжкості, оскільки тяжі^ тілесне ушкодження завжди містить у собі і ознаки тілесного ушкодження середньої тяжкості. На цій підставі такі випадки не утворюють сукупності злочинів.
Відповідальність за тілесні ушкодження середньої тяжкості настає з 14 років (ч. 2 ст. 22 КК).
Умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи винного потерпілим, визнається як заподіяне за пом'якшуючих відповідальність обставин і тому кваліфікується за ст. 123 КК. Обставини, що пом'якшують відповідальність, у складі злочину ст. 123 КК є обов'язковою ознакою.
164
Протизаконне насильство може бути фізичним (удари, побої, тілесні ушкодження, позбавлення волі, зв'язування і т. ін.) або психічним (погроза заподіяти фізичну чи майнову шкоду і т. ін.). Таке насильство має бути істотним, тобто здатним викликати сильне душевне хвилювання, реальним, а не уявним.
Для застосування ст. 123 КК треба довести, що насильство було протизаконним. Насильство працівників правоохоронних органів відносно злочинця незалежно від його психічного стану не може бути визнане таким, що здатне викликати сильне душевне хвилювання (фізіологічний афект).
Тяжка образа потерпілим винного - це будь-яке Істотне приниження честі і гідності, зроблене в непристойній
формі.
Як свідчить слідча та судова практика, найчастіше така образа спричиняється приниженням національної гідності, релігійного почуття, подружньою зрадою і т. ін.
Протизаконне насильство чи тяжка образа може стосуватися як того, хто заподіяв тілесне ушкодження, так і інших осіб. Так, Верховний Суд України визнав правильною кваліфікацію дій К. за ст. 123 КК, який обухом сокири заподіяв 3. тяжке тілесне ушкодження за те, що 3. побив його матір.1
Для кваліфікації діяння за ст. 123 КК важливо визначити два часові інтервали:
а) час між протиправним насильством чи тяжкою об разою і виникненням сильного душевного хвилювання;
б) час між виникненням сильного душевного хвилю вання і заподіянням тяжкого чи середньої тяжкості тілес ного ушкодження.
Перший інтервал може бути коротким і тривалим. Юридичного значення ця обставина не має. Сильне душевне хвилювання може викликати протизаконне насильство (чи тяжку образу), яке було вчинене як недавно, так і давно. Щодо другого інтервалу, то для злочину, передбаченого ст. 123 КК, характерною ознакою є негайне виникнен-І наміру заподіяти шкоду потерпілому, бо вона може взнаватися як заподіяна за обставин, що пом'якшують ^дальність, лише тоді, коли була заподіяна у стані льного душевного хвилювання (фізіологічного афекту).
Радянське право.- 1973- № 8- С. 107.
165
Сильне душевне хвилювання - це така душевна буря, таке сильне психічне напруження всіх сил людини, яке не може бути тривалим. Як свідчить практика, такий стан триває не більше кількох хвилин. Тільки в цей час заподіяна шкода може бути визнана такою, що заподіяна у стані сильного душевного хвилювання, і кваліфікуватися заст. 123 КК.
Стаття 123 КК передбачає відповідальність лише за умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження. Відповідальність за необережне заподіяння таких тілесних ушкоджень за таких обставин настає за ст. 128 КК.
Як визначив 'Верховний Суд України, умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, підпадає під ознаки ст. 123, а не ч. 2 ст. 121 КК.1
Якщо тяжкі тілесні ушкодження були заподіяні у стані сильного душевного хвилювання, але з метою захисту від небезпечного нападу і з перевищенням меж необхідної оборони, то їх кваліфікують не за ст. 123, а за ст. 124 КК, оскільки остання має більш пом'якшуючу відповідальність обставину.
За чинним законодавством, відповідальність за тілесне ушкодження середньої тяжкості, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання і у стані необхідної оборони незалежно від інших обставин, не настає.
Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження у стані сильного душевного хвилювання, навіть за обставин, що обтяжують відповідальність (внаслідок якого настала смерть потерпілого чи внаслідок якого настало переривання вагітності тощо), кваліфікується за ст. 123, а не за ст. 121 КК.
Кримінальна відповідальність за заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження у стані сильного душевного хвилювання настає з 14 років (ч. 2 ст. 22 КК).
Кримінальна відповідальність за тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні при перевищенні меж необхідної оборони, передбачена ст. 124 КК.
Згідно із законом перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові або небезпеці посягання. У постанові Пленуму Верхов-
Радянське право.- 1982.-№ 4-С. 89.
166
ного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборо-ну від суспільне небезпечних посягань» від 28 червня 1991 р. визначив, що при вирішенні питання про перевищення чи не перевищення меж необхідної оборот повинно враховуватися не лише відповідальність чи не відповідальність знарядь захисту і нападу, але і характе| небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обста вини, що могли вплинути на реальне співвідношення сиг нападаючих і тих, хто захищається, а саме: місце і час раптовість нападу, неготовність до його відбиття, кіль кість нападаючих і тих, хто захищається, їх фізичні (вік стать, інвалідність, стан здоров'я) та інші обставини.
Вирішуючи питання про правомірність заподіяно шкоди, належить встановити, що захищалася особа ві реального, вже розпочатого і ще не закінченого суспіль но небезпечного посягання. Лише при наявності стан) необхідної оборони треба зробити висновок, перевищилс вона межі необхідної оборони чи ні (п. 4).
Заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодженню при перевищенні меж необхідної оборони кваліфікується за ст. 124 КК і в тих випадках, коли воно було вчинене Зс обтяжуючих відповідальність обставин (групою осіб смерть нападаючого тощо).
Якщо тяжкі тілесні ушкодження були заподіяні при пе ревищенні меж необхідної оборони і винний одночасне перебував у стані сильного душевного хвилювання, що pan тово виникло, то його дії належить кваліфікувати за ст. 12/! КК, тобто за більш м'яким законом, а не за ст. 123 КК.1
Відповідальності за ст. 124 КК підлягають ті особи які захищали від нападу себе, а також ті, які захищала від нападу інших громадян чи інтереси суспільства абс держави, якщо вони, захищаючись, перевищили межл необхідної оборони і заподіяли нападаючому зайву для такого випадку шкоду.
Кримінальна відповідальність передбачена законом лише за необережне заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 128 КК). Необережно
одіяні легкі тілесні ушкодження складу злочину не
10 постанови Пленуму Верховного Суду України від України! С 89 " 3бІр"ИК постанов Пленуму Верховного Суду
167

утворюють і кримінальної відповідальності за собою не тягнуть.
Необережні тяжке і середньої тяжкості тілесні ушкодження містять склад злочину тоді, коли особа, яка їх заподіяла, передбачала можливість настання їх, але легковажно розраховувала на відвернення шкоди (наприклад, при порушенні правил безпеки руху транспортного засобу) або не передбачала можливості настання їх, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Так, у справі Т. було доведено, що він самовільно сів за кермо трактора і під'їхав до копиці сіна, щоб забрати її до скирти. Не помітивши, що під копицею сиділи жінки, він наїхав на них трактором і заподіяв одній з них середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Верховний Суд УРСР, розглянувши справу, зазначив, що, рухаючись по полю трактором і знаючи, що під копицями жінки обідають, Т. повинен був і міг передбачити можливість заподіяння такої шкоди.1
У тих випадках, коли особа, яка заподіяла тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, не повинна була чи не могла передбачити їх настання, вона не може відповідати за них за відсутністю її вини (випадок).
Відповідальність за необережні тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження настає з 16 років.
Необережне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, кваліфікується за ст. 125 КК як необережне заподіяння смерті.
Згідно зі ст. 125 КК легкими тілесними ушкодженнями вважаються такі, що:
а) не містять ознак тяжкого (ст. 121 КК) чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень (ст. 122 КК);
б) викликали короткочасний розлад здоров'я потер пілого;
в) спричинили короткочасну втрату ним працездатності.
При цьому важливо розрізняти поняття «розлад здоров'я» і «шкода здоров'ю», оскільки шкода здоров'ю може бути заподіяна і без його розладу.
Згідно з Правилами короткочасним розладом здоров'я вважається таке його порушення, яке тривало більше як 6 днів, але не більше як 3 тижні (21 день), тобто 7-20 днів.
168

Радянське право.- 1972.- № 1.- С. 109-110.
Короткочасною втратою працездатності визнається стійка втрата загальної працездатності в розмірі до 10%.
Короткочасний розлад здоров'я і короткочасність втрати працездатності визначає судово-медична експертиза.
За ч. 2 ст. 22 КК відповідальності за умисні легкі ушкодження, що спричинили розлад здоров'я, підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.
Частина 2 ст. 125 КК передбачає відповідальність за умисні легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасну, незначну втрату працездатності.
Тілесні ушкодження (тяжкі, середньої тяжкості і легкі) можуть бути заподіяні також під час вчинення злочинів, відповідальність за які передбачена іншими статтями'КК, зокрема при розбої (ст. 187 КК); посяганні на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК); хуліганстві (ст. 296 КК) та ін.
Оскільки при вчиненні названих злочинів здоров'я є додатковим об'єктом посягання, то вони кваліфікуються тільки за статтями КК, які передбачають відповідальність за посягання на головний об'єкт, тобто відповідно за статтями 187, 142 чи ст. 296 КК.
Характерна особливість злочину, відповідальність за який передбачає ст. 126 КК (побої і мордування), полягає в тому, що дії, які утворюють його об'єктивну сторону, спрямовані на те, щоб головним чином завдати потерпілому фізичного болю. Такі дії не порушують анатомічної цільності тканин тіла чи функцій будь-якого органа, і цим вони відрізняються від тілесних ушкоджень. Шкода здоров'ю спричиняється ними через фізичний біль. «Біль,- зазначають фахівці,- обтяжує і руйнує людське життя, він знищує у людини бажання працювати і вибирає у неї радість життя... Біль понижує фізичні здібності і силу людини, міняє і знищує її душевні якості і навіть її моральне обличчя (моральний склад)».1
Фізичний біль завдається відповідно ч. 1 ст. 126 КК:
а) ударами;
б) побоями;
в) іншими насильницькими діями.
Ударом називають одноразовий, раптовий і потужній чнии вплив на тіло людини будь-яким твердим пред-ом, що спричиняє фізичний біль.
' ИрасекА. Хирургия боли.- Прага.- 1963.- С. 13.
169
Побої - це багаторазові удари, що наносяться потерпілому.
Побої не є особливим видом тілесних ушкоджень. Вони характеризуються лише нанесенням багаторазових ударів. Якщо після побоїв на тілі потерпілого залишилися ушкодження, їх оцінюють за ступенем тяжкості, виходячи із звичайних ознак. Якщо побої не залишили після себе ніяких об'єктивних слідів, судово-медичний експерт відмічає скарги потерпілого, вказує, що об'єктивних ознак ушкоджень не виявлено і не встановлює ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
Іншими насильницькими діями можуть бути викручування рук, ніг, стискування горла, статевих органів тощо. Правила називають заподіянням мук дії, що спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення її в шкідливих для здоров'я умовах та інші подібні дії.
Частина 2 ст. 126 КК передбачає відповідальність за удари, побої та інші подібні дії, якщо вони носили характер мордування. Правила називають мордуванням такі дії, які пов'язані з багаторазовим чи тривалим заподіянням особливого болю чи тяжкими фізичними та моральними стражданнями потерпілого: щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дією термічних факторів та інші аналогічні дії.
Діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 126 КК, якщо побої, що мають характер мордування, були вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких.
Відповідальності за ст. 126 ЮС підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК).
Катування
Катуванням у ст. 127 КК називається умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання нанесенням побоїв, мученням або застосуванням інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, які суперечать їх волі.
Заподіяння при катуванні тілесних ушкоджень утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. 1 чи ч. 2 ст. 127 КК і статті 121, 122 чи 125 КК.
Частина 2 ст. 127 КК передбачає кваліфікований вид катування. Кваліфікуючими ознаками ч. 2 ст. 127 КК е
170
вчинення катування повторно або вчинення його за попередньою змовою групою осіб.
Катування вчинюється умисно з прямим умислом і метою примусити до виконання вимог катівника.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "2.1. Кваліфікація тілесних ушкоджень"
  1. 1. ПОНЯТТЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ
    кваліфікацією називається юридична оцінка злочину і встановлення (застосування) тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно описує ознаки цього злочину. Кваліфікувати злочин -означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, яка передбачає відповідальність за вчинення саме цього злочину. Термін «кваліфікація» походить від латинського qualis - який, якої якості. Кваліфікація
  2. 2. КВАЛІФІКАЦІЯ ПОВТОРНИХ ЗЛОЧИНІВ
    кваліфікацію діяння і має значення лише для призначення міри покарання. У багатьох інших кримінально-правових нормах Словник української мови- К., 1975- Т. 6.- С. 696. Зелинский А. Ф. Квалификация повторных преступлений.- С.22. встановлено відповідальність за злочинну діяльність, що проявляється у виді повторності або неодноразовості вчинення таких злочинів, вчинення їх систематично чи у виді
  3. 3. КВАЛІФІКАЦІЯ СУКУПНОСТІ ЗЛОЧИНІВ
    кваліфікації злочинів, які утворюють сукупність. При цьому треба мати на увазі, що кваліфікація злочину проводиться (здійснюється) не за статтею кримінального закону, а за кримінально-правовою нормою, оскільки переважна більшість статей чинного Кримінального кодексу України містить не одну, а декілька кримінально-правових норм. Тому кваліфікувати злочин за статтею, тобто за кількома
  4. 4. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ КОНКУРЕНЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ
    кваліфікації такого злочину виникає конкуренція двох чи більше кримінально-правових норм. Вирішення конкуренції - це розв'язання питання про те, яка з конкуруючих кримінально-правових норм має бути застосована у конкретному випадку. Конкурують між собою кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за умисне вбивство (статті 115, 116, 117, 118 КК), за зловживання посадовими
  5. 5. КВАЛІФІКАЦІЯ ГРУПОВИХ ЗЛОЧИНІВ
    кваліфікації групових злочинів. Докладніше кваліфікація групових злочинів розглядатиметься при аналізі конкретних видів групових злочинів - розкрадання, зґвалтування, хуліганства, хабарництва та деяких інших. Першим і найпоширенішим груповим злочином визнається співучасть у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК). Співучастю називається умисне спільне вчинення злочину двома чи більше особами (ст.
  6. 1.1. Кваліфікація вбивства
    кваліфікацію заподіяння смерті терористичним актом за ст. 112 КК, при порушенні Правил охорони 117 праці за ст. 271 чи при порушенні Правил безпеки руху за ст. 286 КК? Саме тому, що при заподіянні смерті посягання спрямоване на якусь сторону особи, на особливу сторону її суті - окрему групу суспільних відносин, які утворюють якусь окрему складову частину цієї особи (державний діяч, робітник,
  7. 1.4. Умисне вбивство, вчинене у стані фізіологічного афекту
    кваліфікація вбивства, заподіяного у стані фізіологічного афекту тобто в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи потерпілим (ст. 116 КК).3 За ст. 116 КК вбивство кваліфікується лише в тих випадках, коли воно було вчинене в стані фізіологічного афекту. 1 Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від
  8. 1.6. Кваліфікація вбивства при перевищенні меж необхідної оборони
    кваліфікація заподіяної шкоди у стані так званої уявної оборони, тобто тоді, коли в дійсності нападу не було, а винному лише здалося, що на нього нападають. Вбивство у стані уявної оборони залежно від конкретних обставин кваліфікується: а) за ст. 118 КК, якщо вся обстановка події давала під стави вважати, що це був справжній напад, але винний перевищив межі тієї шкоди, яка була б необхідною при
  9. 4.1. Кваліфікація зґвалтування
    кваліфікації за ст. 120 КК не потребує. 4. Статевий акт був учинений з використанням безпо радного стану потерпілої особи, коли вона за своїм фізич ним чи психічним станом не могла розуміти вчинюваних з нею дій або чинити опір винному, який міг усвідом лювати, що потерпіла перебуває саме в такому стані. Такий стан може виникнути через хворобу, похилий вік, фізичні недоліки, малолітство,
  10. 6.3. Кваліфікація грабежу
    кваліфікації не потребує. Насильство під час грабежу застосовується з метою заволодіти майном чи мати доступ до нього або утримати майно. Якщо винний застосовує насильство з метою звільнитися від затримання, припинивши розкрадання, тобто покинувши майно, речі, гроші, то таке насильство не може бути підставою для кваліфікації його як грабежу за '- 2 ст. 186 КК. Залежно від способу розкрадання
енциклопедія  овочева  вершковий  риба  пунш