Головна
Аграрне право Росії || Адвокатура || Адміністративне право Росії || Адміністративне право України || Цивільне право Росії || Цивільне право України || Закордонне право || Інформаційне право || Історія політичних і правових вчень || Конституційне право зарубіжних країн || Конституційне право Росії || Конституційне право України || Криміналістика || Кримінологія || Міжнародне право. Європейське право || Муніципальне право || Навчання юристів || Правоохоронна діяльність || Сімейне право Росії || Судова психіатрія || Теорія та історія держави і права || Трудове право Росії || Кримінальне право Росії || Кримінальне право України || Кримінальний процес Росії || Фінансове право Росії || Господарське право || Екологічне право Росії
ГоловнаКримінальне право УкраїниКваліфікація злочинів → 
« Попередня Наступна »
Коржанський М. И.. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге-К.: Атіка, 2002,-640с., 2002 - перейти к содержанию учебника

4. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ КОНКУРЕНЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ



Конкуренцією кримінально-правових норм називається передбачення певного діяння двома (кількома) кримінально-правовими нормами одночасно} О. А. Герцензон називав конкуренцією наявність двох чи кількох законів, які рівною мірою передбачають караність певного діяння.2 Характерною особливістю конкуренції кримінально-правових норм є те, що вона виникає лише тоді, коли було вчинено один злочин (на відміну від повторності чи сукупності злочинів). Але такий злочин має ознаки, передбачені двома (кількома) кримінально-правовими нормами, тобто при кваліфікації такого злочину виникає конкуренція двох чи більше кримінально-правових норм.
Вирішення конкуренції - це розв'язання питання про те, яка з конкуруючих кримінально-правових норм має бути застосована у конкретному випадку. Конкурують між собою кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за умисне вбивство (статті 115, 116, 117, 118 КК), за зловживання посадовими повноваженнями (статті 191, 364, 365, 366, 368 КК), за посягання на життя особи з мотиву помсти за її службову діяльність (ст. 112, п. 8 ч. 2 ст. 115 і ст. 348, 379 КК), за посягання на статеву свободу жінки (статті 152, 153, 154 КК), за посягання на власність (статті 185, 186, 187, 189, 190, 191 КК) та деякі інші.
Конкурувати між собою можуть дві або декілька кримінально-правових норм. Конкуренція зумовлюється диференціацією кримінально-правових норм, прагненням законодавця диференціювати кримінальну відповідальність, посилюючи її в одних нормах і пом'якшуючи в інших, а також недосконалістю системи кримінального законодавства. Але конкуренція кримінально-правових норм має і позитивну сторону, оскільки сприяє розвиткові кримінального законодавства.
Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений.- С. 240; Тарарухин С. А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике.- С. 46.
Герцензон А. А. Квалификация преступлений.-С. 21.
69
Від конкуренції кримінально-правових норм треба відрізняти їх колізію, яка є результатом неузгодженості між окремими нормами закону, суперечностей між ними, дублювання норм. Не можна погодитися з тим, що для колізії характерна наявність кількох норм, що за змістом суперечать одна одній. За таким розумінням усі норми перебувають у колізії, оскільки більшість із них розходяться за змістом. Якраз навпаки, у колізії перебувають норми, тотожні за змістом. Колізія кримінально-правових норм - це лише наслідок недоліків побудови системи кримінального законодавства, ніякого позитивного значення вона не має. Перебувають у колізії, наприклад, норми ст. 188 КК з нормами статей 185-191 КК.
Конкуренція кримінально-правових норм, навпаки, є наслідком розвитку законодавства, створення нових кримінально-правових, виділення конкретизованих норм з більш загальних норм, які передбачають відповідальність за окремі випадки вчинення загальних видів злочинів, і т. ін. Але недоцільно і безпідставно, як зауважує академік В. М. Кудрявцев, свавільно створювати нові норми.1 Конкуренція норм, яка не має відповідного обгрунтування, призводить лише до ускладнень кваліфікації злочинів і спричинюється до численних судових помилок. Як свідчить судова практика, такі помилки трапляються при конкуренції норм про відповідальність за вимагання чужого майна (ст. 189 КК) і розбій (ст. 187 КК),2 за вбивство у стані фізіологічного афекту (ст. 116 КК) і умисне вбивство без пом'якшуючих обставин (ст. 115 КК),3 за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких сталася смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК) і умисне вбивство (ст. 115КК),4 за умисне вбивство (ст. И5КК) і вбивство у стані необхідної
1 Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступле ний.- С.249-250.
2 Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 13 груд ня 1988 р. у справі Я. // Практика...-С. 84-85.
3 Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 28 черв ня 1990р. у справі Р. // Там само- С. 105-106; ухвала судової колегії Верховного Суду України від 21 липня 1992р. у спра ві К.- Там само-С. 108-109.
4 Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 11 черв ня 1990 р. у справі 3.- Там само.- С. 96-97.
70
оборони, але з явним перевищенням її меж (ст. 118 КК) та в деяких інших випадках.
Конкуренція кримінально-правових норм буває кількох видів:
конкуренція загальної і спеціальної норм;
конкуренція безпосередніх об'єктів посягання різ них кримінально-правових норм;
конкуренція цілого - всіх ознак певного складу злочину і частини - певної кількості цих ознак;
конкуренція кваліфікуючих ознак одних і тих са мих кримінально-правових норм.
У спеціальній літературі наводиться дещо інша класифікація видів конкуренції. В. М. Кудрявцев виділяє два види конкуренції - конкуренцію загальної і спеціальної норм та конкуренцію частини і цілого.2 В. П. Малков виділяє такі види конкуренції: а) загальної і спеціальної норм, б) конкуренція спеціальних норм, в) конкуренція норм різних союзних республік, г) конкуренція норм національного законодавства і норм міжнародного права.3 С. А. Тарарухин також виділяє два види конкуренції - конкуренцію загальної і спеціальної норм та конкуренцію цілого і частини.4
Конкуренція загальної і спеціальної кримінально-правових норм виникає з прагнення законодавця диференціювати кримінальну відповідальність способом виділення із загальної норми спеціальних норм, які передбачають або більш сувору, або пом'якшену відповідальність порівняно із загальною нормою. Наприклад, загальною нормою про відповідальність за умисне вбивство є норма ч. 1 ст. 115 КК. Але законодавець вважає, що умисне вбивство вчинюється за дуже різних обставин, які або суттєво обтяжують відповідальність (вбивство двох потерпілих, повторне вбивство, вбивство з особливою жорстокістю і т. ін.), або значно пом'якшують відповідальність (вбивство у відповідь на протизаконне
Постанова президії Донецького обласного суду від 4 березня 1992 р. у справі М.- Там само.- С. 119-120.
Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений.-С. 251, 258.
Малков В. П. Совокупность преступлений.- С. 182.
Тарарухин С. А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике.- С. 46, 52.
71

насильство з боку потерпілого чи вбивство в стані необхідної оборони). Щоб зробити відповідальність і покарання за вбивство відповідними цим обставинам, законодавець виділив із загальної норми ч. 1 ст. 115 КК спеціальні норми: ч. 2 ст. 115 - про відповідальність за умисне вбивство, вчинене за обтяжуючих обставин, статті 116 КК - про відповідальність за умисне вбивство, вчинене за пом'якшуючих обставин (у стані фізіологічного афекту, спричиненого протиправними діями потерпілого в стані необхідної оборони, але з перевищенням її меж).
Таким же чином із загальної норми ст. 364 КК виділено спеціальні норми про відповідальність за посадові злочини:
ст. 368 КК - зловживання владою чи посадовими повноваженнями за одержання хабара (грошей, цінностей і т. ін.);
ст. 366 КК - зловживання посадовими повноваженнями способом службового підроблення і т. ін. Оскільки при конкуренції кримінально-правових норм кваліфікації підлягає один злочин, то вирішення конкуренції полягає в застосуванні до вчиненого діяння однієї із усіх конкуруючих норм.
При конкуренції загальної і спеціальної норм конкуренція вирішується за допомогою такого загального правила: застосовується лише спеціальна норма.
Таке вирішення цього виду конкуренції ґрунтується на волі законодавця, який, виділивши спеціальну норму, вказав - при наявності ознак, передбачених спеціальною нормою, повинна застосовуватися саме вона. У деяких випадках законодавець безпосередньо вказує на це в тексті закону. Зокрема, у п. 13 ч. 2 ст. 115 КК зазначено: «за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 КК», а у ч. 1 ст. 122 КК - «умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження без наслідків, передбачених у статті 121 КК».
При застосуванні загального правила кваліфікації злочинів при конкуренції загальної і спеціальної норм, згідно з яким діяння повинно кваліфікуватися лише за спеціальною нормою, треба мати на увазі дві важливі обставини:
1. Конкуренція загальної і спеціальної норм вирішується з допомогою цього правила лише за умови, що винна особа вчинила один злочин. Якщо ж винна особа
72
вчинила два або більше (кілька) злочинів, то кваліфікація цих злочинів залежатиме від виду сукупності злочинів. Якщо вчинені злочини утворюють ідеальну сукупність, то їх кваліфікують як один злочин за правилом: при ідеальній сукупності злочинів діяння кваліфікується як один злочин за спеціальною кримінально-правовою нормою, оскільки загальна і спеціальна норми не можуть утворювати ідеальної сукупності злочинів.1
При реальній сукупності злочини можна кваліфікувати за сукупністю загальної і спеціальної норм. Наприклад, судова колегія Верховного Суду України визнала правильною кваліфікацію діяння Н. за ч. 1 ст. 364 та ч. 2 ст. 368 КК, який, працюючи інспектором оперативної частини ВТУ, не раз одержував хабарі від ув'язнених за придбання і пронесення до ВТУ спиртних напоїв. Крім того, Н., зловживаючи своїм посадовим становищем, придбав через ув'язненого Л. незаконно виготовлені засудженими ножі, запальнички та інші речі, постачав Л. сигарети, годинники, цукерки та інші продукти, позичав у Л. гроші. Отже, діяння Н. створюють реальну сукупність злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364 і ч. 2 ст. 368 КК, за що його й було засуджено за сукупністю цих злочинів.2
2. Співвідношення загальної і спеціальної кримінально-правових норм є відносним, оскільки певна кримінально-правова норма може бути загальною відносно однієї і спеціальною відносно іншої норми. Зокрема норма п. 8 ч. 2 ст. 115 КК є спеціальною (з обтяжуючими відповідальність обставинами) відносно загальної норми ч. 1 ст. 115 КК, але вона є загальною нормою, що передбачає відповідальність за вбивство у зв'язку із службовою діяльністю потерпілого, відносно норм статей 112 і 348 КК, які відносно п. 8 ч. 2 ст. 115 КК є спеціальними нормами. Норма ст. 366 КК є спеціальною відносно загальної норми ст. 364 КК, але вона є загальною відносно норм, що передбачають відповідальність
Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 27 лютого 1986 р. у справі К. // Практика...- С. 162; Постанова президії Чернігівського обласного суду від 1 березня 1988 р. у справі Р.-Там^само.-С. 158-159.
Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 25 липня 1985 р. у справі Н.- Там само.- С. 168-169.
73
за інші види спеціальної посадової фальсифікації документів - статті 372, 375 КК.1
На цій підставі всі норми про відповідальність посадових осіб можна розташувати у такій послідовності: статті 364, 368, 366, 271, 367, 272, 287 КК. Кваліфікація за цими нормами підкоряється правилу: при конкуренції поряд розташованих норм діяння кваліфікується за наступною (останньою).2 Наприклад, при наявності у вчиненому діянні ознак статей 364 і 368 КК діяння кваліфікується за ст. 368 КК, при наявності ознак статей 366 і 271 КК діяння кваліфікується за ст. 271 КК і т. ін.
Основним і найпоширенішим видом конкуренції є конкуренція безпосередніх об'єктів злочинного посягання. Конкуренція безпосередніх об'єктів посягання виникає у зв'язку з тим, що злочин заподіює суспільне небезпечну шкоду не одному, а кільком об'єктам одночасно. Ця обставина значно ускладнює кваліфікацію діяння. Таким чином, оскільки злочин заподіює шкоду або створює загрозу і заподіяння шкоди не одному, а кільком безпосереднім об'єктам кримінально-правової охорони, то при кваліфікації діяння необхідно виділити ті суспільні відносини, які в цьому конкретному випадку є головним, визначальним, провідним об'єктом посягання. Інші безпосередні об'єкти цього посягання, яким заподіюється шкода, є додатковими чи факультативними.
У визначенні головного безпосереднього об'єкта злочину є суттєві розбіжності. Одні автори головним безпосереднім об'єктом злочину визнають ті суспільні відносини, ті інтереси, які законодавець, створюючи певну кримінально-правову норму, прагнув поставити під охорону кримінального закону.3
Здається, що таке визначення безпосереднього об'єкта злочину невдале, оскільки в ньому немає головної ознаки цього об'єкта. Основним у цьому визначенні є вказівка
1 Коржанстй Н. И. Очерки теории уголовного права.- Волго град, 1992.-С. 18-19.
2 Коржанський M. Й. Про принципи уголовного права Украї ни //ПравоУкраїни.- 1995.-№ И.-С. 71.
3 Фролов Е. А. Понятие непосредственного (основного), допол нительных и факультативных объектов уголовно-правовой охра ны и их значение для квалификации посягательств на социалис тическую собственность: Материалы конференции.- Свердловск, 1968.-С. 94-97.
74
на прагнення законодавця поставити об'єкт під охорону кримінального закону. Таке твердження є суперечливим, оскільки і додатковий об'єкт за своєю важливістю і цінністю заслуговує на кримінально-правову охорону. Наприклад, здоров'я людини однаковою мірою охороняється кримінальним законом поряд з відносинами власності при грабежі і розбої, зі статевою свободою при зґвалтуванні і т. ін.
Звідси стає зрозумілим, що сутність головного безпосереднього об'єкта не в цьому. Визначальними ознаками головного безпосереднього об'єкта злочину є те, що з посягання на головний об'єкт випливає суспільна сутність злочину, що головний об'єкт злочину визначає його суспільну сутність. Зокрема хуліганство у багатьох випадках заподіює шкоду здоров'ю, відносинам власності, але суспільна сутність хуліганства полягає в посяганні на громадський спокій (порядок). Те саме можна сказати і про розбій, суспільна сутність якого - посягання на відносини власності та деякі інші злочини.
Отже, головний безпосередній об'єкт можна визначити як ті суспільні відносини, посягання на які є суспільною сутністю певного злочину і з метою охорони яких було створено саме цю кримінально-правову норму. Доцільно було б у визначенні поняття головного безпосереднього об'єкта вказати на те, що він є найціннішим з усіх інших об'єктів, яким завдається шкода внаслідок цього злочину. Але для чинного кримінального законодавства це не характерно. Головний об'єкт має бути визначальним для кваліфікації злочину та для розміщення певної норми у Кримінальному кодексі. При такому підході до побудови системи кримінального законодавства норми про відповідальність, зокрема за розбій, слід віднести до глави про злочини проти особи, а норми про відповідальність за знищення майна загальнонебезпеч-ним способом - до глави про злочини проти громадської безпеки і т. ін.
Додатковим безпосереднім об'єктом злочину є ті суспільні відносини, посягання на які не становить суспільної сутності цього злочину, агіе які руйнуються цим злочином поряд з головними або яким загрожує небезпека порушення разом з головними. Такими є здоров'я при розбої (стаття 187 КК), життя чи здоров'я при посяганні на життя державного діяча (ст. 112КК), власність при
75
диверсії (ст. 113 КК), пошкодженні шляхів і транспортних засобів (ст. 277 КК), життя і здоров'я при порушенні правил охорони праці (ч. 2ст. 271 КК) та деякі інші. Особливість додаткового об'єкта полягає в тому, що він у багатьох випадках є самостійним об'єктом злочину і потребує кримінально-правової охорони.
Факультативним безпосереднім об'єктом злочину визнаються ті суспільні відносини, які певним посяганням в одних випадках руйнуються, а в інших - ні. Наприклад, при умисному знищенні чи пошкодженні чужого майна (статті 194 КК) в одних випадках заподіюється смерть потерпілих, а в інших випадках вчинення цих злочинів такі наслідки не настають.
Класифікація безпосередніх об'єктів «по горизонталі» має велике не тільки пізнавальне, а й практичне значення для кваліфікації злочинів. Значення це полягає в тому, що діяння кваліфікують лише за головним безпосереднім об'єктом. Тому практично дуже важливо з усіх об'єктів, які внаслідок певного злочину зазнають шкоди, виділити головний. Виділити головний і додатковий безпосередні об'єкти у вчиненому діянні - одне з важливих завдань кваліфікації злочину. Якщо не проводити такого розрізнення між кількома безпосередніми об'єктами, то в деяких випадках неможливо правильно кваліфікувати діяння. Саме тому припускаються помилки при відмежуванні і кваліфікації, зокрема, хуліганства і злочинів проти особи. У зв'язку з цим є необгрунтованою відмова деяких авторів від виділення із декількох безпосередніх об'єктів головних і додаткових.
Деякі автори не погоджуються, наприклад, з думкою, що хуліганство посягає на два об'єкти - правила співжиття і здоров'я особи.1 Професор Н. Ф. Кузнецова змушена була визнати, що, поряд з громадським порядком, хуліганство заподіює шкоду також особі і відносинам власності. Ця обставина змушує виділити головне благо (об'єкт), на яке спрямоване посягання і яке зумовлює кваліфікацію діяння. Без цього неможливо з'ясувати, чому хуліганство, поєднане із заподіянням легких тілесних ушкоджень або з пошкодженням чи знищенням чужого майна незначної вартості, не потребує додаткової
1 Кузнецова H. Ф. Значение преступных последствий.- M., 1958.-С. 123.
76
кваліфікації за статтями про злочини проти особи і власності.
Ті автори, які не відрізняють головного безпосереднього об'єкта посягання від додаткового припускаються помилок у визначенні безпосереднього об'єкта окремих злочинів. Зокрема визнається, що безпосереднім об'єктом посягання при диверсії (ст. 113 КК), поряд з економічною основою держави, є також особа, її життя і здоров'я. Але оскільки автори при цьому не відрізняють головного об'єкта диверсії (економічна основа держави) від факультативного (життя, здоров'я, власність), то не-зрозуміло, чому це діяння не кваліфікується і за статтями про відповідальність за посягання на особу та власність. Виділення факультативного (додаткового) об'єкта має важливе значення тому, що він не є обов'язковою ознакою конкретного складу злочину і не завжди його називають серед кваліфікуючих обставин злочину. Але безперечно, що заподіяння злочинної шкоди поряд з головним об'єктом ще й додатковому (факультативному) значно підвищує суспільну небезпечність діяння. Цю обставину має враховувати суд, призначаючи покарання.
Оскільки факультативний безпосередній об'єкт посягання не є обов'язковою ознакою складу злочину і не завжди впливає на кваліфікацію діяння, хоч значною мірою підвищує суспільну небезпечність посягання і тяжкість заподіяної злочином шкоди, то було б доцільно завжди вказувати факультативний об'єкт як одну з кваліфікуючих ознак складу злочину.
Таким чином, вчинення діяння має головний безпосередній об'єкт посягання, додатковий і факультативний.
Одночасне заподіяння злочином суспільне небезпечної шкоди кільком безпосереднім об'єктам називається конкуренцією безпосередніх об'єктів кримінально-правової охорони.1
Конкуренція безпосередніх об'єктів виникає при вчиненні розбою (статті 187 КК), при викраденні, вчиненому посадовою особою зі зловживанням нею своїми посадовими повноваженнями (ст. 191 КК), при вбивстві, поєднаному із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК), порушенні правил охорони праці (ст. 271 КК), завідомо
Коржанский Н. И. Объект посягательства и квалификация преступлений.- С. 90-91.
77
неправдивому повідомленні про вчинення злочину (ст. 383 КК), порушенні правил безпеки руху (ст. 286 КК) та багатьох інших злочинах. Оскільки в таких випадках кожен з конкуруючих безпосередніх об'єктів є самостійним об'єктом кримінально-правової охорони, то для кваліфікації діяння важливо враховувати всі особливості цих об'єктів і заподіювану їм шкоду.
Конкуренція об'єктів значно ускладнює кваліфікацію злочинів і призводить до помилок. Немає єдності у кваліфікації таких злочинів і в судовій практиці. Зокрема, по-різному кваліфікуються: дії матеріально відповідальних осіб по приховуванню нестач, допущених ними внаслідок недбалості, за статтями 364 і 366 КК,1 хоч матеріально відповідальні особи (продавці, касири, їздові, водії, комірники та ін.) не є посадовими особами, а тому вони не можуть відповідати за ст. 364 КК; заподіяння смерті потерпілому з необережності при розбої кваліфікується за сукупністю злочинів (статті 187 і 119 КК), а заподіяння смерті потерпілому з необережності при вимаганні чужого майна (ст. 189 КК) кваліфікується як один злочин.2
Такі розбіжності у кваліфікації злочинів при конкуренції безпосередніх об'єктів посягання вимагають ретельного дослідження проблеми і вироблення правил кваліфікації злочинів при конкуренції об'єктів. Конкуренція безпосередніх об'єктів зумовлюється складністю суспільного життя. Всезагальна поєднаність явищ реальної дійсності призводить до того, що злочини у багатьох випадках заподіюють шкоду кільком суміжним суспільним відносинам. Встановлюючи кримінальну відповідальність за певні злочини, законодавець враховує цю особливість злочинного заподіяння шкоди.
Конструкція складу злочину, віднесення його до конкретної глави в системі законодавства проводиться з
П. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства в справах про розкрадання продовольчих товарів, їх втрату і псування в системі державної торгівлі та споживчої кооперації» від 24 червня 1983 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 157.
П. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» // Там само- С. 202-203.
78
урахуванням злочинної шкоди, заподіюваної злочином усім безпосереднім об'єктам. Але вирішальним при цьому є головний безпосередній об'єкт, тобто той з усіх, заради охорони якого створено відповідну кримінально-правову норму і заподіяння шкоди якому є сутністю даного злочину. При цьому заподіяння шкоди додатковому, другорядному об'єктові відсувається на друге місце, але враховується законодавцем.
Крім того, треба зазначити, що шкода цьому додатковому об'єктові в одних випадках заподіюється, а в інших - ні. Наприклад, при посяганні на життя державного діяча (ст. 112КК), тероризуванні засуджених (ст. 392 КК), розбійному нападі (ст. 187 КК), порушенні правил безпеки руху (ст. 286 КК) та деяких інших злочинах, поряд з головними об'єктами, неминуче заподіюється і шкода особі. Але оскільки особа як об'єкт кримінально-правової охорони при вчиненні таких злочинів є лише додатковим об'єктом, то названі злочини не є посяганнями на особу, і тому вони віднесені законодавцем до глав про злочини проти інших суспільних відносин. За загальним правилом, додатковий безпосередній об'єкт посягання при вчиненні таких злочинів з точки зору громадських інтересів є менш суспільно цінним порівняно з головним об'єктом. Так, державна влада (головний об'єкт) є більш суспільно цінним благом порівняно з особою (додатковий об'єкт) при посяганні на життя державного діяча (ст. 112 КК).
У деяких випадках більш цінним є додатковий об'єкт. Життя людини (додатковий об'єкт) є більшою цінністю порівняно з безпечними умовами праці (ст. 271 КК) чи безпекою руху транспортних засобів (ст. 286 КК), оскільки ці умови і безпека охороняються не заради самих себе, а для охорони, у першу чергу, життя та здоров'я людей.
Виділення з кількох конкуруючих безпосередніх об'єктів злочину головного, додаткового і факультативного значно полегшує проблему кваліфікації діяння, але повністю її не вирішує. Для цього ще необхідно з'ясувати ролі додаткового і факультативного об'єктів у механізмі вчинення злочину. До того ж виявляється, що
Коржанский Н. И, Объект и предмет уголовно-правовой охраны.- С. 79-83.
79
у багатьох випадках заподіяння шкоди додатковому об'єктові є способом, складовою частиною заподіяння шкоди головному. Іноді шкода головному об'єктові може бути заподіяна лише способом заподіяння шкоди додатковому. Наприклад, викрадення чужого майна посадовою особою (ст. 191 КК) не може бути вчинене інакше, як тільки способом використання цією особою своїх посадових повноважень на шкоду державним інтересам або інтересам окремих громадян (ст. 364 КК). Протиправне заволодіння чужим майном хоч би й посадовою особою, але без використання нею своїх службових повноважень утворює вже інший злочин.1 Так само і розбійний напад інакше не може бути вчинений, як тільки способом застосування насильства або погрози застосувати насильство, небезпечного для життя чи здоров'я власника, володільця майна або його охоронця. Неможливе також неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК) без наклепу.
Таким чином, оскільки заподіяння шкоди додатковому об'єктові є способом, невід'ємною складовою частиною заподіяння шкоди головному об'єктові і інакше цю шкоду не можна йому заподіяти, то з цього можна зробити висновок, що склади таких злочинів охоплюють заподіяння шкоди і додатковому об'єктові. Отже, подібні діяння належить кваліфікувати лише за тією статтею кримінального закону, яка передбачає відповідальність за посягання на головний об'єкт. Протилежне рішення призвело б до висновку, що при посяганні на життя державного діяча, наприклад, діяння належить кваліфікувати за сукупністю злочинів за ст. 112 та п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, а викрадення чужого майна посадовою особою способом зловживання своїми повноваженнями - за сукупністю статей 191 і 364 КК. Але це була б штучна і невиправдана сукупність, оскільки сутність посягання в цих злочинах визначається спрямованістю на один об'єкт.
Ті злочини, при вчиненні яких заподіяння шкоди додатковому об'єктові не є способом, складовою частиною
П. З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства в справах про розкрадання продовольчих товарів, їх втрату і псування в системі державної торгівлі та споживчої кооперації» від 24 червня 1983 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 156.
80
заподіяння шкоди головному об'єктові, при вчиненні яких шкода додатковому об'єктові заподіюється не завжди, утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються за відповідними статтями за сукупністю. Характерним прикладом цього є хуліганство, яке водночас заподіює шкоду кільком безпосереднім об'єктам: громадському порядку, здоров'ю, честі, гідності громадян (потерпілих), а також відносинам власності. При цьому деяким з цих об'єктів хуліганство заподіює шкоду неминуче, завжди (громадському спокою, честі, гідності). Власне, порушення громадського порядку тільки й можливе способом грубого нехтування нормами поведінки, чемності і моралі, що неминуче призводить до приниження, плюндрування гідності, честі оточуючих хулігана осіб, в чому і виявляється неповага до суспільства. З цього випливає висновок, що заподіяння шкоди честі, гідності потерпілих є способом хуліганського діяння, а тому воно повністю охоплюється складом хуліганства. Щодо заподіяння шкоди здоров'ю чи майнової шкоди, то заподіяння такої шкоди не є способом чи складовою частиною хуліганських дій, способом порушення громадського порядку. Тому хуліганство, поєднане із заподіянням шкоди здоров'ю чи майнової шкоди, належить кваліфікувати за сукупністю відповідних статей КК.1 Взагалі треба зазначити, що зведення мотиву злочину (хуліганства) до складу злочину є суттєвою логічною і юридичною помилкою, оскільки щоразу виникає штучно створена проблема - як кваліфікувати діяння і його мотив.2
Таким же чином кваліфікується розбійний напад, поєднаний із вбивством потерпілого, вбивство, поєднане із зґвалтуванням та інші подібні діяння. При цьому треба мати на увазі, що розбійний напад завжди охоплює заподіяння потерпілому будь-яких тілесних ушкоджень, тобто завжди охоплює заподіяння шкоди здоров'ю, оскільки без заподіяння шкоди здоров'ю (чи погрози заподіяти таку шкоду) немає розбою. У ч. 4 ст. 187 КК йдеться про заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Але заподіяння смерті потерпілому складом розбою не
Галъченко Ф., Матышевский П., Яценко С. Квалификация хулиганства // Сов. юстиция.- 1972.- № 13.- С. 8-9.
Коржанский Н. И. Объект посягательства и квалификация преступлений.- С. 41-44.
81
охоплюється. В таких випадках вчинене утворює сукупність злочинів.' Обґрунтування такої кваліфікації є в законі. У диспозиції ст. 187 КК вказується на насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погрозу застосувати до неї таке насильство, а також на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Заподіяння смерті потерпілому ст. 187 КК не передбачає. Отже, розбійний напад завжди поєднаний з посяганням на здоров'я потерпілого. Заподіяння смерті при розбійному нападі не є обов'язковою ознакою злочину. Не можна погодитися з тим, що розбійний напад охоплює також заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть з необережності, тобто злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК. Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України про кваліфікацію розбійного нападу, поєднаного із заподіянням смерті потерпілому, у всіх випадках за сукупністю злочинів є обгрунтованими.2
Отже, розбійний напад як діяння, що ніяк не пов'язане із заподіянням смерті потерпілому, ні в яких випадках не охоплює заподіяння смерті потерпілому, а тому таке діяння завжди кваліфікують за сукупністю злочинів: ч. 4 ст. 187 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, або за ч. 4 ст. 187 і ч. 2 ст. 121 КК, або за ч. 4 ст. 187 і ст. 119 КК.
Все викладене можна узагальнити у вигляді такого правила кваліфікації злочинів при конкуренції безпосередніх об'єктів: діяння, при вчиненні якого заподіяння шкоди додатковому безпосередньому об'єктові посягання є способом, невід'ємною складовою частиною заподіяння шкоди головному об'єктові, кваліфікується як один злочин; діяння, при вчиненні якого шкода додатковому безпосередньому об'єктові заподіюється факультативно, кваліфікується за сукупністю злочинів.3
1 П. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 202-203.
г П. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 p.- Там само-С. 202-203.
3 Коржанский Н. И. Объект посягательства и квалификация преступлений.- С. 97; Його ж. Объект и предмет уголовно-правовой охраны.- С. 215-223.
82
Застосування цих правил у законотворчій і правоза-стосовній діяльності значно полегшить кваліфікацію злочинів як за їх сукупністю, так і при конкуренції безпосередніх об'єктів посягання. Якщо застосувати ці правила до кваліфікації, зокрема, вбивства, поєднаного із зґвалтуванням, заподіяння шкоди здоров'ю і залишення у небезпеці, заподіяння шкоди здоров'ю представникові влади під час опору чи насильства над ним, то це дасть можливість ґрунтовно і без помилок кваліфікувати такі діяння: в одних випадках як один злочин, в інших - за сукупністю злочинів.
Так, умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням, завжди утворює сукупність злочинів. Така кваліфікація ґрунтується на тому, що конкуруючі об'єкти (життя і статева свобода чи статева недоторканість) не перебувають у такому тісному зв'язку, який є, зокрема, при розбої, бандитизмі чи хуліганстві. Ні вбивство не є способом зґвалтування, ні зґвалтування не є складовою частиною вбивства. Цей злочин заподіює шкоду двом об'єктам, але кожному окремо, тому і кваліфікувати ці злочини треба окремо. Жодне з цих діянь не є способом вчинення іншого, тому вони не охоплюють одне одного і кваліфікація вчиненого лише за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК буде неповною, необгрунтованою і тому неправильною.
Конкуренція безпосередніх об'єктів злочину виникає також при посяганнях на честь, гідність, життя і здоров'я представників влади, працівників правоохоронних органів і військовослужбовців, при хуліганстві та деяких інших злочинах. Вибір головного безпосереднього об'єкта посягання для правильної кваліфікації забезпечується і в цих випадках за тими самими правилами, що їх було розглянуто вище.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність працівників правоохоронних органів» від 26 червня 1992 р. (п. 8) роз'яснюється, що заподіяння легких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень, побоїв потерпілим - представникам влади, працівникам правоохоронних органів чи військовослужбовцям - охоплюється диспозицією ст. 342 КК і кваліфікується як один злочин, а заподіяння їм середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження при опорі утворює сукупність
83
злочинів і кваліфікується за ч. 2 ст. 342 та ч. 2 чи З ст. 350 КК.1 Заподіяння шкоди здоров'ю при цьому є способом вчинення іншого, більш тяжкого злочину. Якщо ж заподіяння шкоди одному об'єктові є способом заподіяння шкоди іншому, головному об'єктові посягання, то діяння утворює один злочин. Так само як один злочин кваліфікується посягання на життя працівника правоохоронних органів або члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їхньою діяльністю по охороні громадського порядку (ст. 348 КК), поєднане із заподіянням їм побоїв, тілесних ушкоджень чи застосуванням до них іншого насильства.
Рівним чином і хуліганські дії, що супроводжувалися погрозою вбивством, заподіянням побоїв, тілесних ушкоджень (за винятком умисних тяжких тілесних ушкоджень) чи пошкодженням державного і колективного майна або приватного майна громадян без обтяжуючих обставин, також кваліфікуються як один злочин тільки за відповідною частиною ст. 296 КК. Вчинення поряд з хуліганством більш тяжких злочинів, передбачених ст. 121, частиною 2 ст. 194 КК кваліфікується за сукупністю злочинів.2
У названих постановах Пленуму Верховного Суду України вказується і на обґрунтування такої кваліфікації -у цих випадках посягання на здоров'я особи є способом заподіяння шкоди більш цінному об'єктові посягання, способом вчинення більш тяжкого злочину.3 При цьому заподіювана додатковому об'єктові шкода (здоров'ю, життю, честі, гідності, власності) не залишається поза увагою законодавця, її враховують при визначенні тяжкості вчиненого злочину у санкції кримінально-правової норми. Необхідно взяти до уваги й те, що у ч. З ст. 296 КК йдеться про хуліганство, поєднане з опором представникові влади чи представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, без
1 Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 267-268.
2 П. 14 постанови Пленуму Верховного суду України від 28 червня 1991 р. «Про судову практику про хуліганство».- Там само.- С. 284.
3 П. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 p.- Там само.- С. 282.
84
застосування насильства. Тобто у ч. З ст. 296 КК встановлено кримінальну відповідальність за опір без насильства представникам влади чи громадськості. А тому застосування до цих осіб опору, поєднаного з насильством, не охоплюється нормою ч. З ст. 296 КК, вона не передбачає відповідальності за посягання такої тяжкості. Отже, такий злочин утворює сукупність посягань і повинен кваліфікуватися за ч. З чи ч. 4 ст. 296 КК та статтями, які передбачають відповідальність за таке насильство (ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ст. 346 КК).
Треба зазначити, що (як уже було наведено) не у всіх випадках конкуренція безпосередніх об'єктів кримінально-правової охорони отримує необхідну і обгрунтовану кваліфікацію. Іноді при конкуренції об'єктів діяння кваліфікується як один злочин (ст. 112 і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, ст. 189 і ст. 119 КК), а в інших випадках - як сукупність злочинів (ст. 348 і п. 8 ч. 2 ст. 115, ст. 187 і ст. 119 КК) та деякі інші. Різна кваліфікація злочинів при конкуренції безпосередніх об'єктів посягання створює штучні труднощі її вирішення, оскільки майже стосовно кожного її виникнення кваліфікація може бути різною: в одних випадках діяння кваліфікується як один злочин (ст. 122, 125, 126 і ч. З ст. 296; ст. 122, 125, 126 і ч. 2 ст. 365 КК), а в інших - як сукупність злочинів (ст. 121 і ч. З чи ч. 4 ст. 296; ст. 121 і ч. 2 ст. 365, ч. 1 і ч. З ст. 152 КК).
Вирішення цієї практично важливої проблеми можливе лише засобом вироблення і застосування єдиних загальних правил кваліфікації злочинів при конкуренції безпосередніх об'єктів посягання. Лише використання таких правил може покласти край безплідним суперечкам про охоплення одних злочинів іншими і зменшенню кількості помилок, що трапляються при кваліфікації злочинів. Зрозумілим повинно бути і те, що і у право-творчій діяльності необхідно керуватися цими ж правилами.
При конструюванні окремих кримінально-правових норм необхідно зважати на можливу конкуренцію безпосередніх об'єктів посягання. І якщо з'ясується, що заподіяння шкоди додатковому об'єктові є неминучим, якщо він є складовою, невід'ємною частиною посягання на головний об'єкт, то в таких випадках норма про відповідальність за посягання на головний об'єкт має враховувати заподіяння шкоди і додатковому об'єктові.
85
Якщо при цьому різна тяжкість шкоди додатковому об'єктові має різне кримінально-правове значення, то така норма повинна містити в собі і заподіяння шкоди додатковому об'єктові будь-якої тяжкості, включаючи і найтяжчу, як це передбачають норми про відповідальність за бандитизм, порушення правил охорони праці та інші злочини.
Дехто з дослідників виділяє як окремий вид конкуренції конкуренцію цілого і частини.1 Академік В. М. Кудрявцев запропонував правило вирішення цього виду конкуренції: з двох (кількох) норм має застосовуватися та норма, яка повніше охоплює всі фактичні ознаки вчиненого діяння.2
Конкуренцією частини і цілого називають відповідність деяких ознак одного складу злочину (частина) ознакам іншого складу злочину (ціле). При цьому виділяють деяку спільність ознак усіх елементів одного та другого складів злочину з ознаками іншого (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони).
По-перше, наявність деяких спільних ознак у різних складах злочинів нічого нового не викриває і практично нічого не дає.
По-друге, при уважному аналізі конкуренції частини і цілого легко переконатися, що вона є іншою назвою конкуренції безпосередніх об'єктів кримінально-правової охорони. Різні посягання на об'єкти, які конкурують між собою, мають деякі різні ознаки об'єктивної і суб'єктивної сторони злочину. Але сутність явища від цього не змінюється. В. М. Кудрявцев називає конкуруючими норми статей 119 і 271 КК як приклад конкуренції частини (ст. 119КК) і цілого (ст. 271 КК), оскільки стаття 271 КК має більш широкі ознаки об'єкта посягання (безпечні умови праці і життя потерпілого), то очевидно, що в цьому випадку ми маємо конкуренцію безпосередніх об'єктів кримінально-правової охорони.
Ще очевидніше це у випадках, коли конкуренцією частини і цілого називають вчинення діяння, при якому одне з них є способом вчинення іншого. Для вирішення
Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений.- С. 258-270; Тарарухин С. А. Квалификация преступлений.-С. 52-55.
2 Кудрявцев В. Н. Вказана праця.- С. 259.
86
цієї конкуренції пропонується правило: у тих випадках, коли норма, що передбачає відповідальність за спосіб вчинення злочину, конкурує з нормою, що передбачає відповідальність за весь злочин у цілому, повинна застосовуватись остання.1 За своєю сутністю це те саме правило, яке ми запропонували для вирішення конкуренції безпосередніх об'єктів, але викладене іншими словами.
З'ясовується також, що не всі елементи складу злочину можуть конкурувати як частина з цілим. Неможлива, зокрема, конкуренція між формами вини, оскільки якщо особа «допускає» настання злочинних наслідків, то вона не може їх «не бажати», тобто одні види вини виключать інші. Конкурувати можуть мотиви вчинення злочину, але вони у багатьох випадках вирішального значення для кваліфікації діяння не мають. Взагалі конкуренція частини і цілого окремого ні теоретичного, ні практичного значення не має.
Окремим видом конкуренції є конкуренція простих і кваліфікованих складів злочину. Така конкуренція виникає між різними видами одного й того самого злочину, які відрізняються між собою деякими об'єктивними ознаками - додатковими діями (наприклад, вчинення певного злочину повторно), способом вчинення злочину (наприклад, відкрито - стаття 186 КК на відміну від таємного способу - стаття 185 КК) або більш тяжкими наслідками (ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 134, ч. 2ст. 135, ч. 2 ст. 248, ч. 2 ст. 249, ч. 2 ст. 364 та ч. З ст. 286 КК). До цього виду конкуренції належить і конкуренція різних кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за різні види одного й того ж злочину, один з яких передбачає пом'якшуючі відповідальність обставини, а інший - ще більш пом'якшуючі (зокрема, ст. 116 КК передбачає пом'якшуючі обставини умисного вбивства, а ст. 118 КК - ще більш пом'якшуючі обставини). Таке співвідношення пом'якшуючих відповідальність обставин має вирішальне значення для кваліфікації злочинів. При конкуренції пом'якшуючих і ще більш пом'якшуючих відповідальність обставин перевагу (пріоритет) мають більш пом'якшуючі відповідальність
Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений.-С. 263.
87
обставини. Але конкурують між собою не тільки норми з пом'якшуючими обставинами, конкурують також пом'якшуючі і обтяжуючі відповідальність обставини вчинення злочину. При конкуренції обтяжуючих та пом'якшуючих відповідальність обставин діяння кваліфікується за нормою, що передбачає пом'якшуючі обставини, які мають перевагу над обставинами, що обтяжують відповідальність. Так, при вчиненні умисного вбивства з особливою жорстокістю вагітної жінки (обтяжуючі обставини - пункти 2, 4 ч. 2 ст. 115 КК) особою, яка перебувала у стані фізіологічного афекту (пом'якшуюча обставина - ст. 116 КК), вчинене кваліфікується лише за ст. 116КК. За наявності пом'якшуючих та ще більш пом'якшуючих обставин перевага віддається останнім. Тому вбивство, вчинене у стані фізіологічного афекту (пом'якшуюча обставина - ст. 116 КК) з мотиву захисту, але з перевищенням меж необхідної оборони (ще більш пом'якшуюча обставина - ст. 118КК), кваліфікується лише за ст. 118 КК.
Принцип переваги пом'якшуючих відповідальність обставин має важливе практичне значення. Він дає можливість вишикувати однорідні кримінально-правові норми у певній послідовності і сформулювати загальне правило кваліфікації злочинів, передбачених ними. Усі норми, які передбачають відповідальність за вбивство, можуть утворити таку послідовність: статті 115, 117, 116, 118 КК; норми про відповідальність посадових осіб можуть утворити таку послідовність: статті 364, 366, 368, 271, 287 КК. Можна сформулювати загальне правило кваліфікації таких злочинів: при конкуренції поряд розташованих норм діяння кваліфікується за останньою з двох конкуруючих.
Однак це правило можна використовувати лише за умови, що конкуруючі норми мають спільні ознаки складу злочину. Якщо таких спільних ознак немає, то такі норми не можуть утворювати конкуренції. Відсутність деяких ознак того чи іншого складу злочину не
1 Коржанський М. Й. Про принципи уголовного права України // Право України.- 1995.- № П.- С. 71; П. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільне небезпечних посягань» від 28 червня 1991 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 89.
88
може утворювати конкуренції, наприклад відсутність ознак суб'єкта у посадових злочинах. Судова колегія Верховного Суду у справі К., засудженого за ч. 2 ст. 271 КК, вказала, що згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах, пов'язаних з порушеннями правил охорони праці» від 10 жовтня 1982р. відповідальність посадової особи за ст. 271 КК може настати лише при нещасних випадках з особами, які мають постійний чи тимчасовий зв'язок з даним підприємством - з тими, хто безпосередньо на ньому працює, прибув у відрядження, на практику або стажування, та іншими особами, діяльність яких пов'язана з цим виробництвом. Заподіяння шкоди іншим потерпілим не є порушенням правил безпеки праці, а тому таке діяння не має ознак злочину, передбаченого ст. 271 КК. На цій підставі судова колегія Верховного Суду України перекваліфікувала дії К. з ч. 2 ст. 271 на ст. 366 КК.1
Конкурують між собою і різні склади одного і того ж злочину. Наприклад, різні частини однієї і тієї ж статті про відповідальність за розкрадання чужого майна (частини 1, 2, 3 і 4 статей 185, 186 КК, частини 1, 2 і 3 і 4 статей 187-190 КК), про відповідальність за хуліганство (частини 1, 2 і 3 і 4 ст. 296 КК), за одержання хабара (частини 1, 2 і 3 ст. 368 КК) та ін. Така конкуренція є конкуренцією між простим (головним) складом злочину і кваліфікованим. У цій конкуренції частини перші названих статей є простими, а частини 2, 3 і 4 є кваліфікованими складами злочину, виділеними законодавцем за певними додатковими ознаками (повторністю, вчинення злочину групою осіб, заподіяння злочином тяжкої шкоди і т. ін.).
Оскільки у виділенні кваліфікованих складів злочину відбивається воля законодавця, то кваліфіковані склади злочинів мають перевагу (пріоритет) над простим складом. Така конкуренція вирішується кваліфікацією злочину за статтею, що передбачає кваліфікований склад злочину. Пленум Верховного Суду України в постанові
Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 27 лю-зго 1986 р. у справі К. // Практика...- С. 162.
Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений- С. 253
89
«Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. (п. 23) роз'яснив, що у випадку вчинення винною особою кількох злочинів, передбачених різними частинами статей 185-189 КК, її дії, якщо немає інших кваліфікуючих ознак, належить кваліфікувати за ч. 2 тієї чи іншої статті. Додатково кваліфікувати перший злочин ще й за ч. 1 даної статті непотрібно. В разі вчинення особою кількох посягань на власність різними способами (таємно, відкрито, із застосуванням обману чи нападом на потерпілого) перший злочин (якщо немає інших кваліфікуючих ознак) слід кваліфікувати за ч. 1 відповідної статті, а інші, вчинені повторно,- за ч. 2 відповідних статей КК.1 Тобто Пленум Верховного Суду ґрунтовно обмежує конкуренцію простих і кваліфікованих складів злочину рамками лише однієї статті закону, що передбачає відповідальність за один вид посягання. Не можуть конкурувати між собою склади злочинів, які мають суттєві відмінності за ознаками об'єктивної сторони, наприклад крадіжка і розбій.
Ці загальні положення кваліфікації різних частин однієї й тієї ж статті стосуються і кваліфікації багатьох інших злочинів: одержання хабара - ст. 368 КК, хуліганства - ст. 296 КК, порушення правил безпеки руху -ст. 286 КК та деяких інших.
Виняток Пленум Верховного Суду України зробив лише для кваліфікації зґвалтування, передбаченого різними частинами ст. 152 КК.2 У постанові від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» Пленум Верховного Суду вказав, що при вчиненні двох і більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті в цьому злочині, а в іншому - закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів. Рівним чином і зґвалтування потерпілої без обтяжуючих ознак цього злочину, а потім повторне зґвалтування за наявністю
1 Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 207-208.
2 П. 12 постанови Пленум Верховного Суду України «Про су дову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочи ни» від 27 березня 1992 р. // Там само.- С. 183-184.
90
ознак ч. З чи ч. 4 ст. 152 КК кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152 КК та відповідно ч. З чи ч. 4ст. 152КК.1
Взагалі конкуренція різних частин однієї й тієї ж статті вирішується за правилом: норма, що передбачає відповідальність за більш тяжкий кваліфікований вид злочину, охоплює менш тяжкий. Зокрема розкрадання державного чи колективного майна (статті 185-191 КК), вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 185 і ч. 2 ст. 186 КК) з проникненням у приміщення чи інше сховище (ч. З ст. 185 і ч. З ст. 186 КК), кваліфікується лише за ч. З ст. 185 чи ч. З ст. 186 КК, але за вину ставляться всі обтяжуючі обставини, передбачені частинами другими і третіми цих статей.
Таким чином, маємо три види конкуренції кримінально-правових норм і правила їх вирішення:
конкуренція загальної і спеціальної норм, що вирі шується застосуванням правила: при конкуренції за гальної і спеціальної норм діяння кваліфікується лише за спеціальною нормою;
конкуренція безпосередніх об'єктів кримінально- правових норм, яка вирішується застосуванням правил: діяння, при вчиненні якого заподіяння шкоди додат ковому безпосередньому об'єктові посягання е спосо бом, невід'ємною складовою частиною заподіяння шкоди головному об'єктові, кваліфікується як один злочин за нормою, що передбачає посягання на голов ний об'єкт; діяння, при вчиненні якого шкода додат ковому безпосередньому об'єктові заподіюється фа культативно, кваліфікується за сукупністю злочинів;
конкуренція простих і кваліфікованих складів зло чину, що вирішується застосуванням правила: норма, що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, охоплює менш тяжкий спосіб вчинення цього злочину; кваліфікований склад злочину має перевагу (пріоритет) над простим складом злочину; норма з пом'якшуючими відповідальність обставинами - над загальною нормою.
П. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах про зґвалтування та Інші статеві злочини» // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 183-184.
91
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "4. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ КОНКУРЕНЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ"
  1. 1. ПОНЯТТЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ
    придатним для практики. У подальшому найбільший внесок у розвиток теорії кваліфікації злочинів зробив академік В. М. Кудрявцев. Кваліфікація злочинів, на думку В. М. Кудрявцева, є встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом. На відміну від професора О. А. Герцензона академік В. М. Кудрявцев
  2. 2. КВАЛІФІКАЦІЯ ПОВТОРНИХ ЗЛОЧИНІВ
    притягнута до відповідальності за попередній (перший) злочин. У широкому розумінні повторність означає повторення чого-небудь (вислову, вчинку), зробити щось знову, ще раз те саме, вдруге.1 Практичне значення поняття повторності злочинів полягає в тому, що в одних кримінально-правових нормах одиничний злочин (вчинок) не відрізняється від зло-чину-діяльності,2 а в інших закон значно посилює
  3. 3. КВАЛІФІКАЦІЯ СУКУПНОСТІ ЗЛОЧИНІВ
    притягалася до кри мінальної відповідальності і не була за них покараною. Зазначені у ст. 33 КК України ознаки сукупності злочинів мають значення і для кваліфікації злочинів, які утворюють сукупність. При цьому треба мати на увазі, що кваліфікація злочину проводиться (здійснюється) не за статтею кримінального закону, а за кримінально-правовою нормою, оскільки переважна більшість статей чинного
  4. 11.4. Рецидив злочинів
    при так званому фактичному його прояві, тобто при відсутності судимості за попередній злочин, бо це є проявом фактичної повторності або сукупності злочинів. Рецидив можливий тільки протягом строку наявності у особи правового статусу судимості за попередній (попередні) злочин. Закінчення стану судимості внаслідок її погашення або зняття означає, що людина вважається несудимою і при вчиненні нею
  5. 1.1. Кваліфікація вбивства
    при посяганні на життя іншої людини.1 Вбивство - один з найтяжчих злочинів. Воно позбавляє потерпілого найбільш цінного блага - життя. Наслідки вбивства безповоротні, заподіяну ним шкоду не можна ніяк відшкодувати. Крім того, вбивство заподіює надзвичайно тяжку шкоду не тільки потерпілому, а й його рідним і близьким. Це трагедія для всіх, хто знав потерпілого. Разом з тим невинне (casus) чи
  6. 1.6. Кваліфікація вбивства при перевищенні меж необхідної оборони
    при цьому нападаючому без необхідності умисно заподіюється шкода - смерть (ч. З ст. 36 КК). Якщо нападаючому шкоду заподіяно з необережності (навіть смерть), то це не є перевищенням меж необхідної оборони. Перевищення меж необхідної оборони може статися лише під час оборони, коли винний перебував у стані необхідної оборони і діяв з мотиву захисту. В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про
  7. 7. КВАЛІФІКАЦІЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗЛОЧИНІВ
    природних ресурсів. У чинному Кримінальному кодексі України господарські злочини виділені у розділі VII (ст. ст. 199-235 КК). На систему господарювання посягають і деякі інші злочини, Що віднесені до інших розділів КК, наприклад, порушення законодавства про захист рослин (ст. 247 КК), безгос-подарське використання земель (ст. 254 КК) та деякі інші. За багатьма ознаками господарські злочини
  8. 11.16. Порушення чинних на транспорті правил
    причинило людські жертви або :І наслідки, передбачене ст. 291 КК, посягає на 443 суспільні відносини у сфері охорони порядку і безпеки руху на транспорті. Правильне визначення суб'єкта цього складу злочину має важливе значення для кваліфікації діяння. Так, С. засуджено за ст. 291 КК за те, що він, побачивши пішохода, який переходив дорогу, не знизив швидкість, не вжив заходів, щоб зупинити
  9. 17.2. Перевищення влади або посадових повноважень
    приватних осіб, які не є посадовими, кваліфікуються за наявності відповідних ознак як самоправство за ст. 356 КК України або як злочини проти особи чи власності. За своєю соціальною сутністю перевищення влади або посадових повноважень є самоправством посадової особи. П. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 березня 1973 р. «Про судову практику в справах про обман по-купців».- Збірник
  10. 17.3. Посадова недбалість
    примітки до ст. 364 КК України. Невиконання або неналежне виконання службових обов'язків іншими особами, які не є посадовими, якщо їх службовими діями була заподіяна істотна шкода, у передбачених законом випадках кваліфікуються як злочини проти особи або проти власності. Не кваліфікуються за ст. 367 КК України і випадки заподіяння потерпілим істотної шкоди внаслідок невиконання або неналежного
  11. Бібліографія
    при некорыстных насильственных посягательствах // Сов. юстиция.-1970.-№6. Борзенков Г. Н. Ответственность за мошенничество. (Во просы квалификации).- М., 1971.- 168 с. Борисов В. И. Уголовная ответственность за нарушение пра вил при производстве строительных работ.- Харьков, 1977.- 92 с. Бородин С. В. Квалификация убийства по действующему законодательству.- М., 1966.- 252 с. Бородин С. В.
  12. ЗМІСТ
    при конкуренції кримінально-пра вових норм 69 Кваліфікація групових злочинів 92 Кваліфікація злочинів при помилках злочинця 105 ЧАСТИНА ДРУГА 114 J. Кваліфікація злочинів проти особи 114 Кваліфікація злочинів проти здоров'я 154 Кваліфікація злочинів проти волі, честі та гідності особи 185 Кваліфікація статевих злочинів 190 Кваліфікація злочинів проти конституційних прав гро мадян 208
  13. 2.5. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність
    призначення, в точному зрозумінні волі законодавця, вираженої в законі, в поясненні термінів і понять, які у ньому вжиті. Треба підкреслити, що однією з основних складових частин високої кваліфікації юриста є його вміння точно тлумачити закон. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність дає можливість встановити його відношення до конкретного злочинного діяння і правильно його
  14. 5.4. Потерпілий від злочину
    притаманний і кримінальному праву. Він покликаний сприяти такій побудові певних кримінально- правових норм і практиці їх застосування, які б, по-перше, повною мірою забезпечували охорону прав потерпілого із врахуванням всіх особливостей його особистості, а, по-друге, всебічно враховували особу й негативні аспекти поведінки потерпілого перед вчиненням злочину і під час його вчинення. Це повинно