НА ГОЛОВНУ

Аграрне право Росії || Адвокатура || Адміністративне право Росії || Адміністративне право України || Цивільне право Росії || Цивільне право України || Закордонне право || Інформаційне право || Історія політичних і правових вчень || Конституційне право зарубіжних країн || Конституційне право Росії || Конституційне право України || Криміналістика || Кримінологія || Міжнародне право. Європейське право || Муніципальне право || Навчання юристів || Правоохоронна діяльність || Сімейне право Росії || Судова психіатрія || Теорія та історія держави і права || Трудове право Росії || Кримінальне право Росії || Кримінальне право України || Кримінальний процес Росії || Фінансове право Росії || Господарське право || Екологічне право Росії
ГоловнаКримінальне право УкраїниКваліфікація злочинів → 
« Попередня Наступна »
Коржанський М. И.. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге-К.: Атіка, 2002,-640с., 2002 - перейти к содержанию учебника

6. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ ПОМИЛКАХ ЗЛОЧИНЦЯ



Помилкою злочинця у кримінальному праві називається спотворена, неправильна уява особи, що вчинює злочин, про юридичну сутність і караність вчинюваного нею діяння.
При вчиненні злочину особа може помилятися щодо багатьох ознак вчинюваного нею діяння:
легальності чи забороненості законом учинюваного діяння;
міри покарання за вчинений злочин;
кваліфікації вчиненого діяння за відповідною стат тею кримінального закону;
потерпілого - жертви злочину;
спрямованості посягання на певний об'єкт кримі нально-правової охорони;
властивостей предмета злочину;
характеру і розміру заподіяної злочином шкоди.
Усі ці помилки злочинця мають різне юридичне значення для визначення підстав кримінальної відповідальності, кваліфікації злочину і призначення міри покарання.
Хоча і рідко, але в практиці застосування кримінального законодавства виникає питання - знала чи не знала особа, яку притягують до кримінальної відповідальності, про протиправність вчиненого нею діяння, про його забороненість кримінальним законом? Такі питання постають нечасто тому, що всі правові системи сучасності додержуються правила, згідно з яким незнання закону не звільняє порушника закону від відповідальності. Тобто Існує презумпція знання закону всіма громадянами, іноземцями, що перебувають на території держави, та особами без громадянства.
Частина 2 ст. 68 Конституції України закріпила правило - незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
105
Але презумпція знання закону всіма, на кого поширюється його дія, не абсолютна. За деяких виняткових обставин (тяжка хвороба, закордонне відрядження, стихійні лиха, які виключали можливість ознайомитися з текстом закону) особа може бути звільнена від відповідальності за порушення закону, якщо вона не знала про заборону вчинення певного діяння.
Згідно з ч. З ст. 68 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Отже, як правило, помилка щодо легальності чи забороненості діяння не впливає на відповідальність, кваліфікацію злочину і призначення покарання. Але кожна особа може доводити, що у неї не було можливості ознайомитися з законом, який вона порушила. За доведеності таких обставин вона звільняється від відповідальності.
Помилка злочинця щодо кваліфікації його діяння за тією чи іншою нормою кримінального закону чи щодо міри покарання за вчинене діяння ніякого практичного значення не має. Закон вимагає від громадянина знання забороненості певного діяння взагалі, а не конкретно. Для кримінальної відповідальності має значення знання взагалі про забороненість викрадення чужого майна і зовсім не має значення, якою кримінально-правовою нормою передбачається відповідальність за конкретно вчинене викрадення.
Найбільше практичне значення для кваліфікації злочинів має помилка в об'єкті і предметі посягання. При вчиненні злочину іноді виникає помилка злочинця в об'єкті і предметі посягання, внаслідок чого діяння незалежно від волі винного спрямовується на інший об'єкт кримінально-правової охорони чи на інший предмет злочину. Спотворена уява суб'єкта щодо справжньої спрямованості його діяння відома в кримінальному праві як «помилка в об'єкті». Але уважний аналіз слідчо-судової практики свідчить, що помилка в об'єкті у багатьох випадках є помилкою в предметі посягання і що ці два різновиди помилок мають різне кримінально-правове значення.
Помилка в об'єкті кримінальне-правової охорони трапляється тоді, коли винна особа вчинює посягання не на ті суспільні відносини, які охоплювалися її умислом, і незалежно від її волі заподіює шкоду у сфері інших
106
суспільних відносин. Причому помилка в об'єкті посягання можлива лише щодо родового, видового чи безпосереднього об'єктів. На рівні загального об'єкта помилка неможлива, оскільки будь-який злочин посягає на суспільні відносини, тобто загальний об'єкт завжди один і той же а тому помилитися в ньому неможливо. Помилка у родовому об'єкті посягання полягає у неправильній уяві винної особи щодо спрямованості вчинюваного нею діяння на певний об'єкт. Вважаючи, що його дії спрямовані на одні суспільні відносини, суб'єкт насправді посягає на суспільні відносини іншого роду. У слідчо-судовій практиці такі помилки трапляються при вчиненні посягань на власність, управління, особу та деяких інших злочинів. Наприклад, викрадаючи чуже майно, винний вважає, що вчинює браконьєрство, посягаючи на життя працівника правоохоронного органу чи військовослужбовця, він вважає, що вчинює злочин проти приватної особи, і т. ін.
Важливе практичне значення має помилка у родовому об'єкті посягання, оскільки вона впливає на кваліфікацію діяння. Оскільки у такому випадку об'єктові, на який суб'єкт, на його думку, посягає, насправді шкода не заподіюється, то таке посягання за суттю є лише замахом, невдалою спробою заподіяти певну суспільне небезпечну шкоду. Отже, сумлінна помилка особи винного щодо родового об'єкта посягання кваліфікується як замах на вчинення злочину. Немає підстав кваліфікувати таке діяння як закінчене посягання на гаданий об'єкт, бо у цій сфері суспільного життя шкоди не було заподіяно. Не можна таке діяння кваліфікувати і як посягання на той об'єкт, якому шкоду було фактично заподіяно, оскільки такі наслідки не охоплювалися умислом винної особи.
Вирішальним для кваліфікації злочину при помилці в родовому об'єкті є суб'єктивний намір особи і фактично заподіяна шкода. Якщо ці обставини у справі не з'ясовані чи встановлені неповно, то при кваліфікації злочину можна припуститися помилки.
Помиляючись, винна особа може замість викрадення
вчинити, наприклад, посягання на інтереси рибного чи
мисливського господарства або навпаки. Пленум Верхов-
юго Суду України в постанові «Про практику розгляду
судами справ про відповідальність за порушення законо-
107
давства про охорону природи» від 26 січня 1990 р. (п. 11) зазначив, що дії осіб, винних у незаконному вилові риби, добуванні водних тварин, що їх вирощують колгоспи, радгоспи, інші підприємства та організації у спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або заволо-діння рибою, водними тваринами, виловленими цими організаціями, або дикими тваринами і птахами, що перебувають у розплідниках і вольєрах, кваліфікуються як розкрадання чужого майна, за умови, що це їм було відомо. Якщо ж винна особа сумлінно помилялась, то її дії належить кваліфікувати за правилами помилки в об'єкті, тобто як замах на незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом за статтями 15 і 249 КК.
У деяких випадках обстановка вчинення злочину і особливості викраденого майна не дають підстав для висновку про його належність. За таких обставин винна особа рівною мірою допускає, що майно належить державній організації чи громадянинові. При такому прямому невизначеному умислі викрадення кваліфікується як посягання на той об'єкт, якому фактично було заподіяно шкоду, оскільки винний однаковою мірою бажав заподіяти будь-кому шкоду, тобто його намір охоплював заподіяння шкоди кожному з можливих родових об'єктів.
Таким же чином кваліфікується посягання при помилці і в інших родових об'єктах, наприклад посягання на честь, гідність і життя представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовців, якщо потерпілий таким не є, а лише видає себе за названих осіб, або якщо винний не знає завідомо про те, що посягає на таких осіб.
Узагальнюючи викладене і судову практику, можна сформулювати загальні правила кваліфікації злочинів при помилці злочинця у родовому об'єкті посягання:
1. При помилці злочинця у родовому об'єкті посягання діяння належить кваліфікувати як замах на заподіяння шкоди тому об'єктові, що охоплювався умислом винної особи.
1 Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 327-328.
108
2. Якщо обстановка вчинення злочину не давала можливості визначити родову належність об'єкта посягання, то діяння кваліфікується як посягання на той об'єкт, якому фактично було заподіяно шкоду.
Помилка у видовому об'єкті можлива лише у тих випадках, коли видові об'єкти мають подібне суспільне значення і розрізняються кримінальним законодавством. Зокрема відносини державної, колективної чи приватної власності є різними видовими об'єктами кримінально-правової охорони, але кримінальним законодавством вони не розрізняються, і тому помилка у спрямованості посягання на них юридичного значення не має. При особливому виділенні законодавством видового об'єкта і помилці у спрямованості посягання на видовий об'єкт воно кваліфікується за правилами помилки в родовому об'єкті. Наприклад, чинне кримінальне законодавство виділяє такі об'єкти, як життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК), життя новонародженої дитини (ст. 117 КК), статеву недоторканість малолітньої (ч. 4 ст. 152 КК) та деякі інші.
На рівні безпосереднього об'єкта помилка в об'єкті можлива (наприклад, замість Петренка позбавлено життя Крупченка, помилково майнову шкоду заподіяно не Си-дорчуку, а Вітруку і т. ін.), але така помилка юридичного значення не має, оскільки всі безпосередні об'єкти охороняються кримінальним законом однаковою мірою і їх охорона не має ніяких особливостей. Так, життя кожної особи - рівноцінний об'єкт кримінально-правової охорони. Тому позбавлення життя іншої особи, ніж тієї, яку намагався вбити винний, не змінює ні підстав кримінальної відповідальності, ні кваліфікації злочину, ні призначення міри покарання.
Так, в одній справі було доведено, що брати О. та М. змовилися вбити К. З цією метою О. взяв сокиру, а М.- рушницю, і вони пішли до К. О. ввійшов до хати, а М. з рушницею став біля вікна. В хаті О. почав сваритися з жінкою К. і близько підійшов до вікна. М. здалося, що Це К., він вистрілив із рушниці і вбив свого брата О. Обласний суд обгрунтовано засудив його за умисне вбивство.
У деяких випадках при кваліфікації таких злочинів трапляються помилки. Наприклад, неправильною була кваліфікація дій К., який п'яним розпочав бійку із 3.,
109
а коли С. ударив К. цеглиною, то К. побіг у двір до свого брата, там схопив долото і почав шукати С., щоб вбити його. При пошуках К. зустрів M., і, вважаючи, що це С., ударив лезом долота М. в голову, від чого М. помер. Обласний суд засудив К. за умисне вбивство. Судова колегія Верховного Суду України визнала таку кваліфікацію неправильною і перекваліфікувала дії К. як замах на вбивство С. за ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК і необережне вбивствоМ. за ст. 119 КК. Пленум Верховного Суду СРСР зазначив, що така перекваліфікація безґрунтовна, оскільки К. мав намір вбити С., але помилився і вбив М. Така помилка не виключає умисної вини К., бо він розумів, що внаслідок його дій настане смерть людини, і намагався досягти цього наслідку.1
Трапляються помилки злочинця також у предметі злочину і щодо потерпілого. Помилки в предметі злочину можливі при викраденнях чужого майна, самоправстві, порушенні конституційних прав громадян, незаконному полюванні та деяких інших злочинах. За загальним правилом, помилка у предметі злочину не має кримінально-правового значення і не впливає на кваліфікацію діяння. Для підстав кримінальної відповідальності і кваліфікації злочину не має значення, що винний помилився і замість кожуха викрав фуфайку, купив крадене міндобриво замість цементу, придбав анашу замість героїну. Такої помилки в предметі злочину юридичного значення не має, оскільки з приводу кожного з цих предметів існують відповідні суспільні відносини, які є об'єктом таких посягань. Тому вчинення заборонених кримінальним законом дій щодо різних предметів одного роду не змінює юридичної сутності діяння і в тих випадках, коли винний, помиляючись, викрав, придбав, збув, зберігав, перевіз чи переслав і т. ін. інший предмет цього ж роду. Наприклад, різні предмети, які належать до майна, валютних цінностей, зброї, наркотиків.
Отже, помилка у предметах злочину одного роду юридичного значення не має, оскільки злочинний вплив на однорідні предмети не має суспільних особливостей -він призводить до заподіяння шкоди одним і тим же суспільним відносинам і тому охоплюється одними й тими ж кримінально-правовими нормами.
1 Радянське право.- 1962-№3.-С. 137.
110
Юридичне значення має лише помилка у різнорідних предметах, які внаслідок своїх властивостей віднесені законодавством до різних груп: а) майно, б) валютні цінності, в) ліс, г) зброя, д) наркотики, е) документи, є) порнографічні предмети і т. ін. Вчинення помилково заборонених кримінальним законом дій відносно предмета, що належить до іншого роду, ніж вважав винний, утворює лише замах на вчинення злочину, оскільки злочинний вплив на цей предмет не може заподіяти шкоду у сфері тих суспільних відносин, які охоплювалися умислом винного. Якщо винний, наприклад, вважає, що викрадає у громадянина гладкоствольну мисливську рушницю, а насправді він викрав нарізну вогнепальну зброю (зброю іншого роду), то вчинене утворює замах на викрадення чужого майна, оскільки крадіжка у громадян гладкоствольної мисливської рушниці згідно з законом кваліфікується за ст. 185 КК.1
Таким чином, злочинний вплив за помилкою на предмет іншого роду кваліфікується як замах на злочин, пов'язаний з впливом на той предмет, який охоплювався умислом винного.
Особливим видом помилки в предметі злочину є посягання на відсутній предмет. Такі посягання завжди кваліфікуються як замах на вчинення злочину (невдала спроба викрасти гроші з порожнього сейфа, викрадення порожнього гаманця тощо).
Аналогічне кримінально-правове значення має й помилка в потерпілому. За наявності особливих ознак потерпілого (представник влади, працівник міліції, неповнолітній і т. ін.) і помилки винного, діяння кваліфікується відповідно до умислу винного. Якщо винна особа, помиляючись, цих ознак не враховувала, то діяння не можна кваліфікувати за тими нормами кримінального закону, які їх передбачають. У таких випадках мають застосовуватися загальні норми. Так, посягання на життя держав-
П. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Зерховного Суду України- С. 200; П. 8 постанови Пленуму Вершеного Суду України «Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» від 8 липня 1994 p.- Там само.- С. 319.
111
ного чи громадського діяча (ст. 112 КК), працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи військовослужбовця (ст. 348 КК) і т. ін., якщо винний не знає про те, що потерпілий є такою особою, кваліфікується як злочин проти особи.1
Взагалі помилка винного щодо потерпілого має суттєве значення для кваліфікації злочинів, передбачених ч. З ст. 130, ч. З ст. 152, ст. 156, ч. 2 ст. 155, ст. 304, ст. 323 КК. Сумлінна помилка винного щодо віку потерпілого виключає кваліфікацію діяння за цими нормами. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, кваліфікація діяння за ч. З ст. 152 КК можлива лише у випадках, коли винний знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з неповнолітньою або малолітньою, а так само, коли він міг і повинен був це передбачити.2
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що помилка в предметі злочину і щодо потерпілого, за загальним правилом, кримінально-правового значення не має і на кваліфікацію діяння не впливає. При помилці в предметі злочину і в особі потерпілого, особливі ознаки яких виділені законодавством, діяння кваліфікується як посягання на той предмет чи потерпілого, які охоплювалися умислом винного.
Окремо треба сказати про замах на негодящий об'єкт. У науковій літературі негодящий об'єкт іноді називають «неналежним». Перш за все зазначимо, що назва «негодящий об'єкт» помилкова за своєю суттю. Кримінальний закон не охороняє і не повинен охороняти негодящі об'єкти. У цивілізованому суспільстві немає і не повинно бути негодящих суспільних відносин. Якщо такі відносини навіть і виникають у суспільстві (наприклад, кримінальні - серед бандитських та інших антисуспіль-них угруповань), то вони не підлягають кримінально-правовій охороні. Навпаки, завданням кримінального
1 Пропозицію кваліфікувати діяння при помилці в особі по терпілого, що має кваліфікуючі ознаки, за сукупністю злочинів (ст. 112 і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) не можна визнати обґрунтованою, оскільки вона порушує волю законодавця.
2 П. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві зло чини» від 27 березня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верхов ного Суду України.- С. 185-186.
112
законодавства має бути знищення, ліквідація їх. Тому всі суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, є доцільними і необхідними для нормального функціонування суспільства.
Поняття «негодящий об'єкт» суперечливе за змістом. Справді, якщо це об'єкт кримінально-правової охорони, то чому він негодящий? А якщо він негодящий, то навіщо його охороняти? Адже об'єктом кримінально-правової охорони може бути лише суспільне цінне благо, значна суспільна цінність.
Ті ситуації, які у спеціальній літературі називають замахом на негодящий об'єкт, насправді є посяганнями на негодящий (непотрібний) предмет злочину або на відсутнього чи померлого потерпілого.
Іноді прикладом посягання на неналежний об'єкт називають постріл у предмет, який помилково був прийнятий за особу. Цікаво було б у цьому діянні знайти неналежний об'єкт. Якщо хтось учинив постріл в особу, то безперечно, що він посягав на її життя, навіть у випадку, коли він помилявся і вистрілив не в людину. Але ж на яких підставах життя людини в цьому випадку називається негодящим об'єктом? Життя особи завжди є об'єктом кримінально-правової охорони. До того ж воно повинно бути першим, найголовнішим об'єктом охорони, за винятком випадків, передбачених законом (при необхідній обороні, у бойовій обстановці, при затриманні особливо небезпечного злочинця).
Предмет посягання у деяких випадках дійсно може бути негодящим. Наприклад, речі, які не мають ніякої господарської вартості, що були викинуті господарем як непотріб,- зіпсовані, зношені, використані. Іноді і потерпілий може за різних обставин перебувати у такому стані, що злочинне посягання на нього не може заподіяти шкоду тим суспільним відносинам, на які посягає винна особа. Оскільки предмет злочину чи потерпілий за таких обставин відсутні, або в інших випадках, коли шкоду об'єктові не можна заподіяти з причин, незалежних від волі винного, посягання кваліфікується як замах на відповідний, причому належний і цілком годящий об'єкт.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "6. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ ПОМИЛКАХ ЗЛОЧИНЦЯ"
  1. 1. ПОНЯТТЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ
    придатним для практики. У подальшому найбільший внесок у розвиток теорії кваліфікації злочинів зробив академік В. М. Кудрявцев. Кваліфікація злочинів, на думку В. М. Кудрявцева, є встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом. На відміну від професора О. А. Герцензона академік В. М. Кудрявцев
  2. 2. КВАЛІФІКАЦІЯ ПОВТОРНИХ ЗЛОЧИНІВ
    притягнута до відповідальності за попередній (перший) злочин. У широкому розумінні повторність означає повторення чого-небудь (вислову, вчинку), зробити щось знову, ще раз те саме, вдруге.1 Практичне значення поняття повторності злочинів полягає в тому, що в одних кримінально-правових нормах одиничний злочин (вчинок) не відрізняється від зло-чину-діяльності,2 а в інших закон значно посилює
  3. 3. КВАЛІФІКАЦІЯ СУКУПНОСТІ ЗЛОЧИНІВ
    притягалася до кри мінальної відповідальності і не була за них покараною. Зазначені у ст. 33 КК України ознаки сукупності злочинів мають значення і для кваліфікації злочинів, які утворюють сукупність. При цьому треба мати на увазі, що кваліфікація злочину проводиться (здійснюється) не за статтею кримінального закону, а за кримінально-правовою нормою, оскільки переважна більшість статей чинного
  4. 1.1. Кваліфікація вбивства
    при посяганні на життя іншої людини.1 Вбивство - один з найтяжчих злочинів. Воно позбавляє потерпілого найбільш цінного блага - життя. Наслідки вбивства безповоротні, заподіяну ним шкоду не можна ніяк відшкодувати. Крім того, вбивство заподіює надзвичайно тяжку шкоду не тільки потерпілому, а й його рідним і близьким. Це трагедія для всіх, хто знав потерпілого. Разом з тим невинне (casus) чи
  5. 1.6. Кваліфікація вбивства при перевищенні меж необхідної оборони
    при цьому нападаючому без необхідності умисно заподіюється шкода - смерть (ч. З ст. 36 КК). Якщо нападаючому шкоду заподіяно з необережності (навіть смерть), то це не є перевищенням меж необхідної оборони. Перевищення меж необхідної оборони може статися лише під час оборони, коли винний перебував у стані необхідної оборони і діяв з мотиву захисту. В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про
  6. 6.1.1. Загальні засади кваліфікації розкрадань
    примусово (через суд) вимагати повернення йому його речі, а коли це вже неможливо,- відшкодувати йому збитки. Саме в цьому і полягає суспільна небезпечність розкрадань - вони позбавляють власника можливості володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Так по- 230 ПУШУЮТЬСЯ одні з головних суспільних відносин - відно сини власності. При з'ясуванні суспільної сутност. роз-коадань
  7. 12.1.4. Хуліганство
    при відмежуванні його від злочинів проти особи. Пленум Верховного Суду України у зв'язку з цим вказав на необхідність виясняти всі фактичні обставини справи, в тому числі направленість умислу, мотиви, мету, наслідки і характер дій кожного з учасників хуліганства, а також чи супроводжувались ці дії порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства.1 Це керівне роз'яснення Пленуму
  8. ПЕРЕДМОВА
    припускається й найбільша кількість помилок. Більшість вироків змінюється і скасовується через неправильну кваліфікацію злочинів. Причому до помилки в кваліфікації злочину часто призводить неврахування чи неправильна оцінка якоїсь однієї, іноді незначної, обставини чи ознаки злочину. Наприклад, як зазначає Пленум Верховного Суду України, суди припускаються помилок при розмежуванні окремих видів
  9. 4. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ КОНКУРЕНЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ
    при кваліфікації такого злочину виникає конкуренція двох чи більше кримінально-правових норм. Вирішення конкуренції - це розв'язання питання про те, яка з конкуруючих кримінально-правових норм має бути застосована у конкретному випадку. Конкурують між собою кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за умисне вбивство (статті 115, 116, 117, 118 КК), за зловживання посадовими
  10. 1.4. Умисне вбивство, вчинене у стані фізіологічного афекту
    причинити фізіологіч ний афект, але не створювало стан необхідної оборони чи крайньої необхідності; б) внаслідок тяжкої образи потерпілим винного - бру тального і цинічного приниження гідності особи; в) внаслідок інших протизаконних або глибоко амо ральних дій потерпілого, якщо ці дії потягли чи могли потягти за собою тяжкі наслідки для винного чи його близьких (знищення майна, приниження
  11. 2.1. Кваліфікація тілесних ушкоджень
    причинили втрату будь-якого органа чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. 1. Небезпечними для життя визнаються такі ушкодження життєво важливих органів людини, які самі по собі загрожують життю потерпілого в момент заподіяння їх чи при
  12. 4.1. Кваліфікація зґвалтування
    принесет, но умолчит єдиний день или более потом, то весьма по-видимому видно будет, что и она к тому охоту имела». У кожній кримінальній справі ця обставина має бути з особливою увагою досліджена і доведена, щоб уникнути помилки і не засудити невинного. 2. Статеві зносини були вчинені насильно, тобто із за стосуванням винним фізичної сили (утриманням силою, язуванням, нанесенням ударів,
  13. 6.9.6. Кваліфікація придбання або збуту майна, завідомо здобутого злочином
    придбання чи збут або зберігання майна, яке завідомо для винного було здобуто злочином. Предметом цього злочину може бути будь-яке майно, яке завідомо, тобто безсумнівно для винної особи було здобуто вчиненням злочину: бандитським нападом, розкраданням чужого майна, незаконною порубкою лісу, одержанням в якості хабара, незаконним зайняттям риб-[им, звіриним або іншим водним добувним промислом,