НА ГОЛОВНУ

Аграрне право Росії || Адвокатура || Адміністративне право Росії || Адміністративне право України || Цивільне право Росії || Цивільне право України || Закордонне право || Інформаційне право || Історія політичних і правових вчень || Конституційне право зарубіжних країн || Конституційне право Росії || Конституційне право України || Криміналістика || Кримінологія || Міжнародне право . Європейське право || Муніципальне право || Навчання юристів || Правоохоронна діяльність || Сімейне право Росії || Судова психіатрія || Теорія та історія держави і права || Трудове право Росії || Кримінальне право Росії || Кримінальне право України || Кримінальний процес Росії || Фінансове право Росії || Господарське право || Екологічне право Росії
ГоловнаФінансове право РосіїБанківське право → 
« Попередня Наступна »
Шевчук Денис Олександрович. Банківське право. Конспект лекцій, 2008 - перейти до змісту підручника

Розрахунки за акредитивом

Термін "акредитив" вживається в законодавстві і на практиці, як правило, в двох значеннях.
По-перше, акредитивом називається зобов'язання банку-емітента перед одержувачем коштів (бенефіціаром). По-друге, під акредитивом розуміють розрахункову операцію, відповідно до якої банк зобов'язується здійснити, за вказівкою клієнта, одну з таких дій: а) здійснити платіж третій особі; б) оплатити перекладної вексель; в) акцептувати його; г) врахувати - проти подання одержувачем документів, визначених умовами акредитива.

Акредитив як розрахункова операція включає в себе дві угоди.

Одна з них укладається між платником і банком-емітентом. Платник пред'являє в обслуговуючий банк заяву на акредитив (оферту), відповідно до якого пропонує банку прийняти на себе перед одержувачем коштів зобов'язання, зазначене в п.1 коммент. статті (тобто виставити акредитив). На виконання договору банківського рахунку банк-емітент зобов'язаний акцептувати оферту клієнта. Акцепт здійснюється шляхом виставлення акредитива (п.3 ст.438 ЦК).

Виконуючи доручення клієнта, банк-емітент діє від свого імені, але за рахунок платника. Тому правова природа зазначеної угоди може бути визначена як різновид договору комісії. Отже, за відсутності спеціальних норм, що регулюють ці відносини, припустимо застосовувати відповідні загальні правила про договір комісії.

Друга угода укладається між банком-емітентом і одержувачем платежу - бенефіціаром. На виконання аккредитивного заяви платника банк-емітент направляє бенефіціару оферту, з якої випливає, що він готовий виконати зобов'язання платника (здійснити платіж, оплатити, акцептувати або врахувати переказний вексель), якщо бенефіціар представить йому певні документи. Бенефіціар акцептує оферту банку-емітента шляхом подання необхідних документів протягом терміну акредитива.

Обидві зазначені угоди є абстрактними, незалежними від договору між платником та одержувачем коштів, на виконання якого проводяться розрахунки. Відособлений, самостійний характер акредитивних угод виражається: по-перше, у відсутності обов'язки банків перевіряти відповідність умов акредитива (а також розпоряджень платника про зміну його умов, дострокове закриття і т. п.) договором між платником і одержувачем коштів, по-друге, в наявність у цих угод самостійної юридичної долі: недійсність договору між платником та одержувачем коштів не тягне недійсності акредитивних угод.

Доручення клієнта банку виставити акредитив оформляється у вигляді заяви на акредитив.

Форма заяви на акредитив (0401063) затверджена Вказівкою ЦБР від 3 грудня 1997 р. N 51-У "Про введення нових форматів розрахункових документів". У заяві на акредитив повинні бути такі реквізити: найменування розрахункового документа, номер і дата складання, сума цифрами і прописом; найменування платника, його ідентифікаційний номер платника податків (ІПН) і номер рахунку, найменування банку платника, його банківський ідентифікаційний код (БІК) і номер його кореспондентського рахунку; найменування банку постачальника, його банківський ідентифікаційний код (БІК) і номер кореспондентського рахунку; найменування постачальника, його ідентифікаційний номер платника податків (ІПН), номер його рахунку; вид акредитива; умова оплати; найменування товарів (послуг), номер, дата договору; перелік документів, проти подання яких слід проводити оплату; додаткові умови; вид платежу; підписи постачальника. Умовою виконання акредитива може бути акцепт уповноваженого представника платника.

Обов'язок банку-емітента виставити акредитив виникає тільки тоді, коли доручення платника дано ним шляхом заповнення формуляра заяви на акредитив, затвердженого ЦБР і містить всі істотні умови акредитива (п.5.8 Положення про розрахунки).

4. Банк, що одержав заяву клієнта і зобов'язаний виставити акредитив, називається банком-емітентом. Коли одержувач коштів обслуговується тим же банком, що і платник, банк-емітент виконує виставлений ним акредитив самостійно. Але якщо одержувач коштів обслуговується іншим банком, то акредитив повинен бути виставлений банком-емітентом у банку одержувача коштів, який і виробляє його виконання (виконуючий банк). До банку-емітенту, самостійно виконуючому виставлений ним акредитив, застосовуються норми, що регулюють діяльність виконуючого банку.

Відповідно до п.5.4 Положення про розрахунки покритими (депонованими) вважаються акредитиви, при відкритті яких банк-емітент перераховує кошти платника або наданий йому кредит у розпорядження виконуючого банку на окремий балансовий рахунок "Акредитиви" на весь термін дії зобов'язань банку-емітента.

За наявності між банками прямих кореспондентських відносин непокритий (гарантований) акредитив може відкриватися у виконуючому банку шляхом надання йому права списувати всю суму акредитива з ведеться у нього рахунки банку-емітента.

Правове регулювання відносин, що виникають при розрахунках акредитивами, здійснюється 3 гл.46 ЦК, гл.5 Положення про розрахунки та звичаями ділового обороту.

Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів (публікації МТП N 500, редакція 1994 р.) і Уніфіковані правила для міжбанківського рамбурсування за документарними акредитивами (публікація МТП N 525) нерідко використовуються арбітражними судами при розгляді спорів, виникають у зв'язку з виконанням банками акредитивних доручень клієнтури на території РФ (внутрішні розрахунки) як звичаїв ділового обороту за відсутності на них посилань у акредитивних документах. Навряд чи така практика може бути визнана обгрунтованою.

Іноді в заяві на акредитив, представленому платником в обслуговуючий банк, або в дорученні банку-емітента виконуючому банку міститься вказівка ??про те, що відносини за акредитивом регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів (далі - Уніфіковані правила). У цьому випадку вони можуть застосовуватися для регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з виставленням та виконанням акредитива, в якості умови договору.

Якщо ж у акредитивних документах немає посилання на Уніфіковані правила, вони не можуть використовуватися для регулювання відносин учасників акредитивних угод у внутрішніх розрахунках. У цьому випадку Уніфіковані правила не можна розглядати в якості внутрішнього російського звичаю. Вони є приватною кодифікацією міжнародних банківських звичаїв, виробленої міжнародною торговельною палатою. Звичай, як і інша норма цивільного права, має територіальний характер. Тому міжнародний звичай не може застосовуватися на території Російської Федерації у якості її внутрішнього звичаю. За відсутності в акредитивних документах посилання на Уніфіковані правила вони можуть застосовуватися тільки в міжнародних розрахунках.

За загальним правилом до закінчення свого терміну акредитив може бути змінений або скасований банком-емітентом без згоди одержувача коштів і без ризику бути залученими за це до відповідальності. Такий акредитив називається відкличним. Зміна або скасування (повна або часткова) акредитива здійснюється банком-емітентом за вказівкою платника. Відзивний акредитив не може бути підтверджений (див. коментар. До ст.869).

Якщо одержувач коштів виконав умови акредитива, а платіж зроблений ні, то бенефіціар має право:

а) пред'явити відповідні вимоги до банку-емітенту, обов'язок якого перед одержувачем коштів здійснити платіж (оплатити, акцептувати або врахувати переказний вексель) виникає після виконання ним умов акредитива;

б) пред'явити вимогу до платника, обов'язок якого платити випливає з договору поставки (підряду тощо) .

Про всі розпорядженнях платника, що змінюють або достроково скасовують відкличний акредитив, банк-емітент повинен повідомляти виконуючий банк, а останній - одержувача коштів. Якщо до отримання виконуючим банком такого повідомлення одержувач коштів вже представлять документи, що відповідають початковим умовам акредитива, виконуючий банк повинен здійснити платіж або інші операції по ньому на колишніх умовах.

Кожен акредитив повинен ясно вказувати, чи є він відкличним або безвідкличним.

При відсутності такої умови акредитив є відкличним.

У ст.5 Уніфікованих правил використовує протилежний принцип: акредитив вважається безвідкличним, якщо в ньому не вказано інше. Тому якщо в акредитиві є посилання на Уніфіковані правила, але не вказано його вид (відкличний або безвідкличний), акредитив слід вважати безвідкличним.

Безвідкличний акредитив не може бути скасований або змінений без згоди одержувача коштів. Якщо, незважаючи на безвідкличний характер відкритого ним акредитива, банк-емітент все ж повідомить бенефіціара про його скасування або зміну умов платежу, таке повідомлення не буде мати сили. Одержувач коштів вправі представити банку перелік документів, відповідних первинних умов акредитива, і зажадати виконання його обов'язку.

Різновидом безвідкличного акредитива є підтверджений акредитив. Виконуючий банк підтверджує безвідкличний акредитив на прохання банку-емітента. Це означає, що виконуючий банк приймає на себе поряд з банком-емітентом зобов'язання по акредитиву. Якщо одержувач коштів виконає умови акредитива, кожен з цих банків буде відповідати перед ним самостійно, а він має право пред'явити відповідні вимоги будь-якого з банків або платнику - за своїм вибором. Безвідкличний підтверджений акредитив може бути змінений або скасований лише за згодою як отримувача коштів, так і виконуючого банку.

З моменту відкриття акредитиву виникає зобов'язання банку-емітента перед одержувачем коштів виконати цей акредитив, якщо бенефіціар виконає всі його умови. Аналогічне зобов'язання підтверджуючого банку виникає в момент підтвердження їм акредитива банку-емітента. Виконуючий банк, якщо він не є підтверджуючим, не має зазначеного зобов'язання перед одержувачем платежу, т. к. є тільки представником банку-емітента, від імені якого і діє.

Якщо протягом терміну дії акредитива бенефіціар представить виконуючому банку (банку-емітенту) документи, що підтверджують дотримання ним усіх умов акредитива, угода між ним і банком-емітентом (підтверджуючим банком) вважається укладеною, і виникає зобов'язання останнього виконати акредитив.

Під виконанням акредитива слід розуміти виробництво банком-боржником тих дій, які складають зміст його обов'язки: платіж боргу платника; оплата, акцепт або облік переказного векселя (п.1 ст.867 ЦК). Якщо об'єктом зобов'язання банку-емітента (підтверджуючого банку) є дія з надання бенефіціару грошових коштів (у готівковій або безготівковій формі), то його зобов'язання слід розглядати як грошові.

Витрати виконуючого банку підлягають відшкодуванню банком-емітентом, якщо операції, проведені за акредитивом, відповідають його умовам. Ці витрати включають в себе суми, що підлягають виплаті одержувачу коштів, та операційні витрати виконуючого банку. Порядок відшкодування виконуючому банку сум, виплачуваних одержувачу, визначений п.5.4 Положення про розрахунки. Ці суми можуть бути списані або з балансового рахунку "Акредитиви", на який вони були зараховані за розпорядженням банку-емітента, або з кореспондентського рахунку банку-емітента у виконуючому банку. В останньому випадку банк-емітент повинен ясно висловити свою згоду на списання цих коштів з його рахунку або при виставленні акредитива, або безпосередньо в кореспондентському договорі.

Порядок відшкодування операційних витрат виконуючого банку законодавством не визначений і може бути вирішене в договорі.

Як вважає автор посібника, Шевчук Денис Олександрович, крім відшкодування здійснених ним витрат, виконуючий банк має право отримати від банку-емітента відповідну винагороду. Це питання також може бути вирішено в договорі.

Відносини між банком-емітентом і виконуючим банком охоплюються: 1) конструкцією договору доручення, якщо виконуючий банк не підтвердив акредитив, і 2) конструкцією договору комісії, якщо виконуючий банк одночасно є підтверджуючим. Таким чином, обов'язок банку-емітента відшкодувати виконуючому банку понесені ним витрати і виплатити винагороду випливає з укладеного ними договору і не залежить від того, чи отримав сам банк-емітент відповідне відшкодування від клієнта-платника.

 Оцінюючи документи, представлені одержувачем коштів, виконуючий банк повинен визначити, чи відповідають вони умовам акредитива за формальними ознаками. Цей банк перевіряє правильність оформлення реєстру рахунків, відповідність підписів та печатки постачальника на ньому заявленим зразкам і т. п. Відповідно до п.5.11 Положення про розрахунки не повинні прийматися до оплати реєстри рахунків, в яких не зазначені: дата відвантаження товарів, номери товарно -транспортних документів, номери поштових квитанцій (при відправці товарів через підприємство зв'язку), номера і дати приймально-здавальних документів і вид транспорту, яким відправлений вантаж, при прийомі товару представником покупця на місці у постачальника. Якщо умовами акредитива передбачено акцепт уповноваженого покупця, перевіряється наявність акцептной написи і відповідність підпису уповноваженої особи представленим зразкам. 

 У нормативних актах відсутні докладні правила оцінки інших документів, що подаються одержувачем коштів виконуючому банку. Передбачається, що останній зобов'язаний встановити, чи відповідають вони умовам акредитива лише за зовнішніми ознаками. Наприклад, у ряді випадків цілком достатньо порівняти назви представлених виконуючому банку документів з тими, які перераховані в акредитивній заяві. Однак якщо заява на акредитив містить точні інструкції про те, яким органом мають бути видані ці документи і які вимоги до їх змісту та оформлення, ці обставини підлягають перевірці виконуючим банком. У будь-якому випадку банк зобов'язаний переконатися, чи відносяться представлені йому документи до тих товарів, для оплати яких був виставлений акредитив, чи ні. Для цього достатньо порівняти дані про товари у заяві на акредитив і в товарно-транспортних документах, реєстрах рахунків і в інших документах, представлених банку одержувачем коштів. Якщо документи містять суперечливі відомості про товар, відмова у виплаті є правомірним. Однак при цьому не потрібно, щоб документи містили формулювання, буквально збігаються з інструкціями аккредитивного заяви. Достатньо, щоб слова інструкцій клієнта і поданих документів мали одне і те ж значення. 

 Виходом зі спірних ситуацій є напрямок банку-емітенту, а останнім - платнику запиту про уточнення характеру його вказівок. Коли це з якихось причин зробити неможливо, виконуючий банк слід звільнити від відповідальності, якщо він витлумачить отримані вказівки розумним чином. 

 Редакція п.1 коммент. статті дозволяє зробити висновок, що виконуючий банк зобов'язаний перевірити виконання умов акредитива лише шляхом вивчення поданих ним документів. Виконуючий банк не може і не повинен з'ясовувати, чи відповідають фактичні обставини змісту документів бенефіціара, наприклад відвантажено чи товар, належного чи він якості і т. п. Крім того, банки не зобов'язані здійснювати експертизу поданих документів, щоб встановити їх справжність. Якщо підробку цих документів не можна виявити шляхом простого зорового сприйняття, всі негативні наслідки покладаються на платника. Проте якщо у виконуючого банку є інформація, однозначно підтверджує фіктивність зовні благополучних документів бенефіціара, банк зобов'язаний відмовити у виплаті коштів з акредитива. Виконання акредитива проти завідомо фіктивних документів неприпустимо. 

 Якщо виконуючий банк відмовився прийняти представлені йому документи, він зобов'язаний негайно проінформувати про це одержувача коштів, а також повідомити йому про причини такої відмови. 

 Виконуючий банк зобов'язаний представити банку-емітенту звіт про виконане доручення. В якості звіту можуть бути представлені документи, оплачені виконуючим банком за рахунок акредитива. Якщо, на думку банку-емітента, ці документи за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, то він має право відмовитися від їх прийняття. Виконуючому банку в цьому випадку має бути направлено відповідне повідомлення. 

 Відносини між платником і банком-емітентом охоплюються інструкцією договору комісії. Тому, незважаючи на відсутність у коммент. статті відповідної норми, платник також має право вимагати від банку-емітента (комісіонера) звіту про виконання ним доручення (ст.999 ЦК). Якщо він вважає, що документи, представлені банком-емітентом, не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, платник має право відмовитися від прийняття виконання. 

 За загальним правилом відповідальність за невиконання або неналежне виконання акредитивної операції носить договірний характер. Тому банк-емітент відповідає перед платником, а виконуючий банк - перед банком-емітентом. Пред'явлення платником позовних вимог безпосередньо виконуючому банку не допускається, за винятком випадків, передбачених п.3 коммент. статті. 

 Враховуючи, що акредитив є зобов'язанням банку-емітента, при необгрунтованій відмові виконуючого банку виплатити одержувачу коштів відповідну суму останній може пред'явити свої вимоги саме до банку-емітента: за загальним правилом виконуючий банк не несе перед одержувачем коштів ніякої обов'язки. Це правило повною мірою стосується насамперед до непокритим (гарантованим) непідтвердженою акредитивом. Однак якщо вимога отримувача коштів грунтується на факті невиконання виконуючим банком умов покритого (депонованого) непідтвердженого акредитива, то суд має право задовольнити його за рахунок виконуючого банку. 

 При цьому важливо враховувати, що позов одержувача коштів до банку-емітента (виконуючому банку) буде грунтуватися на невиконанні ним зобов'язань по акредитивній угоді (підстава позову). Оскільки аккредитивное зобов'язання банку-емітента (підтверджуючого банку) є грошовим, його неналежне виконання (невиконання) дає одержувачу платежу право стягнути з цього банку відсотки, передбачені ст.395 ЦК. 

 Позов може бути пред'явлений бенефіціаром і після закінчення терміну дії акредитива, якщо необхідні документи були ним представлені виконуючому банку в строк. 

 Якщо аккредитивное зобов'язання порушено в результаті дій (бездіяльності) виконуючого банку, а вимога отримувача коштів було задоволено за рахунок банку-емітента, останній має право стягнути сплачене з виконуючого банку в порядку регресу. 

 Крім позову до банків одержувач коштів може пред'явити позов до платника про спонукання його до платежу за основним договором, оскільки в результаті неналежних дій банків розрахунки завершені не були. 

 Право вибору відповідача в описаній ситуації належить одержувачеві платежу. Однак останній не має права отримати суму боргу двічі. 

 У разі неправильної виплати грошових коштів за підтвердженому (як покритому, так і непокритим) або покритому непідтвердженою акредитивом платник має право пред'явити свої вимоги безпосередньо виконуючому банку. 

 У вилучення із загального правила (п.1 ст.872) суд може покласти відповідальність за неналежне виконання акредитива на те особа, з якою позивач не полягає в безпосередніх договірних відносинах, тобто не на банк-емітент, а на виконуючий банк. 

 Однак слід пам'ятати, що пред'явлення позову до виконуючого банку, а не до банку-емітента - право, а не обов'язок платника. У арбітражної практиці є чимало випадків, коли платники наполягають на стягненні збитків, викликаних неправильною виплатою виконуючим банком суми акредитива, саме з банку-емітента (сильнішого в економічному відношенні). У суду немає підстав для відмови в задоволенні такого прохання. 

 П.3. ст. 872 ГК РФ може застосовуватися тільки в зазначених ним випадках. В інших ситуаціях підлягає застосуванню загальне правило п.1 ст.872. Наприклад, не використана одержувачем сума коштів за акредитивом була перерахована виконуючим банком банку-емітенту, але виявилася втраченою з вини банку-посередника. Суд відмовив платнику у стягненні виниклих у нього збитків з виконуючого банку і обгрунтовано стягнув їх з банку-емітента. 

 У тому випадку, коли в результаті неналежного виконання акредитива його сума виявилася у бенефіціара, яка не виконав свої обов'язки за договором з платником (наприклад, не відвантажив товар), платник може пред'явити позов як до банків, так і до бенефіціара. 

 Причому підставою позову до банків буде неналежне виконання ними акредитивної угоди, а предметом - вимога про відшкодування збитків. Предметом позову платника одержувачу платежу є вимога про повернення безпідставно отриманої суми. 

 У практиці виникла проблема, пов'язана з визначенням належного відповідача в тих випадках, коли збитки платника виникали як з вини одержувача коштів, так і з вини виконуючого банку. Зазвичай складається наступна ситуація. Виконуючий банк виплачує суму акредитива, допускаючи більш-менш серйозні відхилення від його умов. Є випадки, коли виконуючий банк просто виправляє помилку, допущену платником при заповненні аккредитивного заяви. Наприклад, умовами одного акредитива було передбачено, що платіж слід провести проти залізничних накладних. Тим часом договір залізничного перевезення вантажів оформляється вантажними квитанціями, чого не врахував платник. Банк здійснив платіж проти пред'явлених йому вантажних квитанцій. Згодом вони були визнані фальшивими, товар виявився невідвантажений, у зв'язку з чим платник зазнав збитків, які і спробував стягнути з виконуючого банку. Останній вважав, що належним відповідачем має бути одержувач коштів, що представив підроблені документи. Практика вирішує цю проблему по-різному. В одних випадках арбітражний суд пропонує платнику звернутися з позовом безпосередньо до одержувача коштів, а виконуючий банк звільняється від відповідальності (постанова Президії ВАС РФ від 08.10.96 N 7729/95 [44]). В інших аналогічних обставин збитки покладаються на банк (постанова Президії ВАС РФ від 24.12.96 N 2700/96 [45]). Ймовірно, з урахуванням конкретної ситуації суд може покласти відповідальність як на банки, так і на одержувача платежу. 

 Однак якщо виконуючий банк буде змушений виплатити платнику всю суму збитків, понесених ним у результаті дій як банку, так і одержувача платежу, виконуючий банк має право стягнути відповідну суму з одержувача платежу в порядку регресу. 

 У п.1 ст. 873 ГК РФ передбачаються підстави для закриття акредитива, коло яких є вичерпним: 

 а) акредитив може бути закритий у зв'язку з закінченням терміну його дії у виконуючому банку, визначеному платником у акредитивній заяві; 

 б) до закінчення терміну він може бути закритий за заявою одержувача коштів, якщо така можливість передбачена умовами акредитива. Якщо вона відсутня, виконуючий банк не повинен виконувати розпорядження одержувача коштів про закриття акредитива; 

 в) на вимогу платника, якщо акредитив є відкличним. 

 Про закриття акредитива виконуючий банк повинен повідомити банк-емітент, а останній - платника. 

 Невикористані по покритому (депонованої) акредитивом суми мають бути в усіх випадках повернуті банку-емітенту для наступного зарахування на рахунок платника. При цьому рахунок "Акредитиви" у виконуючому банку закривається. 

 Законодавство не вказує термін повернення невикористаної суми акредитива в банк-емітент. Тому таке повернення має бути здійснено в період, звичайний для здійснення операцій з перерахування коштів: не пізніше наступного банківського дня після надходження у виконуючий банк відповідного документа або закінчення відповідного терміну. 

 Банк-емітент повинен зарахувати надійшли до нього кошти на рахунок платника, з якого вони депонувалися, списавши їх з рахунку "Акредитиви до оплати", не пізніше наступного дня після надходження коштів від виконуючого банку. За прострочення здійснення цього обов'язку банк-емітент може бути притягнутий до відповідальності, встановленої ст.856 ГК РФ. 

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Розрахунки за акредитивом"
  1.  1. Загальні положення про безготівкові розрахунки
      розрахункові відносини »або просто« розрахунки »мають кілька смислових значень, серед яких: розрахунки між контрагентами з метою погашення своїх зобов'язань; розрахунки як відносини щодо здійснення грошових платежів в безготівковому порядку через кредитні установи і банкі1. Саме безготівкові розрахунки як відносини, що виникають у зв'язку з перерахуванням грошових коштів через банки та інші кредитні
  2.  3. Розрахунки за акредитивом
      розрахунках за акредитивом банк, що діє за дорученням платника про відкриття акредитива і відповідно до його вказівки (банк-емітент), зобов'язується зробити платежі одержувачеві коштів або оплатити, акцептувати або врахувати переказний вексель, або дати повноваження іншому банку (виконуючому банку) здійснити платежі одержувачу коштів або оплатити, акцептувати або врахувати переказний вексель.
  3.  3. Форми безготівкових розрахунків
      розрахунки здійснюються в певних формах, під якими розуміються врегульовані законодавцями умови виконання через кредитну організацію грошових зобов'язань, що відрізняються порядком зарахування коштів на рахунок кредитора, видом розрахункового документа та порядком документообігу. Стаття 862 ЦК України закріплює такі форми безготівкових розрахунків: а) розрахунки платіжними
  4.  3. Відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб
      розрахунковий рахунок - це банківський рахунок. А позичковий рахунок - це внутрішній банківський рахунок. На ньому враховується позика, видана клієнту кредитної організації. За розрахунковим рахунком, на який зарахована сума видаваного кредиту, клієнт може розпорядитися, щоб гроші були перераховані на інший банківський рахунок в іншу кредитну організацію з тим, щоб там вже вони були зараховані на розрахунковий рахунок його
  5.  50. Основні способи розрахунків
      розрахунки: - готівкою; - в безготівковому порядку. Розрахунки готівковим способом між юридичними особами по одній угоді проводяться на суму не більше 60 тис. руб. Формами безготівкового розрахунку є: 1) розрахунки за платіжним дорученням; 2) розрахунки по акредитиву; 3) розрахунки за чеками; 4) розрахунки по інкасо. Форми безготівкових
  6.  54. Робота банку при розрахунках акредитивами
      розрахунків за акредитивом окремий рахунок; 4) з метою отримання грошових коштів по акредитиву одержувач коштів представляє в виконуючий банк реєстр рахунків, відвантажувальні та інші передбачені умовами акредитива документи; 5) виконуючий банк зобов'язаний перевірити відповідність поданих одержувачем документів вимогам чинного законодавства і умовам відкриття
  7.  4. Розрахунки по інкасо
      розрахунків платіжними дорученнями і за акредитивом, що представляють собою операції з виплати грошових коштів одержувачу за дорученням платника, при розрахунках по інкасо йдеться про те, що одержувач - особа, яка є кредитором за договором дає доручення банку отримати від платника грошові кошти. Відповідно до п. 1 ст. 874 ГК РФ при розрахунках по інкасо банк-емітент за дорученням
  8.  3. Форфейтинг
      розрахунках, і терміну векселя. Боржниками при форфейтинге можуть бути тільки імпортери, країна яких має хороший рейтинг (у міжнародному масштабі) і за яких банк з хорошим рейтингом (у міжнародному масштабі) зобов'язався задовольнити вимоги. З метою зниження валютного ризику більшість форфейтеров набувають векселі тільки в стійких валютах, переважно в німецьких марках, швейцарських
  9.  2. Основні поняття валютних відносин
      розрахунках з іншими країнами. Резервна валюта - національні, грошово-кредитні кошти провідних країн, використовувані для розрахунків за зовнішньоторговельними операціями, іноземним інвестиціям, при визначенні цін. Замкнута валюта - національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюються на інші іноземні валюти. Вільно конвертована валюта - валюта,
  10.  Ліцензування банківських валютних операцій
      розрахунків з контрагентами, отриманні фінансових кредитів, ефективному розміщенні тимчасово вільних грошових коштів і в інших банківських послугах. Банківська діяльність, по-перше, зачіпає майнові інтереси необмеженого кола суб'єктів, а, по-друге, в силу своєї специфіки здатна впливати на економічні процеси в країні в цілому. Зазначені обставини є цілком
  11.  1.3. Умови дійсності договорів в електронній формі.
      розрахунків як сукупності безготівкових розрахунків, здійснюваних в електронній формі суб'єктами економічної деятельності54. Правове регулювання розрахунків в Росії здійснюється в рамках положень Цивільного кодексу РФ (Глава 46. Розрахунки). Оскільки електронна комерція в чому базується на принципах цивільного права, розрахунки в рамках електронної комерції також регламентуються
  12.  5. Джерела банківського права: основні правові акти та окремі положення, складові банківське право Конституція Російської Федерації
      розрахунків, валютного регулювання і т. д.), нормативні акти, обов'язкові для федеральних органів державної влади, органів державної влади суб'єктів РФ і органів місцевого самоврядування, всіх юридичних і фізичних осіб. Існують такі форми нормативних актів Банку Росії: зазначення, положення, інструкція. Вказівки Банку Росії можуть: 1) встановлювати
  13.  1. Основні принципи здійснення безготівкових розрахунків
      розрахунки Розрахунки по банківських рахунках, або безготівкові розрахунки (розрахунки у безготівковій формі) здійснюються у формах різних цивільно-правових угод. Зазначені розрахунки відрізняються насамперед від платежів у готівковій формі, тобто таких, при яких засобом платежу виступають готівкові грошові знаки, або гроші в строгому сенсі цього слова. У безготівкових розрахунках відбувається обмін
  14.  2. Розрахункові документи
      розрахунки проводяться на підставі документів встановленої форми. Розрахунковий документ є оформлене у вигляді документа на паперовому носії або електронного платіжного документа (у встановлених випадках) розпорядження платника (клієнта чи банку) про списання грошових коштів зі свого рахунку і їх перерахування на рахунок одержувача коштів чи розпорядження отримувача коштів
  15.  5. Розрахунки з використанням банківських карт
      розрахунків з використанням банківських карт регулюється Положенням Банку Росії від 24 грудня 2004 р. № 266-П «Про емісії банківських карт і про операції, що здійснюються з використанням платіжних карт». [169] Зазначене положення регулює порядок видачі на території Російської Федерації банківських карт кредитними організаціями та особливості здійснення останніми операцій з платіжними картами,
  16.  § 4. Регулювання правил здійснення розрахунків
      розрахунків. Там сказано, що Банк Росії встановлює правила здійснення розрахунків в Російській Федерації. Але робить це він на підставі норм ЦК РФ. Як вже говорилося, він не має права регулювати угоди. Але він має право встановлювати правила банківських операцій. * (257) У даному випадку - правила розрахункових банківських операцій. З цього питання є й інші норми банківського законодавства,
  17.  2. Розміщення залучених коштів фізичних і юридичних осіб у вклади, від свого імені і за свій рахунок
      розрахунку процентних ставок, по валюті кредиту, по числу кредиторів. * (312) Регулювання кредитів засобами банківського права має своєю метою направити кредитну політику комерційного банку таким чином, щоб з одного боку, підвищилася прибутковість проведених ним банківських операцій, а з іншого боку, щоб були гарантовані інтереси банківської системи в цілому, а також інтереси
  18.  48. Структура і зміст розрахункових правовідносин
      розрахункових документів: а) платіжні доручення; б) акредитиви; в) чеки; г) платіжні вимоги; д) інкасові доручення. Відповідно до вимог положення ЦБР розрахункові документи на паперовому носії оформляються на бланках документів, включених до Загальноросійський класифікатор управлінської документації. Розрахункові документи на паперовому
енциклопедія  овочева  вершковий  риба  пунш