НА ГОЛОВНУ

Аграрне право Росії || Адвокатура || Адміністративне право Росії || Адміністративне право України || Цивільне право Росії || Цивільне право України || Закордонне право || Інформаційне право || Історія політичних і правових вчень || Конституційне право зарубіжних країн || Конституційне право Росії || Конституційне право України || Криміналістика || Кримінологія || Міжнародне право. Європейське право || Муніципальне право || Навчання юристів || Правоохоронна діяльність || Сімейне право Росії || Судова психіатрія || Теорія та історія держави і права || Трудове право Росії || Кримінальне право Росії || Кримінальне право України || Кримінальний процес Росії || Фінансове право Росії || Господарське право || Екологічне право Росії
ГоловнаКримінальне право УкраїниЗагальні питання кримінального права → 
« Попередня Наступна »
Александров Ю. В.. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. - К.: МАУП,2004. - 328 с., 2004 - перейти к содержанию учебника

6.2. Суспільно небезпечне діяння



Зауважимо, що термін "діяння" вживається в законі, практиці й теорії права у двох розуміннях: 1) як синонім терміна "злочин" (саме це має на увазі визначення, подане в ч. 1 ст. 11 КК), тобто в такому випадку поняття діяння охоплює всі ознаки, притаманні злочинові; 2) як ознака об'єктивної сторони складу злочину.
Надалі, розглядаючи цю тему, застосовуватимемо слово "діяння" в другому значенні.
Як уже зазначалося, діяння - обов'язкова ознака об'єктивної сторони будь-якого складу злочину. Цей термін походить від старослов'янської мови і сьогодні застосовується як поняття, що охоплює і дію, і бездіяльність.
Діяиия (як ознака об'єктивної сторони складу злочину) - це суспільно небезпечна, протиправна, вольова, усвідомлювана активна чи пасивна поведінка людини у зовнішньому світі, яка заподіює шкоду суспільним відносинам.
Суспільна небезпечність розкриває соціальний зміст кримінально-правової поведінки. Протиправність свідчить про те, що така дія (бездіяльність) завжди порушує заборону закону про кримінальну відповідальність, а тому є кримінально-протиправною. Докладніше про суспільну небезпечність діяння та його протиправність йшлося при розгляді ознак злочину.

Діяння може визнаватися кримінально караним, якщо воно є виявом волі. Діяння, в якому немає вияву волі, вчинене, наприклад, внаслідок нездоланної сили, фізичного примусу, не може утворювати об'єктивну сторону складу злочину.
Вказівка на усвідомлюваність поведінки означає, що не визнаються діянням у кримінально-правовому розумінні рухи тіла, які не контролюються свідомістю, хоч би в результаті цих рухів і настали суспільно небезпечні наслідки (рухи хворої людини, рухи під впливом заздалегідь не передбачених чинників, скажімо, підсковзання на слизькому місці, що спричинило травму іншої людини тощо).
Кримінально-правові дія і бездіяльність за своїми об'єктивними характеристиками відрізняються від побутового поняття цих термінів.
Дія - це активний, усвідомлюваний акт поведінки суб'єкта, яким він вчиняє злочин, тобто суспільно небезпечне, винне і протиправне діяння (delictum commisionis).
Дія починається з руху тіла, що робить перший "внесок" в напрямку вчинення злочину. Злочинними будуть не тільки ті дії, котрі безпосередньо націлені на заподіяння шкоди охоронюваним об'єктам і описані в нормі закону як закінчені злочини. Це будуть і дії, які створюють умови для цього: дії, що характеризуються як готування до злочину, дії організаторів, підбурювачів, пособників. Кінцевим моментом дії буде або її припинення з незалежних від волі винного причин, або доведення злочину до кінця, в тому числі з настанням суспільно небезпечних наслідків, якщо вони передбачені в законі.
Кримінально-правова дія в більшості випадків проявляється у формі фізичного впливу на людину, тварину, предмет матеріального світу: вбивство, крадіжка, незаконні дії у разі банкрутства тощо.
Кримінально-правова дія може проявлятися також у формі так званого інформаційного впливу (вербально, письмово, конк- людентно): публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ч. 2 ст. 109 КК), розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імуно-
дефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 КК) тощо.
У ряді випадків сам закон підкреслює, що злочин - це низка актів: катування (ст. 127 КК), зґвалтування (ст. 152 КК), зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203 КК), випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 227 КК) тощо.
Поняття дії охоплює не тільки суспільно небезпечну активну поведінку самого суб'єкта, а й природні процеси і сили, знаряддя та технічні засоби, поведінку тварин, а також інших осіб, які використовуються злочинцем при так званому опосередкованому посяганні на об'єкт.
Бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта злочину, тобто не вчинення дій, які особа повинна була і могла вчинити.
Бездіяльність, як і дія, об'єктивно здатна здійснювати вплив і викликати зміни у зовнішньому світі, в тому числі й такі, що розглядаються законом як злочин. Отже, за своїми юридичними властивостями у кримінальному праві бездіяльність тотожна дії.
Умови відповідальності, які встановлює закон за злочинну дію і бездіяльність, дещо різні. Для вчинення злочину шляхом дії достатньо, щоб ця дія була передбачена у нормі закону про кримінальну відповідальність.
Що до бездіяльності, то для настання кримінальної відповідальності за неї має бути доведено, що:
по-перше, на особу був покладений обов'язок діяти при конкретних обставинах саме так, а не інакше (так звана належність до дії). Він повинен бути обов'язково юридично закріплений. Цей обов'язок може випливати:
з вимог закону. Так, згідно зі ст. 65 Конституції громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Таким законом є Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 р. в редакції від 18 червня 1999 р. Ухилення від призову осіб, які згідно з цим Законом повинні проходити строкову військову службу, передбачає кримінальну відповідальність за ст. 335 КК;
з вимог підзаконних актів: указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, які
вводять в дію інструкції, статути, правила тощо, обов'язкові для виконання всіма, на кого вони поширюються. Скажімо, працівник міліції згідно з присягою, відомчими нормативними актами (що базуються на Законі України "Про міліцію") повинен запобігати вчиненню злочинів, затримувати тих, хто їх вчинив. Невиконання цих вимог за певних умов тягне відповідальність за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини у сфері службової діяльності (розділ XVII Особливої частини КК);
3) з попередньої поведінки особи, яка призвела до того, що поставила в небезпеку життя, здоров'я, власність іншої людини, рятувати які вказана особа повинна під загрозою кримінальної відповідальності.
Так, завідоме залишення без допомоги особи, яка перебувала в небезпечному для життя стані й була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, - кваліфікується за ч. 1 ст. 135 КК.
Скажімо, водій, який травмував пішохода, скрився з місця вчинення злочину, не надавши відповідної допомоги;
по-друге, особа не тільки повинна була діяти саме так, а не інакше, але й могла реально так діяти, виходячи з обставин конкретного випадку. Інколи на це прямо вказує закон. Наприклад, в ч. 1 ст. 135 КК кримінальна відповідальність обумовлена наявністю змоги надати допомогу потерпілому.
У ч. 1 ст. 136 КК йдеться про відповідальність за ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження.
Але й у тих випадках, коли закон не вказує на наявність змоги діяти згідно з вимогами закону чи підзаконного акта, як на обов'язкову умову відповідальності, вона випливає із змісту норми.
Так, міліціонер, який не став затримувати вбивцю, несе відповідальність за ст. 364 КК (зловживання владою). Але якщо перед цим він отримав поранення, яке не дало йому змоги діяти
відповідним чином, - відповідальність виключається. Отже, лише наявність об'єктивних і суб'єктивних можливостей діяти, які не були використані особою, є підставою відповідальності за злочинну бездіяльність.
Бездіяльність може мати прояв у одиничному факті утримання від вчинення обов'язкових дій, але може бути й системною у злочинній поведінці, скажімо, при порушенні вимог законодавства про охорону праці, коли суб'єкт злочину систематично не виконує покладених на нього обов'язків.
Сама по собі бездіяльність може бути "чистою", коли суб'єкт просто не виконує покладених на нього обов'язків (delictum omissionis), скажімо, свідок відмовляється давати показання (ст. 385 КК), а здебільшого - "змішаною" бездіяльністю. Це випадки, коли особа не виконує покладені на неї обов'язки, але вчиняє дії, щоб уникнути за це відповідальності (delictum coтmissionis per ommisionem).
Скажімо, ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК) є бездіяльністю, але, як правило, воно супроводжується активними діями суб'єкта, пов'язаними з таким ухиленням (зміна місця роботи чи проживання, надання фіктивних довідок про суму заробітку тощо).
Початком злочинної бездіяльності є той момент, коли особа, що зобов'язана й має можливість вчинити певні дії, не робить цього, чим завдає шкоди суспільним відносинам охороню- ваним кримінальним законом. Припиняється бездіяльність з моменту заподіяння шкоди або коли загроза її заподіяння зникає.
Об'єктивна сторона більшості злочинів передбачає наявність тільки активних дій (ст. 152, 186, 199, 296 КК тощо), деякі злочини можуть бути вчинені тільки шляхом бездіяльності (ст. 139, 164, 166 КК тощо) є й такі, де діяння може бути вчинене як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності (ст. 115, 117, 271, 286 КК тощо). Як вже зазначалося, і дія і бездіяльність є вольовою поведінкою, яка здійснюється під контролем свідомості та спрямовується певними спонуками. І якщо така поведінка є суспільно небезпечною і протиправною, можна вести мову про наявність злочину.
Одначе, є ряд обставин, що впливають на чинник вольової поведінки, при встановленні яких та при наявності певних умов
можна вести мову про відсутність злочинності діяння. До таких обставин належать непереборна сила, фізичний і психічний примус. Вони будуть розглянуті у розділі "Обставини, що виключають злочинність діяння".
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "6.2. Суспільно небезпечне діяння"
  1. 15.16. Самовільне присвоєння влади або звання посадової особи
    суспільне небезпечних дій - привласнення чужого майна, позбавлення волі, доступу до таємної інформації тощо. Якщо вчинення таких дій карається кримінальним законом, то скоєне утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 146, 185, 190 КК і ст. 353 КК України. Самовільне присвоєння влади або звання вчинюється Умисно, з метою вчинення суспільне небезпечних дій. 535 Самовільне присвоєння
  2. 17. КВАЛІФІКАЦІЯ ПОСАДОВИХ ЗЛОЧИНІВ
    суспільних відносин. Безпосередніми об'єктами цих злочинів можуть 18 2-75 545 бути, поруч з державним чи громадським управлінням, також відносини власності, система господарювання, особа, громадська безпека та деякі інші важливі суспільні цінності, блага. Залежно від конкретних особливостей окремих посадових злочинів і їх законодавчої конструкції всі вони віднесені за ознаками безпосереднього
  3. 1.1. Поняття й завдання кримінального права
    суспільні відносини, спрямовані на охорону особи, її прав і свобод, суспільства і держави від суспільно небезпечних посягань, що оголошуються в законодавчому порядку злочинами і за які передбачаються найбільш суворі заходи державного примусу - кримінальні покарання. Отже, предметом кримінального права є відносини, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину і застосуванням до особи, що його
  4. 1.2. Система і принципи кримінального права
    суспільно небезпечного діяння. Особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України і ч. 2 ст. 2 КК). Невинне заподіяння шкоди, якою б вона тяжкою не була, не тягне кримінальної відповідальності. Принцип наявності вини визначається
  5. 2.2. Чинне кримінальне законодавство. Кримінальний кодекс і його структура
    суспільно небезпечні діяння є злочинами, які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили, а також підстави, за наявності яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності й покарання. Зазначені норми становлять систему, що охоплює все чинне кримінальне законодавство. Структура кримінального законодавства відповідає структурі Кримінального Кодексу. Кримінальний Кодекс
  6. 3.1. Поняття злочину та його ознаки
    суспільна небезпека, яку він несе суспільству. Ще Чезаре Баккаріа (1738-1794) підкреслював, що злочин - це діяння, яке заподіює шкоду суспільству. Вказівка на суспільну небезпеку покликана відокремити (і в теорії і, головне, в законодавстві) злочин від інших правопорушень, показати його виключно, порівняно з іншими протиправними діяннями, небезпечний характер, що й обумовлює особливі заходи
  7. 4.2. Підстави кримінальної відповідальності
    суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачено цим Кодексом". Отже, має бути наявним діяння, передбачене Кримінальним кодексом. Але кожне таке діяння повинно мати притаманні саме йому узагальнені ознаки, які мають характеризувати його як злочин. Сукупність цих ознак зветься складом злочину. Співпадання вказаних юридичних ознак у законі з ознаками, які характеризують
  8. 4.3. Поняття складу злочину та його ознаки
    суспільно небезпечне діяння як злочин. Ці ознаки є типовими й необхідними для конкретних видів злочину. Саме наявність їх "набору" свідчить про вчинення певного злочину, наприклад, саме вбивства, крадіжки, службового підроблення тощо. Звичайно, кожний випадок вчинення злочину має свої особливості й нюанси, які стосуються як самого діяння, так і особи, що його вчинила, але перебувають за межами
  9. 4.4. Види складів злочину
    суспільної небезпеки та пов'язаного з ним виду й розміру покарання, що передбачене санкцією відповідної статті, розрізняють основний, кваліфікований (особливо кваліфікований) і привілейований склади злочинів. Основний склад злочину формулює основні ознаки складу злочину і не містить ані обтяжуючих (кваліфікуючих), ані пом'якшуючих (привілейованих) обставин, вказаних в інших частинах цієї статті
  10. 4.5. Склад злочину і кваліфікація злочину
    суспільно небезпечного діяння. Це - встановлення у певному діянні всіх ознак конкретного складу злочину, передбаченого в КК. Необхідними умовами правильної кваліфікації діяння є точне й повне встановлення всіх обставин його вчинення та досконале знання норм кримінального законодавства, законів і підзаконних актів, а також документів, що тлумачать норми КК, які застосовуються. Кваліфікація злочину
  11. 6.1. Поняття об'єктивної сторони складу злочину
    суспільно небезпечного діяння, що посягає на об'єкти кримінально-правової охорони, а також об'єктивні чинники, з якими пов'язане це діяння. Йдеться про зовнішній прояв людської поведінки, тобто про те, що можна об'єктивно зафіксувати, побачити, почути. Що ж до внутрішнього її вияву - то це психічні процеси, які мають місце у свідомості людини й обумовлюють її суспільно небезпечну поведінку.
  12. 6.3. Суспільно небезпечні наслідки злочинного діяння
    суспільних відносинах, які потерпають від злочину. Ці негативні наслідки настільки значні, що йдеться про суспільну небезпеку, яка випливає із вчиненого діяння. Шкода може бути завдана всім або окремим елементам суспільного відношення: його суб'єкту, благу, у зв'язку з яким ці відносини існують, соціальному зв'язку між суб'єктами відношення. Суспільно небезпечні наслідки можуть бути класифіковані
  13. 6.4. Причиновий зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками
    суспільно небезпечними наслідками, що настали. Встановлення причинового зв'язку між діянням і наслідками знаменує собою те, що в об'єктивній дійсності ці наслідки викликані певною поведінкою саме цієї особи, а не діями третіх осіб чи інших зовнішніх сил. Іншими словами, вчинене особою діяння визнається злочинним і ставиться їй у провину, бо саме воно викликало передбачені кримінальним законом
  14. 6.5. Об'єктивні обставини, з якими пов'язане діяння (час, місце, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину)
    суспільно небезпечні, або її наявність робить злочин кваліфікованим (у деяких випадках - привілейованим). Там, де зазначені обставини в законі не вказані, вони в багатьох випадках виступають як такі, що пом'якшують або обтяжують покарання. Всі названі обставини можуть бути умовно об'єднані в поняття четвертої ознаки об'єктивної сторони складу злочину, що має факультативний характер, тобто є
  15. 7.1. Поняття суб'єкта злочину та його ознаки
    суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК. Які ж вимоги ставить закон для наявності зазначеної здатності нести відповідальність? Інакше кажучи, які ознаки мають бути притаманні суб'єктові злочину? Згідно з формулюванням ч. 1 ст. 18 КК суб'єктом злочину може бути: 1) особа фізична; 2) особа осудна; 3) особа, яка досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинене нею
  16. 7.3. Осудність як ознака суб'єкта злочину. Поняття обмеженої осудності
    суспільно небезпечний характер, керувати своїми діями (бездіяльністю). Тільки осудна особа підлягає кримінальній відповідальності й покаранню. Згідно з ч. 1 ст. 19 КК осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Таким чином, осудна особа - це фізична особа, яка за віком і станом психічного здоров'я може усвідомлювати свої дії
  17. 8.1. Поняття й ознаки суб'єктивної сторони складу злочину
    суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Остаточний мотивований висновок щодо ознак суб'єктивної сторони складу злочину в багатьох випадках можна зробити, тільки повністю встановивши всі обставини вчиненого злочину (наприклад, висновок про те, чи є скоєне вбивство умисним чи необережним). Значення суб'єктивної сторони полягає в тому, що завдяки її правильному визначенню: а) здійснюється
  18. 8.4. Змішана (подвійна) форма вини
    суспільно небезпечного діяння і до його наслідків. Така ситуація може спостерігатись у злочинах, пов'язаних із порушенням певних спеціальних правил (охорони надр, охорони вод, ветеринарних правил, правил ядерної або радіаційної безпеки, безпеки дорожнього руху тощо), що тягне за собою певні шкідливі наслідки або створює реальну загрозу завдання їх. У таких злочинах психічне ставлення до діяння,
  19. 8.6. Помилка та її кримінально-правове значення
    суспільно небезпечного діяння, може помилково сприймати певні об'єктивні обставини, що і відбивається на правовій оцінці вчиненого. Отже, мова йде про помилки особи, пов'язані з вчиненням нею злочину, а не про помилки слідства і суду в оцінці доказів і неправильній кваліфікації діяння. Помилка можлива тільки в умисних злочинах, бо необережний злочин сам по своїй суті є результатом помилки і саме
  20. 9.4. Закінчений злочин
    суспільно небезпечних наслідків, які перебувають у причиновому зв'язку із суспільно небезпечним діянням, яке їх викликало. Скажімо, вбивство буде закінченим з моменту настання смерті потерпілого, доведення до банкрутства - з моменту завдання великої матеріальної шкоди державі чи кредитору тощо. Інколи момент закінчення злочину з матеріальним складом потребує судового витлумачення. Так, Пленум