НА ГОЛОВНУ

Аграрне право Росії || Адвокатура || Адміністративне право Росії || Адміністративне право України || Цивільне право Росії || Цивільне право України || Закордонне право || Інформаційне право || Історія політичних і правових вчень || Конституційне право зарубіжних країн || Конституційне право Росії || Конституційне право України || Криміналістика || Кримінологія || Міжнародне право. Європейське право || Муніципальне право || Навчання юристів || Правоохоронна діяльність || Сімейне право Росії || Судова психіатрія || Теорія та історія держави і права || Трудове право Росії || Кримінальне право Росії || Кримінальне право України || Кримінальний процес Росії || Фінансове право Росії || Господарське право || Екологічне право Росії
ГоловнаКримінальне право УкраїниЗагальні питання кримінального права → 
« Попередня Наступна »
Александров Ю. В.. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. - К.: МАУП,2004. - 328 с., 2004 - перейти к содержанию учебника

2.5. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність



Тлумачення закону - це діяльність суб'єкта тлумачення по встановленню змісту правового акта для його практичної реалізації (застосування).
У законі про кримінальну відповідальність відображено загальні положення, загальні правила поведінки, які законодавець вважає злочином. Одначе ніякий кримінальний закон, навіть щонайдеталізованіший, казуїстичний, не може передбачити всіх нюансів злочинної поведінки, які доводиться розглядати у пра- возастосовчій практиці. Тому виникає потреба в тлумаченні закону, тобто поясненні, розкритті його змісту і призначення, в точному зрозумінні волі законодавця, вираженої в законі, в поясненні термінів і понять, які у ньому вжиті.
Треба підкреслити, що однією з основних складових частин високої кваліфікації юриста є його вміння точно тлумачити закон.
Тлумачення закону про кримінальну відповідальність дає можливість встановити його відношення до конкретного злочинного діяння і правильно його кваліфікувати. Це обов'язкова вимога правильного застосування закону, необхідний елемент слідчо-судової діяльності.
Тлумачення не може бути довільним, таким, що не рахується з волею законодавця й принципами права, воно має сприяти зміцненню законності. В процесі тлумачення враховується не тільки буква закону, але і його дух.
Тлумачення законів, у тому числі й кримінальних, має кілька напрямів (видів).
Тлумачення закону послідовно проходить дві стадії: тлума- чення-з'ясування ("для себе") і тлумачення-роз'яснення ("для інших").

Тлумачення-з'ясування передує тлумаченню-роз'ясненню. Воно полягає у внутрішній інтелектуальній діяльності суб'єкта тлумачення щодо встановлення змісту Закону про кримінальну відповідальність. Витлумачивши закон "для себе", можна роз'яснювати його "для інших".
Розглянемо прийоми, які застосовуються в процесі тлумачен- ня-з'ясування.
Тлумачення може здійснюватися за обсягом, тобто в ході співставлення тексту норми та її змісту. Тлумачення за обсягом буває трьох видів:
а) буквальне тлумачення (адекватне, тотожне) - коли зміст кримінально-правової норми цілком відповідає його словесній оболонці - тексту норми. В абсолютній більшості випадків так воно і є. Так, згідно зі ст. 23-25 КК вина особи, що вчинила діяння, передбачене КК, може бути вираженою в одній з двох форм: умислі або необережності. Якихось інших форм закон не передбачає;
б) обмежувальне тлумачення - коли зміст кримінально-правової норми є вужчим за її текст. При цьому тлумаченні нормі, що застосовується, надається більш вузький сенс, ніж це буквально сформульовано в тексті самого закону.
Так, згідно з ч. 1 ст. 22 КК загальний вік, з якого настає кримінальна відповідальність, дорівнює 16 рокам. Але стосовно злочину, передбаченого ст. 304 КК (Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність), слідчо-судова практика походить з того, що його може вчинити тільки особа, що досягла повноліття, тобто доросла особа, якій виповнилося 18 років;
в) поширювальне тлумачення - коли зміст кримінально-правової норми ширший, ніж її словесне значення, текст. При цьому, тлумаченням закону про кримінальну відповідальність, що застосовується, надається більш широкий сенс, ніж це зафіксовано в тексті закону. Одначе таке тлумачення має здійснюватися дуже обережно, ні на крок не виходячи за межі волі законодавця.
Скажімо, ст. 270 КК передбачає відповідальність за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки. Тут термін "законодавство" містить в собі не лише закони, а й підза- конні акти (постанови уряду, інструкції, накази тощо), що регулюють це питання.

Крім тлумачення за обсягом, у тлумаченні-з'ясуванні ми розрізняємо також тлумачення за способом, найбільш поширеними видами якого є філологічне, систематичне, історичне.
Філологічне (граматичне, текстове) тлумачення полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми шляхом аналізу її тексту на основі законів філології. Тут враховується кожне слово, місце, яке воно займає в тексті, кожний сполучник, кожна кома тощо.
Так, ч. 1 ст. 199 КК передбачає відповідальність за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту, а також збут підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.
Філологічне тлумачення цієї норми дає підстави стверджувати, що будь-яка з перелічених дій з будь-яким предметом, вказаним в тексті, створює склад злочину, передбачений цією статтею.
Систематичне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми на основі встановлення її системних зв'язків з іншими нормами КК.
Так, ч. 1 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство, але не дає переліку видів вбивств, які можуть бути за нею кваліфіковані. Для цього треба дослідити і витлумачити ч. 2 ст. 115 КК та всі інші статті КК, які передбачають відповідальність за певні види вбивств: ст. 112, 116, 117, 118, 119, 348, 379, 400, 443. Види вбивств, що не охоплюються цими статтями, мають кваліфікуватися за ч. 1 ст. 115 КК.
Історичне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми на основі пізнання конкретно-історичних умов її прийняття.
Наприклад, норма, викладена у ст. 238 КК (Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення), вперше була введена в КК 1960 р. 19 січня 1990 р. як відлуння Чорнобильської трагедії, справжні розміри якої влада намагалася приховати від громадськості. Це й засторога для інших чиновників, які можуть повторити щось подібне в майбутньому.
Отже, провівши достатню дослідницьку роботу із застосуванням розглянутих вище прийомів і досить повно з'ясувавши зміст норми "для себе", суб'єкт тлумачення може перейти до зовніш-
ньої, об'єктивної інтерпретації змісту правової норми, так би мовити, "для інших". Тобто до тлумачення-роз'яснення, інтерпретації (від лат. intepretatio - роз'яснення сенсу чогось).
Залежно від суб'єкта тлумачення воно може набирати різного правового значення: бути автентичним, легальним, судовим і доктринальним.
Залежно від суб'єкта тлумачення воно може бути офіційним (тобто таким, що дається суб'єктом, уповноваженим на це законом) і неофіційним (що дається приватним суб'єктом).
Тлумачення, яке дає визначення дії кримінально-правової норми взагалі до всіх випадків, є нормативним, тлумачення норми стосовно конкретного юридичного факту (злочину) - казуальним (лат. casus - випадок).
Розглянемо види тлумачення за суб'єктами.
Автентичне (від грец. authentikos - такий, що походить з першоджерела) - це тлумачення, яке дає сам законодавець, в нашому випадку - Верховна Рада. Вона не наділена правом видавати окремі нормативні акти, що тлумачать закони, але може тлумачити зміст закону безпосередньо в його тексті. Так, КК України має в значній кількості статей примітки, що тлумачать ті чи інші положення, які містяться в цих або в інших статтях КК.
Наприклад, у примітці 1 до ст. 185 КК (Крадіжка) розкривається зміст поняття повторності злочинів, передбачене у ст. 185, 186, 189-191. У примітці 1 до ст. 364 КК дається тлумачення поняття службової особи, яке є обов'язковим для всіх випадків застосування статей, де суб'єктом є службові особи.
Примітки до статей КК є їх невід'ємною складовою частиною.
Легальне (від лат. - Lex - закон, Legalis - законний) - це таке тлумачення, яке дається державним органом, спеціально на те уповноваженим. Таке тлумачення є обов'язковим для застосування всіма правозастосовчими інстанціями.
Таким є тлумачення, яке дає Конституційний Суд України у своїх рішеннях.
Згідно зі ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Судове тлумачення поділяється на правозастосовне і казуальне.
Правозастосовне судове тлумачення дається Пленумами Вищих спеціалізованих судів (Вищий господарський суд, Вищий адміністративний суд, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України) і Пленумом Верховного Суду України.
Вищий спеціалізований суд дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції (ст. 39 Закону "Про судоустрій України").
Верховний Суд України, як найвищий судовий орган, дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає нечинними роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду (ст. 47 Закону "Про судоустрій України").
Роз'яснення вказаних судів не замінюють закон, але своїм великим авторитетом вказані судові інстанції впливають на весь перебіг правозастосовчого процесу, роблять його одностайним і таким, що забезпечує суворе дотримання принципу законності.
Нині, у зв'язку з прийняттям КК 2001 року Верховний Суд України переглядає свої постанови, які тлумачать кримінально- правові норми, і видає їх у новій, стосовно положень нового КК, редакції.
Наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 1 "Про судову практику у справах про необхідну оборону", від того ж числа постанова №№ 5 "Про судову практику у справах про хабарництво" та ін. замінили раніше прийняті постанови, які тлумачили аналогічні питання за КК 1960.
Казуальне судове тлумачення дається судом будь-якої інстанції у вироку, ухвалі, постанові стосовно конкретної кримінальної справи. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність стосується в такому разі тільки одного конкретного діяння. Але треба мати на увазі, що в силу високого авторитету Верховного Суду України його рішення у конкретних справах враховуються всіма судами при розгляді аналогічних справ. У той же час наше право не є прецедентним правом
(від лат. - praecedentis - такий, що йде попереду). Отже, при вирішенні конкретних справ посилатися в обґрунтуванні прийнятого рішення на попередні судові рішення, в тому числі і Верховного Суду України, не можна.
Доктринальне тлумачення (від лат. doktrina - вчення) дається колективом авторів чи окремим вченим-юристом стосовно окремої кримінально-правової норми або групи норм у своїх дослідженнях, підручниках, монографіях, коментарях до діючого законодавства й практики його застосування.
На відміну від видатних римських юристів, котрі в часи імперії мали так зване jus publice respondendi, тобто за дорученням імператора (починаючи з Августа) могли давати консультації зі спірних правових питань, які, будучи санкціоновані імператором, ставали законом, а від часів імператора Адріана, якщо погляд цих юристів був єдиним на проблему, суддя повинен був керуватись ним. Причому, згідно з законом 426 року думка "Першої п'ятірки" видатних юристів - Папініана, Павла, Гая, Ульпіана і Мо- дестіна превалювала над іншими авторитетами, а думка Папіні- ана перемагала будь-яку думку, але поступалася спільній думці двох із вказаних юристів. Доктринальне тлумачення юристів сьогодення такою перевагою не користується, тобто обов'язкової сили не має.
Але з тих питань, які не знайшли вирішення у тлумаченнях іншого виду, доктринальні тлумачення відомих спеціалістів мають досить значний вплив і ними охоче й плідно користуються депутати Верховної Ради України при розробці нових законів, працівники правозастосовчих органів, викладачі й студенти юридичних закладів. Доктринальне тлумачення допомагає краще усвідомити зміст і значення окремих норм кримінального законодавства й правильно застосувати його в слідчо-судовій практиці. На першому місці тут за вагою є видання науково-практичних коментарів до Кримінального кодексу України.
Різновидом доктринального тлумачення можна вважати професійне тлумачення закону, яке здійснюють особи, що працюють в органах, де проводиться дізнання й досудове слідство, у прокуратурі, адвокатурі тощо. Це тлумачення носить попередній характер, бо тільки суд має право вирішувати остаточно питання про кваліфікацію вчиненого, про винність і кримінальну відповідальність осіб, які звинувачуються у вчиненні злочину.

Контрольні питання
Що таке закон про кримінальну відповідальність?
З чого складається чинне кримінальне законодавство України і яка структура КК?
Що таке диспозиція статті Особливої частини КК? Назвіть види диспозицій.
Що таке санкція статті Особливої частини КК? Назвіть види санкцій.
Охарактеризуйте чинність закону про кримінальну відповідальність у часі? Який порядок вступу закону в силу і припинення його чинності?
В чому полягає зворотна дія закону про кримінальну відповідальність?
В чому полягають принципи чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі?
Екстрадиція та її правові підстави.
Що таке тлумачення-з'ясування закону про кримінальну відповідальність і які є види й способи його здійснення?
10. Що таке тлумачення-роз'яснення закону про кримінальну відповідальність і які його види залежно від суб'єкта тлумачення?

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "2.5. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність"
  1. 1.4. Наука кримінального права
    тлумачення кримінального закону; б) дослідження історії кримінального права; в) проведення порівняльного аналізу вітчизняного і зарубіжного кримінального права; г) дослідження міжнародного кримінального права; д) дослідження ефективності діючих кримінальних законів, процесів кри- міналізації та декриміналізації і на цій підставі розробку рекомендацій для вдосконалення законодавства й практики
  2. 2.1.Поняття і значення закону про кримінальну відповідальність
    тлумачення кримінально-правовим нормам, розкривають їх дійсний зміст. У Законі України від 7 лютого 2002 р. "Про судоустрій України" зазначено, що Пленум Верховного Суду України "дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства" (п. 6 ч. 2 ст. 55). Не може бути джерелом кримінального права судовий прецедент (від лат. praecedens - той, що передує), тобто вироки,
  3. 2.4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі
    тлумачення цього визначення дається в ст. 2-6 зазначеного закону). Положення ст. 6 КК вказують, що злочин визнається вчиненим на території України, якщо він хоча б частково мав місце на її території або на ній вчинив злочинне діяння хоча б один із співучасників. Так, у ч. 2 ст. 6 КК йдеться про те, що злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато (наприклад, придбано
  4. 5.2. Види об'єктів злочину та їх значення
    тлумачення цієї назви й змісту статей, що містяться в розділі, але може подаватися й законодавчий опис родового об'єкта. Так, у ст. 401 КК дається визначення родового об'єкта військових злочинів. Військовими злочинами визнаються передбачені розділом XIX злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби. Безпосередній об'єкт - це ті суспільні відносини,
  5. 8.1. Поняття й ознаки суб'єктивної сторони складу злочину
    тлумачення приходимо до висновку, що злочин є необережним (порушення вимог законодавства про охорону праці - ст. 271 КК, порушення чинних на транспорті правил - ст. 291 КК тощо). Деякі злочини можуть бути вчинені як умисно, так і необережно (зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - ст. 130 КК, розголошення державної таємниці - ст. 328 КК тощо). На
  6. 9.2. Готування до злочину
    тлумачення ст. 14, 15 і 17 КК (добровільна відмова при незакінченому злочині) дає всі підстави поширити цю ознаку й на готування до злочину. Припинення діяння з незалежних від винного обставин може бути обумовлено об'єктивними причинами (скажімо, вийшов з ладу двигун автомашини, на якій він їхав на місце злочину), а також суб'єктивними (скажімо, стежачи за потенційною жертвою, винний "загубив" її
  7. ЗМІСТ
    закону про кримінальну відповідальність 15 Чинне кримінальне законодавство. Кримінальний кодекс і його структура 18 Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі 23 Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі 28 Тлумачення закону про кримінальну відповідальність 34 Контрольні питання 40 Розділ ІІІ Поняття злочину і класифікація злочинів 41 Поняття злочину та
  8. ПЕРЕДМОВА
    законодавства, що передбачає відповідальність за його вчинення, та слідчо-прокурорської і судової практики. Саме в цій діяльності припускається й найбільша кількість помилок. Більшість вироків змінюється і скасовується через неправильну кваліфікацію злочинів. Причому до помилки в кваліфікації злочину часто призводить неврахування чи неправильна оцінка якоїсь однієї, іноді незначної, обставини чи
  9. 1. ПОНЯТТЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ
    закону, застосування до вчиненого діяння конкретної кримінально-правової норми, або підведення певного злочину під ознаки конкретної норми. Теорія кваліфікації злочинів почала розвиватися зовсім недавно. Перші праці на цю тему були надруковані лише після Другої світової війни. Першою була робота професора О. А. Герцензона «Квалификация преступлений» (M., 1947). Кваліфікацію злочинів О. А.
  10. 2. КВАЛІФІКАЦІЯ ПОВТОРНИХ ЗЛОЧИНІВ
    законом передбачена ознака повторності незалежно від того, чи була ця особа притягнута до відповідальності за попередній (перший) злочин. У широкому розумінні повторність означає повторення чого-небудь (вислову, вчинку), зробити щось знову, ще раз те саме, вдруге.1 Практичне значення поняття повторності злочинів полягає в тому, що в одних кримінально-правових нормах одиничний злочин (вчинок) не
  11. 3. КВАЛІФІКАЦІЯ СУКУПНОСТІ ЗЛОЧИНІВ
    закону (різними кримінально-правовими нормами); скоєне не охоплюється одним складом злочину; вчинені однією особою злочини мають різні юри дичні ознаки, підпадають під ознаки різних статей кри мінального закону або різних частини однієї статті кри мінального закону; за вчинені злочини особа ще не притягалася до кри мінальної відповідальності і не була за них покараною. Зазначені у ст. 33 КК
  12. 4. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ КОНКУРЕНЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ
    законів, які рівною мірою передбачають караність певного діяння.2 Характерною особливістю конкуренції кримінально-правових норм є те, що вона виникає лише тоді, коли було вчинено один злочин (на відміну від повторності чи сукупності злочинів). Але такий злочин має ознаки, передбачені двома (кількома) кримінально-правовими нормами, тобто при кваліфікації такого злочину виникає конкуренція двох чи
  13. 5. КВАЛІФІКАЦІЯ ГРУПОВИХ ЗЛОЧИНІВ
    законодавство України передбачає відповідальність за різні види групових злочинів. Ми розглянемо лише деякі загальні питання кваліфікації групових злочинів. Докладніше кваліфікація групових злочинів розглядатиметься при аналізі конкретних видів групових злочинів - розкрадання, зґвалтування, хуліганства, хабарництва та деяких інших. Першим і найпоширенішим груповим злочином визнається співучасть у
  14. 6. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ ПОМИЛКАХ ЗЛОЧИНЦЯ
    законом учинюваного діяння; міри покарання за вчинений злочин; кваліфікації вчиненого діяння за відповідною стат тею кримінального закону; потерпілого - жертви злочину; спрямованості посягання на певний об'єкт кримі нально-правової охорони; властивостей предмета злочину; характеру і розміру заподіяної злочином шкоди. Усі ці помилки злочинця мають різне юридичне значення для визначення підстав
  15. 1.1. Кваліфікація вбивства
    закон охороняє життя і здоров'я людини в її фізичному, біологічному розумінні, так само як і сукупність суспільних відносин, існуючих з приводу цих благ людини і спрямованих на їх охорону, правильне. Але при цьому важливо підкреслити і мати на увазі те, що без людини, як живої біологічної особистості, суспільні відносини не можуть існувати, тоді як у деяких (хоч і поодиноких) випадках суспільні