Головна
Аграрне право Росії || Адвокатура || Адміністративне право Росії || Адміністративне право України || Цивільне право Росії || Цивільне право України || Закордонне право || Інформаційне право || Історія політичних і правових вчень || Конституційне право зарубіжних країн || Конституційне право Росії || Конституційне право України || Криміналістика || Кримінологія || Міжнародне право. Європейське право || Муніципальне право || Навчання юристів || Правоохоронна діяльність || Сімейне право Росії || Судова психіатрія || Теорія та історія держави і права || Трудове право Росії || Кримінальне право Росії || Кримінальне право України || Кримінальний процес Росії || Фінансове право Росії || Господарське право || Екологічне право Росії
ГоловнаМуніципальне правоДержавне та муніципальне управління → 
« Попередня Наступна »
Востріков П. П.. Організаційно-правові проблеми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, 1998 - перейти до змісту підручника

ВИСНОВОК

Державна служба як соціально-правовий інститут органічно пов'язана з державою, його місцем і роллю в житті суспільства і покликана обслуговувати об'єктивні потреби людини, суспільства і держави.

Вона розглядається як найважливіше джерело та інструментарій професійного вирішення багатьох суспільних і державних проблем.

У діяльності державних службовців знаходять своє реальне втілення завдання і функції держави. Від рівня професіоналізму і компетентності державних службовців в значній мірі залежить хід реформ, їх незворотність, якість державного керуючого впливу на суспільні процеси.

Важливу роль у процесі підвищення професіоналізму та компетентності державних службовців відіграє система їх підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Проте рівень теоретичного осмислення проблем визначення самого поняття державного службовця, характеристики його основних ознак, встановлення кваліфікаційних вимог до державних службовців, проблем створення та дії механізму правового регулювання відносин з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, а також організації та управління цією системою не відповідають потребам сьогоднішнього дня. Тому в роботі була зроблена спроба дослідити ці актуальні питання.

Проведений в дисертаційному дослідженні аналіз названого кола проблем дає можливість сформулювати ряд важливих, з нашої точки зору, висновків і рекомендацій, які можуть бути використані при вдосконаленні системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та державної служби в цілому.

На основі аналізу поняття "державний службовець" у правовій доктрині та законодавстві Російської Федерації закономірним являє-ся висновок, що російський законодавець пішов шляхом нормативного закріплення "вузького" підходу у визначенні поняття державного службовця як особи, здійснює завдання і функції держави тільки в державних органах. Разом з тим слід було б уточнити законодавче визначення даного поняття, сформулювавши його в такій редакції: "Державний службовець - це громадянин, професійно бере участь в реалізації завдань і функцій держави за допомогою виконання державної посади державної служби, заснованої в державному органі".

Дослідження показало, що до числа ознак державного службовця, на нашу думку, необхідно відносити наступні: 1) державний службовець - це громадянин Російський Федерації; він заміщає посаду в державному органі; 3) він виконує в державному органі державну посаду державної служби; 4) він внесений до Реєстру державних службовців Російської Федерації; 5) він має кваліфікаційний розряд, що присвоюється в установленому законом порядку; 6) він отримує за виконання обов'язків з державної посади грошову винагороду, що виплачується за рахунок коштів федерального бюджету чи коштів бюджету відповідного суб'єкта Російської Федерації. Представляється також доцільним законодавчо закріпити інститут присяги державного службовця.

Вивчення питань правового закріплення вимог до державних службовців дозволяє зробити висновок про те, що кваліфікаційні вимоги, пропоновані до державних службовців, залежать від місця, займаного державним органом у системі держапарату, а також характеру виконуваних ними за посадою обов'язків. Вони багато в чому визначають напрями та зміст підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Спеціальні вимоги, пропоновані до вступників на державну службу, відносяться виключно до рівня професійної освіти та кваліфікації чи-ца, стажу роботи за спеціальністю та стажу державної служби, а також рівню знань Конституції і законодавства. Тому вони не порушують конституційного принципу загальнодоступності державної служби, а розвивають і конкретизують його.

Важливим представляється висновок про те, що державні службовці повинні бути компетентними в тій сфері, в якій вони працюють, тобто добре знати предмет керівництва, предмет своєї професійної діяльності, володіти спеціальними знаннями в конкретній області.

З метою вироблення чітких вимог до претендентів на заміщення державних посад державної служби необхідно, в першу чергу, розробити чітку класифікацію посад з визначенням основних завдань і описом сфери діяльності, спеціальних повноважень. У цьому за доцільне підготувати і прийняти Стандарт правового опису державної посади державної служби і на його основі здійснити розробку паспорта кожної державної посади державної служби.

На основі аналізу соціологічних даних, що характеризують рівень і напрямки професійної освіти державних службовців зроблено висновок про те, що кадровий корпус державної служби не повною мірою задовольняє суспільні потреби і не цілком відповідає висунутим вимогам. Професійна структура складу державних службовців, а також намітилася тенденція до деякого зниження рівня професійної освіти державних службовців обумовлюють гостру необхідність в розгортанні системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, у формуванні нової моделі навчання.

Особливо важливим видається глибоке вивчення правових проблем державного управління, оволодіння юридичними знаннями, оскільки це робить великий вплив на якість виконання державним службовцем обов'язків по займаній посаді, на якість, раціональність і ефективність державного управління суспільними процесами . Формування правової культури державних службовців висувається в сучасних умовах на рівень найважливіших вимог.

Грунтуючись на аналізі механізму правового регулювання відносин з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, в роботі зроблено висновок про те, що посилення централізованого регулювання найважливіших питань організації підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців свідчить про прагненні уніфікувати правове регулювання даної групи суспільних відносин. Проте до цих пір відсутня кодифікований нормативний правовий акт, який би регламентував в комплексі процес підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, в нерозривному зв'язку з просуванням по службі, здійсненням заходів соціального захисту, стимулювання підвищення рівня їх професіоналізму та компетентності. У цьому зв'язку представляється необхідним і доцільним включити в розроблювальний проект Кодексу державної служби Російської Федерації главу "Професійна освіта державних службовців", в якій повинні бути: а) нормативно закріплені визначення понять "підготовка", "перепідготовка" та "підвищення кваліфікації" та відповідні процедури , б) встановлені пріоритети і принципи державної кадрової політики в цій галузі; в) встановлена система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців як єдина цілісна підсистема в системі державного управління; г) визначені цілі, завдання і принципи організації та функціонування даної системи; д) закріплені державні стандарти підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців; е) регламентовані питання управління системою підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, а також загальні питання державного контролю за якістю підготовки, перепідготовки та підви-щення кваліфікації державних службовців; ж) встановлені гарантії прав громадян на підготовку до державної служби, а також соціальні гарантії для державних службовців, що проходять підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації; з) сформований правовий механізм, що погоджує результати перепідготовки та підвищення кваліфікації з просуванням по службі, присвоєнням кваліфікаційних розрядів, збільшенням грошового утримання, наданням пільг і привілеїв і т.д.

У ході дослідження встановлена і обгрунтована правова природа інституту підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців як комплексного правового інституту. Велика частина відносин з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців складається в процесі державного управління, є управлінськими, носить адміністративно-правовий характер і регулюється нормами адміністративного права. Дані відносини є особливим видом суспільних відносин, що представляють собою самостійний предмет правового регулювання. Норми, що регулюють ці відносини, утворюють особливий, комплексний правовий інститут.

Місце і роль правозастосовних актів у механізмі правового регулювання визначається тим, що вони виконують двояку функцію: з одного боку, виступають в якості юридичних фактів, з якими норми права пов'язують виникнення правовідносин з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, а з іншого боку, одночасно є засобом індивідуального правового регулювання даної групи суспільних відносин.

Розгляд питань організації та управління системою підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців дає підставу зробити висновок про те, що дана система повинна розглядатися як єдина, цілісна підсистема в системі державного управління. З одного боку, стан і рівень державного управління надає дію на характер і рівень розвитку цієї підсистеми, а з іншого боку, і вона, в свою чергу, впливає на ефективність і раціональність державного управління, сприяє його вдосконаленню.

Метою досліджуваної системи є забезпечення високого рівня професіоналізму державних службовців, здатних найбільш ефективно і раціонально здійснювати завдання і функції держави у своїй практичній діяльності у певній сфері. До числа завдань, спрямованих на досягнення поставленої мети, можна віднести наступні: 1) навчання державних службовців відповідно до встановлених кваліфікаційними вимогами, 2) перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців; 3) розробка фундаментальних і прикладних проблем розвитку та функціонування державної служби; 4) інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади; 5) наукова експертиза проектів, програм і рекомендацій з проблем державної служби; 6) забезпечення наукової та навчально-методичною літературою; 7) здійснення консультаційних послуг з питань державної служби; 8) підготовка науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації для системи навчання державних службовців; 9) реалізація міжнародного співробітництва в галузі державної служби.

Проведене дослідження дозволило виділити основні принципи організації і функціонування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, в яких виражаються сутність і соціальне призначення цього соціально-правового інституту,: 1) єдність; 2) диференційованість; 3) обов'язковість і безперервність навчання; 5) встановлення взаємних прав, обов'язків і відповідальності; 6) встановлення правових наслідків для осіб, які пройшли навчання; 7) забезпечення високої якості та ефективності навчання; 8) державне управління та координація діяльності всіх елементів системи; 9) облік вітчизняного та зарубіжного досвіду. При-ведений перелік не є вичерпним, а сама проблема потребує подальшого дослідження. Облік розглянутих і інших принципів при організації та функціонуванні аналізованої системи сприятиме якнайшвидшому її становленню і вдосконаленню діяльності, а в кінцевому підсумку - підвищенню ефективності державного управління.

Розглядаючи зміст освіти державних службовців, автор пропонує внести зміни до державного освітній стандарт вищої професійної освіти за спеціальністю "державне і муніципальне управління" у бік додання їй більшої економіко-управлінської спрямованості. Видається за доцільне готувати керівний склад державних службовців з числа осіб, які мають вищу освіту, направляючи їх на навчання за програмою перепідготовки з отриманням другої вищої освіти за спеціальністю "державне і муніципальне управління", що передбачає більш широку і глибоку управлінську підготовку. Це відповідає вимогам до посад, які вони заміняють. Що стосується підготовки державних службовців з числа осіб, які мають середню освіту, а також підготовки функціональних працівників, то доцільно готувати з них "вузьких фахівців" з чітко вираженим професійним профілем, включивши в навчальний план блок загальних управлінських дисциплін.

 У ході дослідження встановлено невідповідність правових статусів науково-педагогічних кадрів системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та осіб, що проходять навчання в навчальних установах даної системи. У цьому зв'язку в роботі висунуто та обгрунтовано пропозицію про поширення дії законодавства про державну службу на штатний науково-педагогічний склад навчальних закладів державної служби, що спричинить підвищення їх соціального та правового статусу, а також значне поліпшення рівня соціальної захищеності та матеріального становища. 

 Аналіз нинішньої практики підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців дозволив прийти до висновку про те, що можливості навчання за програмами перепідготовки та підвищення кваліфікації мають бути збільшені. Проблема може бути вирішена трьома шляхами: 1) шляхом збільшення навчається контингенту в існуючих навчальних закладах; 2) шляхом розширення мережі навчальних закладів, 3) шляхом використання можливостей загальногромадянських вузів. 

 З метою удосконалення управління системою підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, а також державною службою в цілому доцільно створити федеральний орган виконавчої влади (міністерство, державний комітет, федеральна комісія) у справах державної служби, у функціональному підпорядкуванні якого повинні знаходитися служби кадрів державних органів . Необхідно також прийняти нормативний правовий акт про службу кадрів державного органу, в якому мають бути чітко визначені її завдання, функції, права, обов'язки і відповідальність. 

 Обмежений обсяг цієї роботи не дозволив висвітлити всі проблеми, пов'язані з підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації державних службовців, підвищенням їх професіоналізму та компетентності. Багато хто з них мають потребу в подальшому глибокому дослідженні представників різних наук. У даній роботі основна увага була зосереджена на правових та організаційних проблемах, вирішення яких давно назріло. На наше переконання, без кардинальної зміни правової основи та організації системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, їх професійного розвитку неможливо домогтися підвищення ефективності та раціональності державного управління суспільними процесами. 

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "ВИСНОВОК"
  1. 29.5. Доручення про проведення експертизи
      висновок, визначаються суддею-доповідачем або Конституційним Судом РФ. Висновок експерта повинен містити дані про особу, що виробляв експертизу, із зазначенням його спеціальності, вченого ступеня і звання, назви справи, в зв'язку з розглядом якого проводилася експертиза; відповіді на питання, поставлені перед експертом у вимозі Конституційного Суду; підпис експерта під
  2. ЗМІСТ
      укладання договорів ... 25-36 § 3. Міра свободи укладення договорів 37-51 § 4. Методи правомірного тлумачення договорів 51-64 § 5. Вирішення спорів при укладанні договорів і випадки визнання їх недійсності 64-76 Глава 2. Проблеми зміни договорів та гарантії належного їх виконання 77-100 § 1. Підстави та порядок зміни договорів 77-87 § 2. Цивільно-правові гарантії та способи
  3. ВИСНОВОК СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ
      висновку судово-психи-атріческой експертизи має бути зазначено, де, коли, ким і на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, які матеріали були використані експертом, які дослідження він справив, які питання перед ним поставлені і його мотивовані відповіді на них. Висновки у висновку мають відповідати даним описової частини
  4.  Висновок
      Висновок
  5.  Висновок
      Висновок
  6. Тема 5 Форми адвокатських утворень
      укладання партнерського договору, права та обов'язки адвокатів-партнерів. Партнерський договір, його зміст, порядок укладення та припинення. Юридична консультація. Умови та порядок їх створення. Угода про надання юридичної допомоги, його зміст і порядок укладення. Винагорода та порядок її виплати адвокату довірителем. Види і порядок грошових відрахувань з одержуваних від
  7. ФОРМА висновків експертів-ПСИХІАТРА
      висновок про неможливість експертного рішення
  8. Умови та порядок проведення експертизи в справі
      ув'язнення - обов'язок експерта. За дачу завідомо неправдивого висновку або відмову від дачі висновку експерт несе кримінальну відповідальність. Експерт може відмовитися від дачі висновку лише в тому випадку, якщо надані йому матеріали недостатні для проведення експертизи або він не володіє знаннями, необхідними для виконання покладеного на нього обов'язку. Засобом доведення
  9. 90. Аудиторський висновок
      висновок, який має виражати оцінку аудиторською фірмою (аудитором) відповідності у всіх суттєвих аспектах бухгалтерської звітності перевіреній кредитної організації законодавству та нормативним актам. Думка про достовірність бухгалтерської звітності може бути виражене у формі: - позитивного - позитивний аудиторський висновок дається у разі, коли бухгалтерська
  10. Структура дисертації
      висновків та бібліографії. У першому розділі, що складається з чотирьох параграфів, розглядається юридична категорія суб'єктивного виключного права. Друга глава, що складається з чотирьох параграфів, присвячена аналізу змісту суб'єктивного виключного права як системного явища. У третьому розділі, що складається з трьох параграфів, досліджуються загальні закономірності здійснення суб'єктивних
  11. Поняття «вчинення правочину»
      укладення та етап виконання. Дії з укладення договору, а також дії щодо його виконання являють собою взаємопов'язані угоди. У зв'язку з цим, з урахуванням визначення предмета договору комісії, що міститься в п.1 ст. 990 ГК РФ, необхідно з'ясувати, чи включаються у зміст поняття «вчинення угоди» («вчинення договору») тільки дії з укладення договору, або ж, як
  12. Переддоговірні обов'язки комітента та комісіонера
      укладення договору комісії між потенційними комітентом і комісіонером, які займаються своєю діяльністю професійно. Зміст даного правовідносини аналогічно змісту преддоговорного правовідносини, виникає до укладення договору поставки між потенційними постачальником і покупцем (ст. 507 ГК РФ). Так, комісіонер, що займається своєю діяльністю у вигляді промислу,
© 2014-2022  pravolib.pp.ua